«Еммануель Макрон витримав дипломатичне випробування Володимиром Путіним»,– з полегшенням констатує французька преса. Тим часом недавня зустріч у Версалі чітко продемонструвала зовнішньополітичні амбіції французького лідера та знову змусила спостерігачів перейматися запитанням: хто він, новий президент Франції?
Нагадаємо, що 39-річний Еммануель Макрон став 25-м президентом Франції, перемігши в другому турі президентських виборів 7 травня поточного року. Його успіх здивував, і справа не лише в молодості. Макрон ішов на вибори під прапорами власного руху «Вперед!», про створення якого оголосив 6 квітня 2016 року, трохи більше року тому, тобто часу на розкачку було, скажімо прямо, не так вже й багато. Тому мало хто ставив на Макрона (якщо взагалі ставив). Однак, він переміг, набравши 66,06% голосів.
Чудо? Ні в якому разі. До успіху Макрона призвело поєднання удачі та ефективної передвиборчої кампанії, вважає експерт «Українського інституту майбутнього» Надія Коваль, яка уважно відслідковувала вибори та добре розбирається в тонкощах французької політики.
Складові успіху
«Для багатьох, з одного боку, перемога Макрона на виборах, дійсно, стала сюрпризом, але, з іншого боку, – зауважила Надія Коваль, – він провів дуже вдалу передвиборчу кампанію, тому що добре відчув запит французького суспільства на щось нове, придумавши стратегію, яка дозволила йому досягти успіху».
У чому суть стратегії? «Він виступав з позицій, з яких раніше виступав його союзник, лідер «Демократичного руху» Франсуа Байру, тобто, з центристських, а не з позицій правих чи лівих. Французи дуже розчаровані традиційними політичними партіями – Соціалістичною, яка правила до перемоги Макрона, та її головними опонентами – республіканцями. І він це використав».
Окрім того, у Макрона була «дуже хороша інноваційна передвиборча кампанія з активним використанням медіатехнологій та таких інструментів прямої демократії, як, наприклад, консультування з виборцями на найрізноманітніших рівнях».
А ще йому просто пощастило, бо «конкуренти, які грають на тому ж електоральному полі, наприклад, кандидат від республіканців Алан Жюппе – правий центрист, програв праймериз, так само, як і колишній прем’єр-міністр Франції Мануель Вальс – центристський і проліберальний соціаліст».
Утім, основним суперником Макрона на минулих виборах була лідер «Національного фронту» Марін Ле Пен. На думку деяких експертів, шанси в неї були й вельми непогані. Але в результаті вона поступилася Макрону майже вдвічі, набравши 33,94% голосів.
Політолог пояснює програш Марін Ла Пен фрагментацією французького суспільства. «Почнемо з того, що Ле Пен не стала тим кандидатом, який зміг акумулювати всі протестні голосування у Франції. Вона мала 20-25% у різні моменти передвиборчої кампанії. Плюс ліва радикальна позиція була представлена в першому турі Жан-Люком Меланшоном – главою руху «Нескорена Франція». Крім цього, досить серйозну позицію на французькому політичному полі займають праві консерватори, які були представлені на виборах Франсуа Фійоном. І в першому турі виборів перші чотири кандидати отримали дуже близькі результати», – каже Коваль.
Окрім того, як вважає Надія Коваль, проти неї зіграв так званий «республіканський консенсус»: «Якщо до другого туру будь-яких виборів: від місцевих, парламентських – до президентських – виходить кандидат від право-радикальної партії, більшість французів буде голосувати за будь-якого іншого від будь-якої іншої партії тільки заради того, щоб не пустити праворадикалів до влади. І саме ця особливість Франції в черговий раз зіграла проти Марін Ле Пен».
На думку Надії Коваль, є дуже чіткі відмінності між електоратом Макрона і Ле Пен. «За Макрона дуже активно голосувало міське населення. У другому турі в Парижі йому віддали перевагу більше 90% виборців. За Ле Пен проголосувало близько 5%. Тобто його електорат – це міське, освічене населення».
Це ж показало й дослідження IPSOS: електорат Макрона – освічені жителі великих міст з доходом від 3000 євро на місяць. Зате електорат Ле Пен – жителі сіл і містечок, непривілейованої Франції, яка найбільше постраждала від економічної стагнації, наймані службовці та робітники з зарплатою до 1250 євро.
Крім того, на думку Надії Коваль, за підсумками першого туру виборів, спостерігався чіткий географічний розлом: 47 департаментів, у яких святкувала перемогу Ле Пен, розміщуються на сході Франції; 42, здобуті Макроном, – на заході.
