Розвиток за парканом з «чудо зброї» і перепочинок для сусідів – Щелін про конференцію Путіна

01.03.2018

Звернення Володимира Путіна до Федеральних Зборів неодноразово переносилося, нагнітаючи очікування про певний рубіжний сенс, закладений в ньому. І в якомусь сенсі за два тижні до своїх перевиборів, російському президенту вдалося позначити цей рубіж.

Передусім, остаточно було проведено межу під спробою агресивної перебудови кордонів пост-радянського простору і позначено місце Росії в пост-кримській реальності. За всіма красивими відео з «чудо-зброєю» ховається відмова від наступального руху. Стратегічними ракетами гібридні війни не ведуться – його завданням є охорона режиму від сценарію «кольорової революції». У всякому разі так виглядає ситуація з Кремля. І як доказ цього переходу – свіжа новина про принципову згоду російського президента на розташування миротворців по всій території ДНР і ЛНР, включаючи кордон з Росією. За неприкритою здачею невизнаних республік стоїть остаточне прощання з ідеєю створення «русского мира» військовим і можливий перехід до вичікування розпаду країни природним шляхом під гнітом соціально-економічних проблем, в надії на подальший проросійський поворот. Але це знову гра від оборони, а не наступальна політика, і перепочинок для сусідів.

А для самої Росії залишається «оточена фортеця». Саме так і треба читати всі тези про необхідність внутрішнього розвитку. Про нього Путін говорив і в 2000, і в 2012 і буде далі говорити. Але зазвичай далі слів справа не йшла, і не могла йти: порожнечу на місці серця влади не перебудувати, не змінивши організаційний принцип устрою російської системи. Якщо не повернути в суспільство політику, як арену взаємодії і розмов різних суспільних груп та інтересів, то не можливо збудувати держслужбу за принципами ефективності (тобто попередні 18 років вона будувалася за іншими принципами?) і не можливо «розширити простір свободи в усіх сферах». Боячись сучасних лідерів розвитку – США і ЄС, погрожуючи їм гіперзвуковими ракетами, не можливо «бути країною, відкритою для світу», не можливо подолати відставання в технологіях, які створюються шляхом міжнародної кооперації та неконтрольованого обміну ідеями вільних людей.

Загалом стилістика доповіді нагадала лексику середини 1980-х років: прискорення, незважаючи на перебування в оточенні. Це робить ненульову ймовірність Перебудови-2 в найближчі 6 років, при збереженні за Путіним символічної позиції та реального контролю над політичними процесами. Головною проблемою в цьому сценарії стає укладення миру з США. В попередні 4 роки російський режим перейшов занадто багато меж, котрі зробили його існування неприйнятним для американської еліти. І, на жаль, мова йде не про жертви бомбардувань в Сирії, або українських солдат, які щотижня гинуть. Фатальним стало втручання у виборні процеси в країнах, в яких демократичний механізм зміни влади – основа політичного консенсусу. І не важливо, що реальний ефект від цих дій був незначний. Факт втручання важливіше ефективності цього втручання, Путін став недоговірним, і російській еліті був запропонований вибір між ним і їх капіталами.

Отже, нові ракети – це сигнал про те, що Путін не збирається йти, і навіть якщо піде, то точно не має наміру відповідати за свої дії. «Системи озброєння, що не мають аналогів» – предмет торгу, завдання котрого зробити ціну залишення ним посади неприйнятно високою для західних партнерів. Проте, російський президент не проти домовитися про мир із Заходом, при збереженні за Росією певного статусу, який забезпечить консервацію сам такої системи влади в країні, яка гарантує йому, як мінімум, особистий імунітет. Для Росії – це не найгірший варіант, оскільки допускає можливість навіть радикальних реформ щодо перебудови суспільства, при гарантуванні імунітету верхівці російської еліти та збереження імперської структури всередині країни (варіант Навального). Про те, що ніякої федералізації і регіоналізації в зверненні не буде, було сказано досить чітко. Натомість акцент зроблено на магістралях імперської влади та вузлах контролю над територією (в прямому та переносному значенні). 

Так виглядає бажане Путіним майбутнє для країни – авторитарна модернізація в суверенному недоторканому маленькому світі. Питання тільки в тому, чи погодиться на це Захід, а також чи вдасться здійснити таку складну трансформацію при цілком непрофесійному управлінському корпусі та системі контролю над наявними ресурсами, зубожілим населенням і закритості від світу.