» Без категорії » Чому українцям краще позбутися ілюзій щодо миротворців ООН вже зараз

Чому українцям краще позбутися ілюзій щодо миротворців ООН вже зараз

В Україні триває обговорення ініціативи РФ щодо миротворчої місії на Донбасі. Нещодавно цієї теми торкнувся Петро Порошенко під час виступу з трибуни ООН. Президент України висловив упевненість в тому, що місія ООН є ефективним рішенням і заявив, що вона повинна охоплювати всю окуповану територію, зокрема й кордон між двома державами. Однак, говорячи про миротворців, ми забуваємо одну важливу річ — де відповідь на питання “навіщо? ” І “що далі?”.

Експерту оцінку ситуації надав Ігар Тишкевич, аналітик Українського інституту майбутнього, у публікації інформаційно-аналітичного порталу “Хвиля”.

Миротворчі місії ООН, які вони є

Миротворчі місії ООН створюються за рішенням Ради Безпеки та в більшості випадків (історія знає 3 винятки з 55 “завершених” і 16 йдуть місій) направляються за згодою сторін, що конфліктують.

Механізм реалізації місій, як правило, ідентичний:

1.Зупинити кровопролиття та забезпечити розведення сторін.

2.Через забезпечення мирних умов, заморозку конфлікту, створити передумови для виборів із метою формування “нової місцевої влади”;

3.”Місцева влада” за підтримки ООН починає відновлювати інфраструктуру, налагоджує мирне життя;

4.Через певний проміжок часу розглядається питання щодо реінтеграції території конфлікту або про інший режим взаємодії колишніх противників. Найчастіше це супроводжується політичними компромісами;

5.Через вибори (або іншим чином) формується політична, законодавча влада або нової незалежної території, або загальна для раніше розділеної конфліктом країни.

6.Після цього місія ООН вважається успішно завершеною.

Сьогодні є принаймні кілька особливостей діяльності миротворців ООН. Вони здебільшого гарантують безпеку цивільних осіб і не допускають випадків насильства, переслідувань або геноциду. “Блакитні каски” не здійснюють поліційні функції. Це справа окремої “поліційної” місії, яка так само проходить всі етапи узгодження на Раді Безпеки ООН. Наявність воєнної місії не означає автоматичну появу поліційної. Якщо останньої немає, то сторони конфлікту формують (якщо не сформована) власну поліцію, яка працює в контакті з миротворцями.

“Блакитні каски ООН” здебільшого не займаються роззброєнням сторін. Протиборчі суб’єкти залишають у себе бронетехніку, артилерійські системи тощо. Роззброєння може проходити через певний час, у разі досягнення нових домовленостей між сторонами конфлікту і, якщо втручання миротворців є необхідним, після зміни їхнього мандата (знову маємо голосування на РБ ООН).

І, нарешті, найголовніше: не всі держави обережно роблять внески на проведення миротворчих операцій. Сума боргу, яка накопичилася до кінця 2014 року, становила 2,5 млрд доларів. Тому Департамент операцій із підтримки миру (ДОПМ) активно співпрацює з “регіональними” або “іншими міжнародними” організаціями. У таких випадках миротворчий контингент може формуватися країнами НАТО, ЄС, ОБСЄ і навіть, як було в Абхазії, СНД.
На сьогодні основними спонсорами програм із підтримки миру ООН є: США, Китай, Японія, Німеччина, Франція, Японія, Росія (виділено автором), Італія, Канада, Іспанія.

Російська Федерація також є членом Ради Безпеки ООН, а це значить, що вона може накласти вето на будь-який проект рішення. Сьогодні РФ на рівні Організації Об’єднаних Націй не визнана країною-агресором і не визнана прямим учасником війни на Донбасі: слова Порошенка з трибуни Генеральної Асамблеї та ухвалені документи, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

У разі голосування щодо введення миротворчої місії на територію Донбасу Росія буде позбавлена права голосу тоді й тільки тоді, коли буде визнана безпосереднім учасником війни й однією зі стороною конфлікту (це делікатне поняття: учасником може бути країна, що здійснює підтримку, певні місії, але не та, що воює безпосередньо). Наприклад, у Сирії ані РФ, ані США не є сторонами конфлікту, але при цьому беруть безпосередню участь у війні.