«За Ле Пен дуже активно голосували жителі маленьких містечок і сільських поселень, – пояснює політолог. – Вона – кандидат провінційної Франції, тієї, яка найбільше постраждала від економічної кризи й найбільше незадоволена ситуацією в країні. Тобто, за Ле Пен голосують провінційні жителі, менш освічені, та ті, які географічно проживають на північному сході країни, там, де колись були індустріальні райони, і на півдні, там, куди переселялися люди, які раніше жили в Алжирі. У її електорату досить сильні націоналістичні настрої».
Проект подвійний відкритості
Минула виборча кампанія у Франції виявила ще одну цікаву тенденцію. В першому турі змагалися чотири програми головних кандидатів, основну відмінність між якими можна було редукувати до чотирьох комбінацій відповідей на два основних запитання: ліберальною чи протекціоністською повинна бути французька економіка? Космополітичною чи націоналістичною повинна бути сама Франція? Однак жодна з «гібридних» програм не отримала достатньої підтримки.
У другому турі 7 травня, доводячи політичну поляризацію до максимуму, зійшлися проект подвійної відкритості Еммануеля Макрона і проект подвійного закриття Марін Ле Пен. «Кожен з кандидатів окреслює це протистояння власними термінами: для Ле Пен – це протистояння європеїстів і патріотів, для Макрона – прогресистів і консерваторів».
Макрон, на думку Надії Коваль, прийшов у владу з ідеєю про те, що Франції потрібно перезавантажити її політичну систему, і зробити це необхідно на проєвропейських, ліберальних засадах, у тому числі, в економіці.
«Його позиція – проєвропейськість у зовнішній політиці та лібералізація французького ринку праці, соціальної системи. Його завдання – зробити французьку економіку більш конкурентною. А опора його програми – це демократичність. Тобто, він за те, щоб частіше консультуватися з людьми, за те, щоб зробити політику більш моральною. Наприклад, він довго не говорив про те, хто увійде до його уряду, тому що йшли додаткові перевірки особистих історій кандидатів до його кабінету міністрів».
Макрон, за словами політолога, пропонує обмежити можливість отримання виборчого мандата до 3 разів поспіль, заборонити парламентаріям надавати консультативні послуги та працевлаштовувати членів своєї сім’ї, увести звіт президента з внутрішньої та зовнішньої політики раз на рік, зменшити на третину кількість депутатів і сенаторів та посилити контроль парламенту над діяльністю уряду.
Тобто, Франція в розумінні Макрона повинна бути відкритою країною – в економічному і політичному сенсах. «Це основа його політичної програми», – підкреслює Коваль.
Щоб втілити цю програму в життя, Макрону необхідні ефективний кабінет міністрів та лояльна більшість у парламенті. І ці завдання він, схоже, теж вирішив, запросивши в уряд республіканців і призначивши республіканця прем’єр-міністром.
«Кабінет, який він призначив, вирішує два завдання. Перше – це стандартне завдання кабінету втілити в життя його програму. Друге – допомогти Еммануелю Макрону виграти парламентські вибори. Йому, як видно з недавніх опитувань, трохи не вистачає голосів, щоб забезпечити більшість у парламенті для свого політичного руху «Вперед!», яке вже дуже скоро має стати партією «Вперед, Республіка». Це завдання він і вирішив за рахунок правоцентристів, за рахунок тієї частини республіканців, яка найбільш близька йому ідеологічно, запросивши їх до свого кабінету міністрів».
Як вважає політолог, Еммануель Макрон у французькій політичній системі сьогодні виступає своєрідним деструктором. «Він уже, можна сказати, знищив «Соціалістичну партію»- ми бачили, як кандидат від неї з тріском провалився на президентських виборах, і зараз вона має дуже погані рейтинги перед парламентськими виборами. Тепер він націлився на те, щоб розвалити республіканців».
Для вирішення цього завдання «Макрон вирішив взяти до себе в команду ядро цієї партії – людей, які стоять на більш помірних центристських позиціях, які бажають працювати на реформи. За рахунок цих людей він хоче створити президентську більшість, яка потім зможе фактично втілювати його політику в життя. А від республіканців у результаті залишиться більш праве, консервативне крило, яке представляють Фійон і Саркозі».
Таким чином, призначення на пост прем’єр-міністра Франції республіканця Едуара Філіпа – продуманий політичний хід Макрона.
Але ще більш цікавий персонаж у новому уряді, на думку Надії Коваль, це республіканець Брюно Ле Мер, якого Макрон призначив міністром економіки.
«У ході президентської кампанії він був одним з найближчих співробітників кандидата Франсуа Фійона. І поки Фійон вважався одним із головних кандидатів на пост президента, Брюно Ле Меру пророкували посаду міністра закордонних справ. Але коли в березні проти Фійона висунули офіційне звинувачення в корупції, Брюно Ле Мер сказав, що буде формально підтримувати кандидата партії, але офіційно покинув кампанію Фійона. Його призначення, як і Едуарда Філіпа, і інших республіканців у кабінет Макрона – серйозний удар по партії республіканців, тому що досить значущі люди пішли за новим президентом. І це можливість для Макрона сформувати свою більшість у парламенті».
