Локальний декаданс із глобальними наслідками: підсумки першого туру французьких виборів

28.04.2017

Експерт з міжнародної політики Надія Коваль для газети "Дзеркало тижня"

Нехарактерно інтенсивний інтерес до французьких виборів в Україні зумовлений надміром прихильних до політики Путіна кандидатів, перемога яких могла істотно вплинути на динаміку міжнародної підтримки загалом та механізми вирішення російсько-українського конфлікту, зокрема.

Ідея занепаду Франції та пошуку шляхів виходу з нього витає над французьким суспільством ось уже два століття, періодично виринаючи на порядку денному з більшою чи меншою гостротою.

Останніми роками цей дискурс істотно посилився. Нездатність традиційних політичних гравців подолати економічну стагнацію (мінімальне зростання економіки, значне безробіття (10%, а серед молоді — усі 25%), значний борг та бюджетний дефіцит) поставила питання про необхідність глибинних реформ політичних, соціальних та економічних інститутів. У поєднанні з безпековими загрозами, занепокоєння щодо яких посилилося з періодичними терористичними актами та кризою біженців, це створило сприятливий грунт для розвитку популістичних, радикальних та євроскептичних рухів.

Адміністрація Олланда тривких і реальних рішень запропонувати не спромоглася: почасти через власну нерішучість та внутрішні конфлікти, почасти через опір суспільства, яке не бажало відмовлятися від звичного рівня соціального захисту. Правляча Соціалістична партія заплатила за це сповна: один за одним президент Олланд (не ризикнув балотуватися), прем'єр-міністр Вальс (програв праймеріз) та офіційний кандидат партії Амон (здобув лише 6,35% голосів у першому турі) відчули на собі гнів невдоволеного виборця.

В похмурій ситуації повного заперечення попереднього курсу виборча кампанія проходила у безпрецедентний спосіб. Програми буквально всіх кандидатів обіцяли розрив з минулим і світле майбутнє різного ступеня радикальності. На тлі глибокої кризи партій, котрі визначали політичний ландшафт Франції упродовж десятиліть — Соціалістичної та "Республіканців", — популярності набрали не лише право- й ліворадикали. Навіть центристську опцію втілював кандидат, ще кілька років тому невідомий широкому загалу, політичному рухові якого на момент офіційного вступу в кампанію виповнилося трохи більше півроку.

Чотири революційних проекти

З 11 офіційно зареєстрованих кандидатів після тривалої й виснажливої боротьби до голосування в першому турі з найбільш переконливими рейтингами дійшли четверо. Ними стали колишній міністр економіки, а до того — радник президента Олланда, проєвропейський центрист Емманюель Макрон (близько 24% у першому турі), очільниця ультраправої партії "Національний фронт" Марін Ле Пен (22%), колишній прем'єр та лідер консервативного крила партії "Республіканці" Франсуа Фійон (20%) та лідер ліворадикального руху "Нескорена Франція" Жан-Люк Меланшон (19%).

Відтак на фініші першого туру змагалися чотири програми, основну відмінність між якими можна редукувати до чотирьох комбінацій відповідей на два основоположні запитання: ліберальною чи протекціоністською має бути французька економіка? Космополітичною чи націоналістичною має бути сама Франція?

Першу комбіновану версію відповіді на ці запитання представив у своїй програмі Фійон. Він пропонував ультраліберальні економічні реформи, які передбачали істотне скорочення роздутого державного сектора, бюджетного дефіциту, лібералізацію ринку праці та соціального захисту. Натомість у культурно-ідеологічній сфері Фійон пропагував ренесанс консервативних цінностей, відновлення суверенітету Франції за збереження її участі в ЄС, підтримку французької мови і пієтет перед національною історією та жорстку інтеграцію обмеженого числа мігрантів. Візія Франції як провідної світової держави, що на рівних будуватиме відносини зі США, Росією, Китаєм, Іраном, мала стати провідною зорею, яка виправдовувала б і радикальні реформи, і поблажливість Фійона до Путіна й Асада.

Інакший вигляд мала комбінація Меланшона. Затятий противник загальноєвропейської політики ощадності, вільної торгівлі, міжнародної фінансової системи та приватизації публічних благ, він натомість підтримував активне втручання держави в економіку задля стимулювання розвитку та коригування нерівностей (збільшення мінімальної зарплати і зменшення пенсійного віку, безкоштовні медицина, освіта і житло, інвестиції в екологію тощо). В соціальній сфері провідним мотивом стала демократизація, що мала бути втілена через скасування президентської республіки у Франції та перебудову ЄС з інструмента фінансового-економічного тиску на справді демократичне утворення. У разі невдачі допускався вихід Франції з нинішнього ЄС в односторонньому порядку. У всесвітньому масштабі план Меланшона прагнув до альтернативної глобалізації, що мала б демократичний та невизискувальний характер.

