Уже в середині листопада 2017 року в Україні має повноцінно функціонувати Державне бюро розслідувань – орган, який частково «відбере» хліб у Генпрокуратури і буде розслідувати злочини, які вчиняються суддями, правоохоронцями, прокурорами, вищими посадовими особами держави (окрім корупційних злочинів – це вже парафія НАБУ). Обрати керівний склад нового державного органу довірили дев’яти експертам, рекомендованим Президентом, Верховною Радою та Урядом. До складу комісії з формування керівного складу ДБР за квотою від уряду увійшов Денис Монастирський, експерт програми реформування правоохоронної і судової систем Українського інституту майбутнього.
Далі, для того, аби підігріти цікавість читача, слід було б написати, що пан Монастирський розказав про закулісся роботи Комісії чи поділився делікатними подробицями з дискусій членів комісії. Але ніякої прихованої від пильного ока громадськості «кухні» у роботі комісії немає – засідання проходять в онлайн режимі, а результати кандидатів якнайшвидше оприлюднюються у мережі Інтернет. Тож правдиво буде сказати, що у своєму інтерв’ю Денис звернув увагу на деталі відбору, над якими варто замислитись, а також поділився турботами та переживаннями щодо непростого вибору, який слід зробити членам комісії.
–Розкажіть про роботу комісії із самого початку.
-Комісія почала свою роботу навесні цього року з розробки механізму відбору. Ми побудували сходинки, які має пройти кандидат, щоб обійняти посаду Директора ДБР. Певні етапи були прописані в законі, як от проходження перевірки на поліграфі, над іншими працювали члени комісії із залученням зовнішніх експертів.
Найперша сходинка – це відбір заявок у відповідності до вимог для кандидата на посаду керівника ДБР. Із 82 заявок, поданих на конкурс, ми допустили до конкурсу 65. Відсіяли, зокрема, за браком досвіду роботи.
Посада керівника вимагає 10 років стажу в галузі права. Таке формулювання означає необов’язковість досвіду безпосередньої роботи в правоохоронних органах. Тож серед заявників є адвокати, юрисконсульти, науковці одним словом, люди, які не мають прямого відношення до правоохоронних органів.
Досить суперечливою стала інша вимога закону щодо досвіду роботи – 5 років керівного стажу. Тобто, якщо йдеться про правоохоронний орган, то кандидат мав працювати керівником підрозділу прокуратури, МВС чи СБУ в період 2010-2015 рр. А якщо кандидат очолив відповідний підрозділ після Майдану, то йому просто буде не достатньо керівного досвіду. Саме за цією вимогою була відкинута кандидатура Сергія Горбатюка, начальника управління спецрозслідувань Генпрокуратури, який працює над, так званою, «справою Майдану», і тепер судиться з комісією. Його було призначено на посаду керівника вже після Майдану (з 2014 року), тож він має тільки 2 роки досвіду керівної роботи. У своєму позові проти комісії він просить зарахувати в якості керівного стажу, зокрема, керівництво слідчо-оперативними групами під час роботи в прокуратурі. Комісія одностайно з цим не погоджується.
–Повертаючись до питання заяв на конкурс. Як ви оцінюєте таку кількість – 82 заяви?
-Зізнаюсь чесно, за моїми прогнозами мало бути значно більше. З огляду на динаміку заявок на конкурси до подібних структур, я розраховував, що комісія отримає близько 300. В НАБУ подалось більше 100 осіб. Потім у Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, яку, згодом, очолив Назар Холодницький, – понад 160 заявок.
За моїми розрахунками на кількість заяв на конкурс в ДБР мали би вплинути проведені реструктуризації у правоохоронній і судовій системах, внаслідок яких багато керівників місцевих прокуратур, підрозділів міліції, суддів залишились без роботи. Заробітна плата, яку пропонують в ДБР, достойна, щоб на неї претендувати – 60-70 тис. грн. для керівника, від 30 тис. грн. для слідчого (це при мінімальній зп на рівні 1600 грн.). Але, очевидно, потенційні заявники пішли шукати щастя в інших сферах.
