Німецький «шатдаун»: чому Ангела Меркель не може домовитися про коаліцію і чим це загрожує Україні?

16.02.2018

Текст був опублікований на "Хвилі"

Останній тиждень став для Німеччини справжнім випробуванням. Переговори про формування нового коаліційного уряду сягнули своєї кульмінації. Внутрішньополітичний фронт ФРН «штормило» кілька днів поспіль. Поки світові лідери готувалися до участі у щорічній Мюнхенській конференції з безпеки, яка розпочнеться вже 16 лютого, канцлер Німеччини Ангела Меркель відчайдушно шукала шляхи виходу з політичної кризи, в якій опинилася країна у ході коаліційних перемовин. Відсутність компромісу та невизначеність у діалозі між християнськими демократами Меркель і соціал-демократами Мартіна Шульца затягнула процес формування уряду. А вчорашня відставка Шульца взагалі розмила бодай-якісь перспективи на стабільну коаліцію у Бундестазі. Чому Ангела Меркель переживає одну з найбільших криз за всю політичну кар’єру та чим це загрожує європейській спільноті та Україні? Почнімо з найпершої мізансцени.

Після перемоги на парламентських виборах у 2017 році Ангела Меркель одразу ж відкинула можливість переговорів з Соціал-Демократичною партією на чолі з Мартіном Шульцом. Їхній рейтинг за останні роки впав, а частина однопартійців Меркель була проти продовжувати багаторічний (але всім вже набридлий) союз з соціал-демократами. Ставку канцлер зробила на дві інші партії, які пройшли до Бундестагу з доволі непоганим результатом – ліберальна Вільна Демократична Партія та партія «Зелені». Втім переговори зайшли в глухий кут. Сторони не змогли домовитися з приводу нової міграційної політики та питання боротьби зі змінами клімату. У листопаді 2017 року Вільна Демократична Партія вийшла з переговорів, і вони розвалилися. Тоді на сцену вийшли соціал-демократи на чолі з Мартіном Шульцом. Вони запропонували знову зібрати стару-добру «Велику коаліцію», хоча раніше вони відкидали цю ідею, як і сама Меркель. Чому вони змінили свою думку? По-перше, щоб уникнути перевиборів. Соціал-демократи набрали рекордно мало голосів на виборах, а до парламенту вперше за понад 50 років пройшли праві консерватори та популісти з партії «Альтернативна для Німеччини». У випадку нових виборів партія б набрала ще менше голосів, і був ризик взагалі втратити бодай-якийсь вплив на Бундестаг. А друга причина полягала в слабкості самої Меркель. Соціал-демократи розуміли, що провал коаліційних переговорів для канцлера лишає їй дві опції: або домовлятися з соціал-демократами (єдині, хто ще міг сформувати коаліцію), або йти на перевибори. Відтак, Шульц та його партія скористалися цим і самі запропонували блоку Меркель переговори, сподіваючись на великі поступки з боку канцлера.

Переговори між блоком Ангели Меркель ХСС\ХДС і Соціал-демократичною партією тривають вже четвертий місяць і стали найскладнішими для обох політичних сил за весь час їхнього партнерства. За цей час соціал-демократам вдалося «виторгувати» у Меркель аж три ключові посади: міністри праці, закордонних справ і фінансів. При цьому Міністерство фінансів є одним з найважливіших у Німеччині, особливо на тлі останніх тенденцій до необхідності реформування фіскальної політики ФРН і єврозони загалом. Але результати переговорів вдарили по самому керівництву обох партій.