Однак жодна з "гібридних" програм не здобула достатньої підтримки. У другому турі 7 травня, доводячи політичну поляризацію до максимуму, зійдуться проект подвійної відкритості Емманюеля Макрона та проект подвійного закриття Марін Ле Пен. Кожен із кандидатів окреслює це протистояння власними термінами: для Ле Пен це протистояння європеїстів та патріотів, для Макрона — прогресистів та консерваторів.

Емманюель Макрон: змінити все, щоб нічого не змінювати

Визначальною характеристикою програми Макрона є принципова проєвропейська позиція, спрямована на збереження й поглиблення європейської інтеграції. Він обстоює необхідність створення бюджету, посади міністра економіки та парламенту зони євро, підтримує створення "Європи оборони" (не відмовляючись від НАТО), збереження Шенгену та посилення захисту зовнішніх кордонів ЄС. Щоб побороти євроскептичні настрої у масштабі всього ЄС, пропонує провести громадянські конференції для обговорення майбутнього Європи. Крім того, активно працює на посилення франко-німецького двигуна інтеграції.

Економічна програма Емманюеля Макрона базується на позиціях проєвропейського лібералізму та прихильності до вільної торгівлі, дерегуляції бізнесу і скорочення бюджетних витрат. Орієнтиром бюджетної політики має стати істотне зменшення дефіциту та державного боргу задля приведення цих показників до європейських норм. Із найбільш чутливих соціальних питань — тривалості робочого тижня та пенсійного віку — Макрон зайняв доволі невиразну позицію, пропонуючи зробити це предметом переговорів між підприємством та працівником.

Відкрита і вірна власним цінностям Франція є його ідеологічним та зовнішньополітичним орієнтиром. Це підкреслюють нетипова в наш час підтримка політики Ангели Меркель щодо біженців та трактування імміграції як позитивного чинника, який збагачує французьке суспільство.

Оскільки протистояння системі стало однією з наріжних тем кампанії, Макрон пропонує: обмежити можливість отримувати виборний мандат до 3 разів поспіль; заборонити парламентаріям надавати консультативні послуги та працевлаштовувати членів своєї сім'ї; запровадити звіт президента щодо внутрішньої та зовнішньої політики раз на рік; зменшити на третину кількість депутатів і сенаторів та посилити контроль парламенту над діяльністю уряду.

Марін Ле Пен: назад до (уявного) минулого

Провідна ідея програми Ле Пен — відродження французького суверенітету, ключем до якого є максимальна емансипація від ЄС та його інститутів. Тому пункти про референдум щодо виходу з ЄС і повернення до франка стоять у програмі серед найперших, а анонсовані заходи в разі перемоги передбачають закриття національних кордонів та жорстке обмеження міграції. Прагнучи вийти з об'єднаного військового командування НАТО, Ле Пен також планує наростити витрати на оборону до 3% ВВП.

Економічною і соціальною частинами програми Ле Пен керує ідея протекціонізму, покликаного сприяти розвиткові французької економіки, тоді як глобалізація та вільна торгівля, на переконання Ле Пен, її знищують. У соціальній політиці основна ідея — відновлення купівельної спроможності французів, насамперед — найбідніших. Популістську соціальну програму доповнюють зниження пенсійного віку та перегляд соціальних виплат. Гроші на фінансування таких проектів планується взяти за рахунок економії на виплатах до бюджету ЄС та урізання соціальної допомоги для працівників-іноземців, тим часом повністю її зберігаючи для французів. Сприймаючи імміграцію як загрозу для безпеки і загалом для культурної ідентичності Франції, серед обмежувальних заходів, що окреслюються загальним терміном "національна преференція", також пропонується скасувати "право грунту" і обмежити імміграційний потік до Франції до 10 000 осіб на рік (наразі — 200 000).

Щодо реформи "системи", то Ле Пен хоче повернутися до семирічного терміну президентства без права переобрання, впровадити механізм референдуму за народною ініціативою та зменшити кількість сенаторів і депутатів. Зрештою, вона прагне замінити систему голосування на пропорційну: адже саме мажоритарне голосування у два тури останніми роками було основним інструментом, який стримував проходження Національного Фронту на всі щаблі влади.

