CLUB UIF. Микола Скиба. Для чого перевинаходити «велосипед»?

05.09.2019

Прагнучи застерегти новачків від марних зусиль, досвідчені люди часом нагадують: не потрібно перевинаходити велосипед. І це цілком раціональна порада, до якої варто дослухатися. Для чого витрачати час і зусилля там, де можна просто користуватися тим, що й так працює? Чи все ж таки потрібно?

Досвід їзди на вже згаданому транспорті засвідчує: щоб переміщуватись і, як мінімум, не впасти, потрібно крутити педалі. Звісно до ровера можна допасувати мотор, який крутитиме колеса замість вас. Стоп, але це вже винахід, який хоч і не перетворює звичний велик на машину часу, проте істотно змінює досвід користування та його функціонал і дає змогу виграти у конкурентній боротьбі. 

Скажімо, якщо ви кур’єрська служба і будуєте свою перевагу на тому, що гарантовано доправляєте клієнту невелику посилку впродовж години у великому місті, де істотні проблеми з логістикою. Власне так і зробила українська компанія Delfast, в якій продовжують перевинаходити не лише доставку, але й велосипеди. Їхні електробайки можуть розігнатись до 120 км за годину. І це лише один з найближчих до нас прикладів переосмислення звичних речей і процесів. 

Власне, перший велосипед, який винайшов німецький професор барон Карл фон Дрез 1817 року був досить незграбним. У нього навіть не було звичного ланцюга, з’єднаного з педалями. Такі пристрої з’явились на вулицях міст лише у 1880-х. Без вдосконалення цього засобу пересування не було б гірських і шосейних байків, як і велоспорту, дамських велосипедів, які пришвидшили емансипацію жінок.

А який стосунок це має до університетів? 
Зокрема українських. 

Їх розвиток зупинився якщо не на рівні ретро-велосипедів, то десь на лайбі «Україна» В-120 зразка 1960-х виробництва Харківського велосипедного заводу. Їздити можна, навіть сіно перевозити, але зусиль потрібно значно більше, ніж на Giant чи Treck, та й на гору як на GT, наприклад, ви не підніметеся. Про швидкість доступну байкам Delfast я вже мовчу. 

Головна проблема як велосипедів, так і університетів породжених плановим командним народному господарством - масовість і повільні цикли інновацій, відсутність клієнтоорієнтованості, брак ініціативи, страх зробити помилку і при цьому бажання обдурити усіх і уся, патерналізм. 

Знову – стоп! Ми ж наче 28 років живемо в умовах ринкової економіки і демократичного суспільства, який Держплан, камон?! Ага. А звідки тоді державне замовлення, статус бюджетних закладів? А кодекс законів про працю, який введений у дію законом Української СРС від 10 грудня 1971 р.?! Зрештою, те, що Мінфін незалежної України досі встановлює граничну кількість студентів на одного викладача – теж «совок». 

Аналоги подібного регулювання на сьогодні можна знайти лише в Білорусі, Китаї, РФ та, можливо, ще низці (пост)тоталітарних країн. Подібні рудименти знижують як спроможність, так і привабливість українських ЗВО. 
Вихід? Цю систему навряд чи можна реформувати, але точно варто перевинаходити і трансформувати.

CLUB UIF запрошує Вас на клубну зустріч 5 вересня 2019 року о 18:30 за адресою: м.Київ, вул.Олеся Гончара, 65, 6 поверх (Ukrainian Institute for the Future).
Спеціальний гість - експерт напрямку «Освіта» аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Мykola Skyba.

Щоб відвідати зустріч - зареєструйтеся за посиланням: https://forms.gle/bNLh7evGU73qjbVE8