Якщо ж РФ не позбавлена права голосу, то її думка при обговоренні резолюції щодо миротворців буде вкрай важливою: це один зі спонсорів миротворчих операцій і член Ради Безпеки з правом вето.

Миротворці на Донбасі: як це може бути сьогодні
У цьому блоці я не збираюся обговорювати географію місії, тому що поки не вирішено основне питання — участі РФ у конфлікті — місія ООН у будь-якому разі буде організовано за активної участі Кремля.
Для того, щоб було більш наочно, я зібрав в одну просту блок-схему алгоритм введення миротворців та етапів типової місії під егідою ООН.

Детально описувати схему не бачу сенсу — там все вказано, але обов’язково треба обговорити типові для України міфи щодо миротворців.

Резолюція Ради Безпеки та вироблення мандата Місії. Під документом ставляться підписи протиборчих сторін. У нашому випадку це, з одного боку, підпис Президента України, з іншого “лідерів ДНР і ЛНР“. На жаль, такий варіант є найімовірнішим, поки ООН не визнала РФ стороною конфлікту. Путін може поставити свій підпис, але як “гарант виконання“, “зацікавлена сторона” тощо. У будь-якому разі це призведе до легалізації терористичних організацій ЛНР і ДНР (вже буде без лапок) на міжнародному рівні. І тепер як структури, залучені до миротворчих операції ООН, вони отримують можливість самостійно вступати у відносини з третіми країнами, відкривати, наприклад, гуманітарні місії зі збору допомоги, інформаційні представництва. Зокрема, Косово, анклави Боснії (під час першої місії), Палестина, Курдські території на Близькому Сході.

Другий важливий аспект: миротворча місія має на меті політичне врегулювання. Це означає, що проводяться принаймні одні вибори, місцеві, для формування легітимної місцевої влади, з якою будуть взаємодіяти “блакитні каски”. У випадку прив’язки місії до “Мінська-2” ми йдемо політичною лінією домовленостей: вибори, зміна законодавства. Все це відбувається без отримання Україною контролю над кордоном, адже суверенітет над ОРДЛО буде відданий блакитним каскам ООН.

Третій аспект: миротворча місія не означає автоматичне роззброєння бойовиків. Якщо немає такого мандата й (або) немає сил, готових, зокрема й силовими методами, вилучати зброю у двох повноцінних армій, миротворці всього лише “намагаються запобігти насильству” щодо мирного населення. Навіть підтримка правопорядку міжнародними силами можлива лише в разі створення ще однієї, поліційної місії. Інакше поліційні сили формують самі бойовики.

Четверте: Якщо РФ — не сторона конфлікту, але при цьому спонсор миротворчих комбінацій, то не варто виключати варіант договору між ДОМП і “регіональними структурами”. У такому випадку ми можемо отримати під егідою ООН “миротворців ОБСЄ” або “миротворців СНД”.

І, нарешті, Україна не зможе “заїхати на Донбас на плечах миротворців”. Місія покликана розвести сторони. А це означає, що поява української адміністрації на місцях, української поліції та навіть українських ЗМІ з обмеженням мовлення російських ресурсів буде можлива лише після закінчення місії. Крім того, миротворці будуть стежити за тим, щоб Україна не робила нічого, що могло б “збільшити градус напруги” в ОРДЛО.

Таким чином, миротворча місія ООН може стати як засобом вирішення конфлікту, так і механізмом введення до політичного поля України вірусу під назвою “фракція ЛНР і ДНР” із усіма наслідками таких дій. Фактично це те, про що говорив Путін у середині 2014 року — голоси Донбасу з правом гасла, що блокує.