Українські контексти

Нехарактерно інтенсивний інтерес до французьких виборів в Україні зумовлений надміром прихильних до політики Путіна кандидатів, перемога яких могла істотно вплинути на динаміку міжнародної підтримки загалом та механізми вирішення російсько-українського конфлікту, зокрема.

Меланшон, який відстоював право Росії захищати власні інтереси в Криму перед начебто путчистським київським урядом, на який мали вплив "неонацисти", і заявляв, що пострадянські кордони потребують перегляду шляхом переговорів, — не був би найбільш зручним партнером. Не менш складним викликом стали б і відносини з Фійоном, який відкрито підтримує російську приналежність Криму, звинувачує Україну в недотриманні політичних положень Мінського процесу, заявляє про відсутність у неї покликання до членства в ЄС та НАТО і підтримує зняття санкцій.

На цьому тлі проросійська позиція Ле Пен не виглядає ні самотньою, ні оригінальною. Кандидатка, котра здобула офіційну підтримку російського президента, відвідавши наприкінці березня Кремль, має проросійську орієнтацію як на практичному рівні — сумнозвісні кредити від чесько-російського банку, так і на концептуальному. Принципове положення її зовнішньополітичної програми — це відновлення мультиполярного світу, в якому нова, суверенна, сильна Франція стане одним із центрів сили. Це перегукується з основоположними принципами ревізіоністської міжнародної політики Росії. Також, у контексті антиіммігранської й антитерористичної риторики, Ле Пен робить наголос на потребі "стратегічного союзу" з Росією для поборювання Ісламської держави.

Уже сам вихід у другий тур Макрона, який наголошує на необхідності дотримуватися міжнародного права, — оптимістичний знак для України. Тим часом його позиція не є надміру радикальною: політик виступає за принциповий діалог ЄС із Росією та поступове зняття санкцій, однак за важливих умов: виконання Мінських домовленостей та прогресу ситуації в Україні. За умови сталого прогресу в майбутньому та у співпраці з Німеччиною можливе також посилення економічних і політичних зв'язків між ЄС та Росією. Що стосується ширшого контексту європейської інтеграції України — то Макрон неприхильний до подальшого розширення ЄС чи НАТО (останнє — за чітко переліченими у програмі винятками Балкан, Фінляндії та Швеції).

Суспільні розлами і виклики другого туру

Ледь не діаметральна протилежність програм двох кандидатів, що вийшли до другого туру, показала чіткі лінії поляризації серед французьких виборців. Як засвідчило дослідження IPSOS, електорат Макрона — освічені жителі великих міст із доходом від 3000 євро на місяць (у Парижі він здобув рекордні 35% голосів, тоді як його суперниця — заледве 5%). Натомість електорат Ле Пен — мешканці сіл та містечок, непривілейованої Франції, що найбільше постраждала від економічної стагнації, наймані службовці та робітники із зарплатою до 1250 євро. Також спостерігався чіткий географічний розлом: 47 департаментів, у яких святкувала перемогу Ле Пен, розміщуються на сході Франції, 42, здобуті Макроном, — на заході.

Попри такі розколи, наразі соціологія доволі оптимістично дивиться на перспективи перемоги Макрона в другому турі з результатом близько 60% за нього та близько 40% — за Ле Пен. Однак істотний "резерв" майже у 20% може бути скоригований у разі низької явки виборців. Це може статися, якщо другий тур проігнорують прихильники, які вважають перемогу Макрона доконаним фактом, або ж якщо виборці кандидатів, котрі програли у першому турі, не захочуть дотримуватися республіканського консенсусу і проголосувати за Макрона тільки для того, щоб не допустити президентства Ле Пен. Ознаки обох проблем можна було побачити і в надто самовпевненій промові Макрона за результатами першого туру, і у відмові Меланшона закликати голосувати за будь-кого з двох кандидатів у другому турі, і в наявності у партії "Республіканці" значної фракції на чолі з Льораном Вокєзом, яка також віддає перевагу невизначеності. На додачу, такій ситуації сприяє і "нормалізація" Національного Фронту, який уже давно став звичним елементом французького політичного ландшафту й не викликає такого екзистенційного жаху, як у 2002-му, коли в другому турі Жак Ширак здобув 82% підтримки саме завдяки протестним голосам проти Ле Пена-батька. Тому святкувати перемогу кожному з кандидатів поки що рано, перегони тривають.