Такі поступки з боку Ангели Меркель викликали обурення всередині її партії. Християнські демократи вважали, що Меркель віддає соціал-демократам забагато всього в новому уряді, хоча вони набрали ледь не в половину голосів менше на виборах. У відповідь на шквал критики, Меркель заявляла, що посада міністра фінансів є «платою за стабільність коаліції». До того ж, негатив, який вибухнув всередині блоку Меркель, породив розмови, які вже давно ходили серед політиків – питання «оновлення» керівництва партії. Частина однопартійців канцлера почала натякати на те, що Ангела Меркель не зможе впоратися з четвертим терміном поспіль, а партії необхідно шукати нового лідера. Для Меркель такий поворот є вкрай загрозливим для її політичної кар’єри, адже відтепер успіх коаліційних переговорів прив’язаний і до її майбутнього. Щоб хоч якось заспокоїти критиків у партії, Меркель погодилася віддати міністерські посади більш молодим політикам. Це вона підтвердила й в інтерв’ю німецьким ЗМІ 11 лютого. До того ж, блок Меркель збирає спеціальний позачерговий з’їзд 26 лютого, на якому, вірогідно, обговорять кадрові зміни у партії і подальші перемовини з соціал-демократами. Хоча внутрішньопартійні суперечки лишаються, християнським демократам нікуди подітися – їм все одно необхідно сформувати коаліцію, адже перевибори – це гірший варіант.

По іншу сторону барикад, всередині Соціал-демократичної партії, розпочалося справжнє «повстання» проти Мартіна Шульца. Цей політик пройшов надзвичайно шалений шлях від абсолютного тріумфу у січні 2017 року, коли його обрали лідером партії у майже 100% голосів, і до повного падіння рейтингу після виборів у листопаді. Тоді соціал-демократи набрали лише 16,5% голосів – це найменший результат з часів Другої світової війни. Однопартійці не простили цього своєму лідеру. А коли він ініціював переговори з Меркель, то звинуватили його у тому, що він просто хоче посаду. Натомість Мартін Шульц запевняв свою партію, що це не так, а переговори необхідні, аби уникнути перевиборів і «вибити» у канцлера великі поступки в інтересах партії. Та нещодавно він припустився дурної помилки, яка коштувала йому посади і остаточно розвалила його кар’єру. Шульц погодився очолити Міністерство закордонних справ ФРН. Це одразу ж викликало критику з боку його однопартійців, які звинуватили свого лідера у тому, що він ставить особисті інтереси вище за партійні. Усвідомлюючи, що його персона стала занадто «токсичною» і може загрожувати коаліційним перемовинам, Мартін Шульц відмовився від посади глави МЗС, а зрештою пішов з посади лідера Соціал-демократичної партії. На його місце прийшла колишня міністр праці Андреа Марія Налес. Враховуючи розкол у партії з приводу переговорів з Меркель, вона поставила це питання на голосування членів партії. До речі, це вперше за 155-річну історію Соціал-демократичної партії, коли її лідером стала жінка.

Звісно, найбільше «бонусів» від цього протистояння між партнерами по переговорам отримала опозиційна праворадикальна та євроскептична партія «Альтернатива для Німеччини». Їхні рейтинги продовжують зростати. І чим більше сваряться між собою соціал-демократи та християнські демократи, тим популярнішими стають праві популісти, уміло граючи на гаслах про «зраду» та «бездарність» німецького керівництва та особисто канцлера Ангели Меркель. Для цих політиків найкращим варіантом були б перевибори. Маючи стабільний рейтинг у 15%, вони й досі є третьою за популярністю партією у Німеччині.

Для Ангели Меркель це дуже погані новини. По факту, вона має обирати між поганим варіантом і дуже поганим варіантом. Першим є формування коаліційного уряду меншості, який буде хитким і нестабільним. Другий варіант – вести всіх на перевибори, поставивши на це майбутнє країни і свою політичну кар’єру. Обидві партії – і соціал-демократи, і християнські демократи – розуміють, що їм необхідно сформувати уряд, аби не допустити посилення їхніх опонентів з опозиції. Але чи зможуть вони подолати всі розбіжності та переконати в цьому інших членів партії (особливо рядових) – буде відомо вже 4 березня. У цей день Соціал-демократична партія опублікує результати голосування щодо підтримки переговорів з Меркель. Нині проти коаліції з Меркель активно виступає молодіжне крило соціал-демократів. «Кадровий голод» усередині партії і невизначеність щодо нових керівників штовхає рядових партійців відмовлятися від уряду меншості та йти в опозицію, щоб не втратити ще більше голосів.

