» Без категорії » Удушення долі Росії

Удушення долі Росії

Автор: Павло Щелін, асоційований експерт Українського інституту майбутнього

Так сталося, що всі важливі новини березня, так чи інакше, пов’язані зі смертями від отруєння отрутою або чадним газом, або метафоричним задушенням. Справа Сергія Скрипаля, вибори президента, сміттєвий протест, пожежа в Кемерово і «Слуцький Гейт». І якщо ще кілька тижнів тому здавалося, що запас міцності режиму в його здатності викручуватися без наслідків невичерпний, то останній тиждень позначив його межі.

Читайте також Страх зазирнути в безодню

Якщо в січні можна було обговорювати тріщини в моноліті російського політичного режиму, а в лютому констатувати параліч російської влади перед полотном соціально-політичного простору, що розповзається, то в березні процеси розпаду вийшли з контролю і розвиваються вже з такою швидкістю, на яку влада реагувати просто не встигає. Від раптових змін режим захищає тільки повністю незворушне політичне поле всередині країни і вимушена консолідація в страху російської еліти. Така система може існувати невизначено довго, але і її кінець не стане ні для кого несподіванкою.

Читайте також Тріщини в моноліті: хроніка січня 2018 року

Березень розпочався зі звернення до федеральних зборів, в якому Путін погрожував країнам Заходу ядерним апокаліпсисом, хоча, швидше за все, за грізною риторикою ховається страх організованого Заходом майдану в Росії. Проте, перші жертви нового витка холодної війни з’явилися вже через тиждень – в англійському місті Солсбері були отруєні колишній російський розвідник Сергій Скрипаль та його дочка. Здавалося б, російському режиму вже не раз вдавалося усувати своїх політичних противників в Англії за допомогою отруєнь – досить згадати справу Олександра Литвиненка. І завжди після цього не слід було значних наслідків. Але не цього разу. У відповідь на черговий акт агресії російського режиму Лондон відреагував дипломатичною роботою, спрямованою на створення консолідованої дипломатичної відповіді з боку західних демократій. Поки основна форма – найбільше в історії за кількістю країн-учасниць і масштабом видворення співробітників, російських дипломатів і агентів спецслужб з дипломатичними паспортами. Тією чи іншою формою до цього процесу вже підключилося 22 держави Європи і Америки. Менш символічним і більш небезпечним для російської еліти виглядає рішення Лондона зажадати пояснень у іноземних власників нерухомості і активів (вартістю понад 50 тисяч фунтів). На випадок відсутності правдивих пояснень вже видані ордери на арешт такого майна. Навряд чи російська еліта могла отримати більш прозорий натяк на найімовірніший сценарій майбутнього.

На тлі цих гучних подій практично непоміченим залишився крах газової війни російського режиму. Позбутися від українського транзиту Кремлю не вдалося, зважаючи на крах виведення проектів північного і турецького потоку на проектні потужності. Провал турецького потоку, крім іншого, позбавляє будь-якої раціональної мети російську операцію в Сирії, де Ердоган вже став більш серйозним гравцем, ніж російський новообраний президент.

Власне, вибори президента і повинні були стати в Росії головною політичною подією березня. І, з одного боку, Адміністрації вдалося домогтися цифр, близьких до заповітних 70/70 (70% голосів за Володимира Путіна при 70% явці). Нескладно перемогти на виборах без конкурентів, на виборах в закритій кімнаті, в якій 6 років не відкривалися вікна. Всі стратегії опозиції, як системної, так і несистемної, не дали ніякого відчутного результату. Григорій Явлінський і Ксенія Собчак на двох набрали менше голосів, ніж Ірина Хакамада в 2004. Ресурсом адміністративного примусу акція бойкоту прихильників Олексія Навального була успішно маргіналізована. Ба більше, путінська риторика – коктейль з «версальського синдрому» – образи на зовнішній світ, яка заперечує російську винятковість, левопатерналістська риторика і вивчена безпорадність перед обличчям змін дійсно відображає політичні страхи і запити більшості російського суспільства. Російська опозиція або не розуміє природи цих настроїв, або не в змозі запропонувати виборцю програму, яка відповіла б саме на ці потреби. Натомість росіянам пропонується каятися, розпадатися на частини або знову проходити через період бурхливих змін заради «прекрасної Росії майбутнього». Але в російській свідомості, що ґрунтується на історичному досвіді останніх століть, єдине, до чого приводили масштабні зміни – це масове зубожіння. В таких умовах російський виборець цілком раціональний, коли вибирає менше політичне зло з його точки зору. Тому, до того, як опозиції вдасться придумати програму альтернативну путінському режиму, яка викликала б відгук у росіян, політичних загроз для режиму Володимира Путіна всередині країни не існує, і боятися йому наче й нічого. Однак ні.