Ще однією причиною низької кількості кандидатів є питання недовіри до нових органів, розчарування у реформі правоохоронних органів: реформа прокуратури, поліції (я кажу загалом про реформу, не маю на увазі патрульну поліцію). Українці розчаровуються у всіх владних процесах. Ще до початку конкурсу на керівника ДБР медіа почали «призначати» керівників, називати прізвища, почуті зі своїх «джерел». Це свідчить про недовіру до прозорості і чесності конкурсу.
Проте, попри малу, як на мене, кількість заявників, ми маємо сильних кандидатів.
–Це якраз мало стати наступним питанням. Чи не впливає кількість на якість? Вам доводиться обирати з того, що є…
-Трагедія всіх українських відкритих конкурсів на державні посади і трагедія нашого суспільства – суцільний брак кадрів. Проблема нестачі компетентних працівників – очевидна для держслужби. Вона не на перших шпальтах газет, але це кричуще питання. Реальні фахівці або розчарувались у процесах і не хочуть брати участь у державній діяльності, або взагалі покинули Україну.
Тому я вже чую звинувачення з боку громадськості, що серед заявників мало нових обличь.
–Як розуміння цієї проблеми вплине на ваше голосування? Чи значить це, що Ви особисто віддасте перевагу людині з-поза правоохоронних органів?
-Це питання треба розглядати комплексно. Якщо досвід двох кандидатів буде співставний, я, скоріше за все, оберу того, хто був поза системою. Є радикальна точка зору експертів, які пропонують створити ДБР повністю з нових, позасистемних людей. Але, я от спілкувався з керівниками новоутворених органів, з Артемом Ситником, Назаром Холодницьким, вони одноголосно стверджують, що без досвіду слідчої, оперативної роботи, керівник не зможе побудувати ефективну структуру. Ми приречені обрати професіонала, в першу чергу.
–Наступним етапом на цьому шляху обрання стало тестування на знання законодавства. Як кандидати справились із ним?
-Як я вже сказав, до тестування було допущено 65 осіб. Тестування загалом здали 57 осіб (8 з різних причин не з’явились). При чому для двох із 57-ми було влаштовано окреме тестування: вони надали офіційне підтвердження хвороби на дату першого тестування, тому проходили в інший день. Семеро заявників не набрали відповідну кількість балів у тесті на знання законодавства.
–Чи не замало відсіялось після тестування?
-Це пояснюється кількома причинами. По-перше, кандидати мали змогу ознайомитись та проаналізувати тести упродовж місяця. Деякі кандидати навіть повідомляли нам про неточності в тестах: українське законодавство настільки динамічне, що експерти-розробники тестів просто не встигали вносити усі зміни у тести.
По-друге, прохідний бал був надто низький – 65 балів було достатньо, аби пройти в наступний тур відбору. У встановленні такого низького балу також можна побачити схвильованість більшості комісії, що не буде з кого вибирати (якщо більшість відпаде внаслідок тестування). Для порівняння, в НАБУ прохідний бал – 70. На мій погляд, адекватний прохідний бал, аби відсіяти більше учасників і пришвидшити процес проведення співбесід, – 80. У такому разі можливо було б об’єктивно (на підставі знання законодавства) скоротити кількість кандидатів допущених до співбесіди до 20. Наразі ж маємо 50 кандидатів. Усі вони вже пройшли наступний тест – на загальні здібності. Цей тест не мав на меті зменшити кількість учасників конкурсу. Він лише дає членам комісії об’єктивні параметри (бали за тестування загальних здібностей), якими можна послуговуватись під час відбору.
