Неоосманський ісламізм у Туреччині: які нові вороги загрожують Ердогану?

05.03.2018

Туреччина входить у період «султанату Ердогана». Цього року мають набути чинності нові поправки до Конституції, які нададуть президенту надзвичайні повноваження і дозволять йому одноосібно керувати країною як мінімум до 2023 року. Протягом останніх 10 років Ердоган зумів у десятки разів посилити свою владу. Він придушив курдський рух на південному сході, кинув за грати головних політичних опонентів, знищив усі опозиційні медіа та газети, розгромив найбільший громадсько-політичний рух «Хизмет», який вважав загрозою своїй владі, а також провів масштабні репресії в армії. Для Туреччини Реджеп Таїп Ердоган фактично став новим «султаном», зосередивши всю повноту владу в руках своєї партії «Справедливості та розвитку». Його влада стала настільки великою, що він навіть почав переглядати самі основи турецького устрою, який склався після Першої Світової війни. Він кинув виклик кемалізму та основам світської влади, закладеними за часів великого Мустафи Кемаля. Туреччина стала відігравати у регіоні надзвичайно важливу роль. Окрім внутрішньої політики, Ердоган вніс зміни й до зовнішньої політики. Він втягнувся у конфлікт Катару та Саудівської Аравії, кинувши виклик Ер-Ріяду – своєму колишньому союзнику. Він розв`язав справжню війну проти курдів і двічі вторгнувся на територію сусідньої Сирії і один раз – на територію північного Іраку. Ердоган відкрито виступив проти Єгипту та розпочав мілітаризацію Червоного моря, яка загрожує прямим конфліктом між Анкарою і Каїром.

Але на тлі такого різкого посилення Ердогана, змінюється й внутрішній політичний ландшафт у Туреччині та настрої людей. За правління турецького лідера змінилися не лише економічні показники, рівень корупції, політична  система чи зовнішні зв’язки, а й внутрішня соціально-культурна обстановка. В умовах економічної кризи, запровадження диктатури, ведення війни і внутрішніх політичних потрясінь, турецьке суспільство починає поляризуватися у питаннях міжетнічних стосунків і релігії. Коли основи самої системи внутрішніх комунікацій між людьми починають розхитуватися, це породжує реакцію з боку певних соціальних груп. Відповідно, на політичній арені Туреччини починають з`являтися нові громадсько-політичні організації, які відображають нові суспільні тренди. Саме ці структури й стають новими опонентами режиму у Туреччині, оскільки стара традиційна опозиція планомірно знищується. Для Ердогана ці нові партії і рухи є ще більш загрозливими, аніж їхні попередники.

З того часу, як Реджеп Таїп Ердоган почав загравати з ісламістами, правила гри у турецькій політиці змінилися. Раніше табуйована тема, роль ісламу в політиці дедалі більше переходить у публічній простір. Саме з подачі Ердогана політичний іслам повернувся до порядку денного турецького дискурсу. Відповідно, з`явилися й нові лідери та партії з такою повісткою. Ісламісти – це найбільша загроза уряду Ердогана у найближчому майбутньому. Це здається парадоксальним, оскільки сам президент є ісламістом. Але в умовах, коли він розгромив традиційну ліберальну опозицію, ісламістські сили виходять на перший план. Не останню роль в цьому зіграли ситуативні союзи Туреччини з різними ісламськими екстремістськими організаціями, наприклад з терористами «Ісламської держави» та «Аль-Каїди» у Сирії. Це призвело до радикалізації самого турецького суспільства, особливо у сільських і бідних регіонах. А це – головний електорат Ердогана, тому нові ісламістські політичні проекти становлять пряму загрозу правлінню турецького президента. Наступні два роки будуть поворотними у цьому тренді, і ми побачимо появу нових ісламістських партій і рухів усередині Туреччини.

Тренд піднесення ісламізму як нової опозиції Ердогану видно вже зараз на прикладі маловідомої партії «Саадет». Вона була створена у 2001 році, але завжди лишалася маргінальною політичною силою. На виборах до парламенту партія ніколи не набирала більше 2% голосів. Її ісламістська ідеологія не була популярною, а часом її навіть критикували прихильники кемалістів. Ця партія завжди вважалися більш радикальною, аніж «Партія справедливості і розвитку» Ердогана, але зараз обидві сили міняються ролями. За останній рік «Саадет» зробили великий крок уперед на електоральному полі правлячої партії. Вони не підтримали ісламістської повістки Ердогана та перейшли до більш помірного ісламізму. Партія «Саадет» сьогодні є однією з опозиційних Ердогану сил, які грають на його ж полі. Вони набрали популярність після масштабних репресій турецького уряду у 2016 році. Тоді член партії, адвокат Алі Актас визволив з в’язниці понад тисячу людей, яких звинуватили у екстремізмі. Влада намагалася довести, що ці підозрювані завантажували месенджер «ByLock», який нібито був створений опозиційним рухом «Хизмет» для організації масових заворушень. Але Актас зумів довести неправомірність звинувачень у суді. Ця справа стала справжнім фурором і вивела Алі Актаса та його партію у народ. Нині подейкують, що до партії «Саадет» може приєднатися навіть екс-президент Туреччини Абдулла Гюль, який досі є моральним і політичним авторитетом для багатьох турків.

Ісламізм поступово виходить у центр політичної боротьби в Туреччині. Ідеологія, яку запустив сам Реджеп Ердоган, вдарить по ньому самому. Його чекає битва з набагато страшнішим і радикальнішим ворогом, аніж ліберальні політики та про-курдські активісти, яких він кинув за грати. «Саадет» - лише одна з політичних сил, яка кидає виклик турецькій владі Ердогана. Таких буде більше, і час «Ікс» настане під час парламентських виборів 2019 року.