Обговорення можливості отримання дорожніх карт для членства в НАТО або ЄС відкладаються на дуже далеку перспективу на тлі наявного замороженого конфлікту з високою часткою нової ескалації при обговоренні вектора інтеграції країни.

Україна так само буде обмежена у свободі політичного маневру при обговоренні майбутнього Донбасу. Навіть, якщо події підуть за найсприятливішим сценарієм, Київ не зможе просто взяти і вийти з угоди. Миротворча місія — це не Мінськ, не Нормандський формат. Це рішення Ради Безпеки ООН. І спроба вийти з угоди є прямим порушенням резолюції Ради Безпеки. З такими порушниками не працюють, їм не дають грошей, якщо опираються — проти них застосовують санкції аж до заходів силового примусу, як було з екс-Югославією.

Що робити?

Миротворча місія — це інструмент. Сьогодні його намагається використовувати Москва, але це не означає, що Києву не можна спробувати те ж саме.

Насамперед варто тверезо відповісти на питання “чи потрібні нам миротворці” і, якщо потрібні, то у якості кого.

На наступному етапі слід зробити все можливе для фіксації позиції РФ як сторони конфлікту. Зокрема, якщо говорити про миротворчу місію, то говорити про контингент на ВСІХ територіях, підконтрольних Росії. Тобто й у Криму та на Донбасі.

Для фіксації позиції РФ як сторони конфлікту необхідно терміново ухвалити закон про окуповані території. Сьогодні вже все одно, наскільки він буде допрацьований, подальше затягування коштуватиме занадто дорого. Головне — зафіксувати в українському законодавстві те, що території Донбасу окуповані, а Російська Федерація — окупант. Це запускає в дію Женевську конвенцію 1949 року. Згоди Кремля на звання окупанта в цьому випадку не потрібно — цьому присвячена стаття 2 Конвенції — там і про окупацію, і про те, що буде, якщо “одна зі сторін не визнає конфлікт”. Інакше кажучи, один закон ухвалений у Києві, в українському парламенті, дасть в 1000 разів більше формальних підстав називати РФ стороною конфлікту й окупантом, ніж сотні гучних заяв Петра Порошенка з трибуни ООН.

Після введення місії позиція України щодо права голосу на виборах має бути непорушною: голосувати повинні зокрема біженці з Донбасу, незалежно від того, де вони зараз перебувають. Це дозволить розбавити голоси “місцевого населення” голосами тих, хто вже живе в умовах мирного України.

І, нарешті, є ще один потужний інструмент, спрямований на врегулювання конфлікту — загальноукраїнський референдум із питань, чи потрібен нам Донбас і, якщо так, то на яких умовах. В ЄС і в ООН люблять говорити про свободу вибору людини, поваги до думки людей — надамо їм думку щодо цього. Результати (крім фантастичних — надати унікальні умови ОРДЛО й через це завдати шкоду іншим регіонам) дадуть Києву потужний інструмент в переговорах із європейськими партнерами, США. І, якщо результати будуть “нехай самі живуть “, єдиний можливий шлях виходу з договору про миротворчу місію без загрози потрапити під санкції.

Як бачимо, прості пункти навіть у складній ситуації дають поле для маневру та роблять миротворчу місію надзвичайно зручним інструментом для України. Дають, роблять за однієї умови: якщо тільки українські політики й активна частина суспільства припинить жити в світі казок про добрих чарівників. Адже зважити за і проти, з часткою цинізму та жорсткості пошукати слабкі місця противника й вигоду для себе не так важко. Зрештою, на просту блок-схему, наведену в тексті, пішло 2 години мого часу. На державу працюють цілі натовпи радників, аналітиків. Та й самі політики за логікою речей повинні володіти певними задатками системного мислення. Головне — захотіти, а думати — не боляче!

Залишити Коментар