Після цього тестування комісія постала перед дилемою: публікувати чи не публікувати результати тестів на загальні здібності. Компанія-провайдер цього тесту в офіційному листі визначила, що залишає це на розсуд комісії. Окремі експерти-психологи не радили публікувати результати цього тесту з огляду на конфіденційність такої інформації. З іншого боку, кандидати повинні були розуміти, що громадськість країни пильно стежить за процесом відбору і вимагає максимальної прозорості конкурсу. В підсумку, рішенням більшості членів комісії вирішили не публікувати отримані кандидатами бали. Проте, на мою думку, ці дані не містили компрометуючої чи конфіденційної інформації про кандидатів і мали бути оприлюднені. Тепер журналісти будуть намагались отримати цю інформацію іншим шляхом (наприклад, фотографуючи матеріали, надані до засідання членів комісії)
–Чи можете ви поділитись інформацією, скільки кандидатів показало високі результати?
-Я можу сказати, що були такі, які набрали понад 30 балів (прохідний бал в НАБУ – 20 балів). Це дуже хороший результат. І є такі, які набрали менше 9 балів. Середній рівень по Україні для такого виду тестів складає 15 балів.
–Але ж цей тест не впливає на відсіювання учасників. Чи будуть ще якісь тестові перевірки, котрі допоможуть комісії визначитись із переможцем?
-Далі будуть співбесіди, під час яких комісія відсіє найбільшу кількість кандидатів – половину, а може й дві третини. Це знову ж таки палиця на два кінці. З одного боку, комісія матиме змогу почути, особисто оцінити здібності кандидатів та скласти своє враження. З іншого, рішення членів комісії буде дуже суб’єктивним. Я би, як член комісії, волів би мати більше об’єктивних показників, на які міг би спиратись у своїх висновках.
–Якщо комісія сама формулювала сходинки, якими піднімається учасник до посади керівника ДБР, чому ви не врахували фактор суб’єктивізму та не додали об’єктивних випробувань?
-У механізмі відбору до ДБР і без того багато етапів. Коли проводився конкурс на посаду Директора НАБУ, обмежились тільки співбесідою. Ми ж додали цілий ряд тестувань для обґрунтування своєї позиції по кандидатам.
Одним із найскладніших в організаційному плані етапів буде перевірка кандидатів на поліграфі. Перше питання – хто має його проводити. Можливості для організації процесу мають МВС, СБУ, розвідка. Проте, щодо представників усіх цих структур в майбутньому можуть здійснювати досудове розслідування працівники ДБР. На мою думку, тут може бути конфлікт інтересів.
Ще одна проблема: що робити із результатами цього дослідження на поліграфі? Як вберегти отримані дані від розголошення? Адже члени комісії, по суті, звичайні люди, що не мають доступу до державної таємниці, отримають доступ до вразливої інформації, небезпечної не тільки для самого кандидата, а й для країни. Оскільки психологічний портрет діючих керівників силових структур (і майбутніх керівників ДБР) є інформацією, пов’язаною з державною безпекою. Якщо ця інформація потрапить у загальний доступ, або у ворожі руки, вона стане поживою для маніпуляцій чи шантажу. Це страшний сон комісії.
У цьому зв’язку, мене, як члена комісії, бентежить також той факт, що усі співбесіди та обговорення кандидатів проходитимуть у режимі онлайн. Як члени комісії зможуть ділитись думками та обґрунтовувати свою позицію, щоб не згадати результати тесту на поліграфі, – я поки не маю відповіді.
Ті самі побоювання маю щодо тесту на благонадійність – психологічний тест, який дає змогу оцінити ризики щодо корупційних злочинів, ставлення до алкоголю і наркотиків й інших ризиків щодо прояву небажаних для члена ДБР якостей. Ці результати також мали би лишатись нерозголошеними, проте важко реалізувати право на конфіденційність в умовах транслювання усіх дискусій.
Між тим, я розумію, що повна відкритість – вимога часу. Ми маємо довести українській спільноті, що вибір керівного складу ДБР відбувався прозоро і чесно. Цей досвід абсолютно відкритого відбору є новим не тільки для України, а й для європейської спільноти.
У чому громадськість вже звинувачує комісію та до яких провокацій готуються члени комісії, читайте у другій частині інтерв’ю, що з’явиться незабаром.