Єдине, про що говорять президентські вибори, це про повну зачистку політичного простору в Росії. У Росії немає політики як боротьби різних груп інтересів. Але залишається величезний пласт політичної реальності, яку з кожним днем стає все складніше утримувати. Російська інфраструктура життя розпадається, як і її економічна модель, а будь-які спроби змін, навіть локального рівня, тільки погіршують ситуацію. Весь березень у різних містах Підмосков’я триває «сміттєвий» протест. Почалось все завдяки російському президенту, коли в червні 2017 року під час чергової прямої лінії з народом дав вказівку закрити звалище в Балашисі. Але закриття одного звалища не привело до впровадження більш ефективних способів утилізації відходів або зменшення їх кількості. Як підсумок, сміття стали відвозити на інші полігони, котрі з цим навантаженням не впоралися. В кінці лютого почалися викиди отруйних газів, постраждали діти – і люди вийшли на вулиці. На відміну від політичного протесту, до якого поки не готове ні суспільство, ні опозиція, соціальний і екологічний протест організовується на низовому рівні без будь-якої допомоги. І виходу з глухого кута в режиму просто не існує. Будь-яка поступка протестуючим призводить до виникнення нових осередків протесту в місцях зі схожими проблемами. Відставка губернатором Підмосков’я глави Волоколамського району 23 березня призвела до того, що 24 березня вже страйкували в Коломні. Відбувається повільне усвідомлення того, що низова солідарність може бути результативною.

Солідарність проявляється і за професійною ознакою. У відповідь на відмову 21 березня комісії Держдуми з етики винести заходи дисциплінарного покарання депутату Слуцькому, якого звинувачують в домаганнях до журналісток, найбільші інтернет-ЗМІ Росії повністю припинили роботу з Думою. До бойкоту підключився навіть паб навпроти Держдуми і соціальна мережа Однокласники. Можна, дивлячись на це, обурюватися, що подібного протесту не було під час 2014-2015, коли Держдума схвалювала набагато страшніші заходи російської влади. Але це і є нинішній стан суспільства, коли будь-який політичний акт неможливий або не знаходить відгуку в масовій свідомості, на відміну від ситуацій неполітичного дії.

І саме трагічна подія березня – пожежа в кемеровському торговому центрі тільки ще більше оголила безсилля влади зупинити техногенну катастрофу поламаною інфраструктури, що насувається на країну. Країна, яка хоче споживати на рівні першого світу, проїдаючи залишки другого світу, скочуючись у третій, не може забезпечити людям безпеку. Інфраструктура, яка робить життя зручним, в стані перетворити її в пекло без належної підтримки: падаючі літаки, викиди газів, прориви каналізації та систем водопостачання, відключення систем електропередач. Гуманітарну катастрофу не замінить ракетами з новітніми боєголовками і не придушити Росгвардією. При цьому держава виключила себе з вирішення будь-якої реальної проблеми суспільства, надавши його самому собі, але продовжуючи використовувати людей як кормову базу для збагачення «золотого мільйона» бюрократів і силовиків. Держава – бандит, не здатний на солідарність, але здатний брехати, приховувати і створювати альтернативний всесвіт брехні. І чим довше така держава існує, тим більш неминуча деградація середовища в Бангладеш в снігах.

Чи означає техногенний колапс швидкий колапс режиму – на жаль, ні. Принаймні до тих пір, поки опозиція не в змозі надати привабливий політичний проект. Путінська система працює, працює набагато краще ніж її альтернативи, запропоновані системними і несистемними противниками, тільки майбутнього у неї немає ні всередині країни, ні зовні. Замість майбутнього – процеси саморуйнування, пожирання самого себе змієм уроборосом – російським Левіафаном. Без політичної самоактуалізації частини еліти і опозиції актуальною дійсністю російського політичного режиму стає смерть від самозадушення. Катастрофи неминуче донесуть до людей думку «так більше жити не можна», але ключове питання майбутнього – коли цю тезу усвідомить хоч якась здатна до дії частина еліти (політичної, економічної та інтелектуальної). І після усвідомлення їй доведеться діяти і придумувати «як потрібно жити». По-іншому, на території, яка сьогодні називається Російською Федерацією, навколишньому світу доведеться спостерігати жах без кінця, поки не згасне остання лампочка.

Залишити Коментар