Якщо подивитися останні опитування, то вже видно, каже політолог, що на даний момент тактика Макрона спрацьовує, тому що рейтинги його партії або протопартії, через те, що процес її реєстрації ще не завершився, зростають.
«Зараз до 33% виборців готові проголосувати за «Вперед, Республіка», за республіканців – 19%. Тобто, розрив досить серйозний, і якщо так піде далі, то шанси Макрона отримати більшість у парламенті досить високі. Що стосується шансів «Національного фронту» на майбутніх парламентських виборах, то в цієї партії є дуже велика проблема – система французьких виборів у два тури, яка й дозволяє щоразу спрацьовувати республіканському консенсусу. Навіть якщо «Національний фронт» у першому турі буде мати 25-27%, то в другому турі кількість його депутатів різко скорочується – максимум 20 депутатів. Тобто, більшу фракцію у французькому парламенті «Національний фронт» сформувати не зможе», – вважає Надія Коваль.
«Для цієї партії програні президентські вибори – деякого роду втрачений шанс, тому що одну з ключових позицій у програмі Ле Пен займала ідея змінити систему виборів у Франції на пропорційну, щоб «Національний фронт» не страждав більше від республіканського консенсусу. Але не склалося», – зауважила Надія Коваль. За її прогнозом, на даний момент у «Національного фронту» і Марін Ле Пен немає ніяких шансів на формування великої фракції в парламенті.
Зовнішній фронт Макрона
Що стосується намірів нового французького президента в зовнішній політиці, то після перемоги на виборах Макрон пообіцяв реформувати ЄС разом із канцлером ФРН Ангелою Меркель. І це, на думку Надії Коваль, не випадково. «Погляди на проблему з біженцями у Макрона та Меркель збігаються. Ще на етапі передвиборчої кампанії майбутній президент Франції зайняв досить непопулярну у французькому суспільстві позицію – він повністю підтримав Меркель, заявивши, що канцлер ФРН усе робить правильно, а її політика прийому біженців – найнормальніша. Так само у них немає розбіжностей щодо того, що Європейський Союз потребує: а) посилення; б) реформування».
У той же час, як вважає Коваль, «німці трохи бояться амбітності Макрона, тому що він хоче досить серйозної реформи країн єврозони аж до створення спільних парламенту, бюджету і навіть боргу». Тобто, борг буде не в кожної країни свій, а в єврозони як такої. В цьому контексті німці трохи побоюються, чи не будуть вони платити французькі борги?
Утім, якщо згадати побоювання, що до влади у Франції прийдуть абсолютні євроскептики, перемога Макрона – проєвропейського кандидата, викликала просто зітхання полегшення в Німеччині. «Меркель дуже тепло привітала його французькою мовою. Тепер починається реальна робота, і буде видно, як вона складеться», – каже Надія Коваль.
Жорстка позиція по Брекзіту говорить про наявність ще однієї точки дотику. «Макрон – прихильник тих, хто ратує за єдність ЄС, а вони дотримуються жорстких поглядів щодо виходу Британії, виходячи з того, що головне завдання – це зберегти єдність Європейського Союзу. І для цього, як каже їхня теорія, вони повинні показати, що не можна просто так взяти та покинути ЄС, не виконавши зобов’язань і не заплативши за рахунками. Тому зараз у Європейському Союзі переважає серед глав центральних європейських країн точка зору, що позиція по Брекзіту повинна бути досить жорсткою», – вважає Надія Коваль, припускаючи, що в результаті переговори по Брекзіту будуть досить складними.
Складними можуть бути й відносини з США, тому що Дональд Трамп хоч прямо й не підтримував Марін Ле Пен, але одного разу у своєму Твіттері написав, що вона – сильний кандидат з хорошою позицією щодо міграції. «Тому я думаю, що Макрону та Трампу досить складно буде налагодити позитивний діалог, але ніяких значних змін у взаєминах між цими країнами я не очікую», – прогнозує Надія Коваль.
Що стосується Росії, то тут, на думку Надії Коваль, ситуація невизначена. «Президент Росії Володимир Путін прямо підтримав кандидата Марін Ле Пен, була навіть зустріч з нею в Кремлі. Крім цього, відомі факти втручання російських хакерів у хід передвиборної кампанії Макрона, і це, до речі, стало одним із головних чинників того, що позиція Макрона щодо Росії ставала все більш і більш жорсткою. І серед чотирьох головних кандидатів на пост президента Франції в першому турі в Макрона були самі, скажімо так, антиросійські погляди. Він говорив про те, що однозначно засуджує порушення міжнародного права та анексію Криму».
Від себе зауважимо, що недавня зустріч Макрона з Путіним у Версалі поки не дає можливості робити більш певні прогнози, але це – окрема тема для експертного аналізу.