Звісно, канцлер має й інший варіант. Вона може взагалі сформувати уряд меншості з однією з двох партій – колишніх учасників коаліційних переговорів. Але існує сумнів щодо того, чи погодяться «зелені» або вільні демократи на такий очевидно невигідний і слабкий союз. До того ж, сама Ангела Меркель також не розглядає цю опцію серйозно.

За коаліційними переговорами в Німеччині ретельно слідкують чимало політиків у ЄС. Результат перемовин впливає на весь політичний ландшафт Євросоюзу. І це буде одним з важливих питань, на яке будуть дивитися під час Мюнхенської конференції з безпеки. Європейські лідери хочуть бачити надію і впевненість від Ангели Меркель. Для них занурення Німеччини у політичну невизначеність і турбулентність означатиме падіння їхніх власних рейтингів, адже якщо багаторічна проєвропейська політика Ангели Меркель зазнає краху, це вдарить й по репутації інших політиків – її союзників у ЄС. А це небезпечно, враховуючи загрозу з боку євроскептиків, які останнім часом підняли голову через міграційну кризу та проблеми з тероризмом. Крім того, без Ангели Меркель ускладниться процес реформування єврозони, який вже давно назрів і турбує Євросоюз. А головними локомотивами цих змін мають стати Франція та Німеччина. Президент Еммануель Макрон вже представив їхні плани, і тепер чекає на завершення коаліційних переговорів у Берліні та повернення Меркель у «велику гру». Гальмування необхідних реформ у ЄС через слабкість Німеччини матиме негативні наслідки для європейської економіки та стабільності.

Для України ці події мають величезне значення. Німеччина, разом із Францією, була і лишається одним з головних партнерів і друзів серед країн-членів ЄС. Не в останню чергу завдяки позиції Ангели Меркель та її партії санкції проти РФ все ще лишаються у силі. І чим сильнішим буде німецький уряд, тим вигіднішим буде позиція України в Європі. Відповідно, якщо коаліційний уряд у Берліні буде слабким або будуть перевибори, до влади можуть прийти сили, які можуть змінити свою політику щодо України або – у найгіршому випадку – взагалі скасувати частину санкцій під тиском частини бізнесу, опозиції й інших країн ЄС. В умовах, коли в Європі спостерігається загальна стомленість від України через нестабільну політичну ситуацію у Києві та повільний хід реформ, втрата Німеччини стане тяжким ударом у контексті конфлікту між Україною і Росією.

На загал, новий коаліційний уряд, якщо Ангелі Меркель вдасться його сформувати, буде хитким, слабким і зосередженим на збереження стабільності всередині парламенту. Це означає, що німецький уряд наступних років зануриться у внутрішню політику і мінімізує свої амбіції закордоном. Врешті-решт, перед Німеччиною у 2018 році стоятиме чимало завдань, які треба буде вирішити. Серед них збільшення видатків на оборону до 2% ВВП, як цього вимагає НАТО, зменшення потоків мігрантів, роззброєння (Німеччина зберігає у себе частину ядерного арсеналу США, але частина політиків виступають проти цього), зміна правил податкового законодавства тощо.

Це може позначитися й на Україні. Пасивність німецької влади зведе нанівець нові ініціативи Берліна. Німеччина, яка завжди розглядалися як острів стабільності серед шаленого зростання популізму в Європі, стане менш передбачуваною і більше хаотичною. Це порушить традиційний баланс сил у ЄС, що матиме наслідки на вибори до Європарламенту у 2019 році. А Україні варто ретельно слідкувати за ситуацією. Якщо Меркель зможе створити уряд, Київ має мобілізувати всі свої ресурси на підтримку євроінтеграційних реформ, зближення із франко-німецьким тендемом у часи скрути (звісно, для цього Україні треба щось запропонувати ЄС, наприклад успішна боротьба з корупцією, щоб відновити до себе довіру) та прив’язати успішність німецької коаліції до стримування російської загрози на сході.