​Ширма державних конкурсів / Український інститут майбутнього

​Ширма державних конкурсів

25.05.2017

Конкурсні відбори на державні посади приписують сьогодні чи не основним ПЕРЕМОГАМ Майдану. Вірячи в сильне сформоване громадянське суспільство, ми впровадили конкурси майже в усі частини державного апарату, державні установи та підприємства. Скрізь конкурсні комісії формуються із залученням громадськості. Будь-яка громадська організація має можливість заявити про бажання брати участь у роботі різноманітних конкурсних комісій.

Прозорість конкурних відборів б'є світові рекорди: пряма трансляція всіх етапів конкурсів, включаючи співбесіди, публікація всіх (іноді навіть персональних, що охороняються законом) даних про кандидатів, результатів тестування та самих тестів. Вершиною прозорості є онлайн трансляція обговорення кандидатів після співбесіди та відкрите прийняття рішення по переможцю.

Такий підхід, на думку більшості, повинен забезпечувати прихід «у владу» найкращих, компетентних, прозорих і високоморальних кандидатів. Здавалося б все очевидно.

Але ...

Ми все частіше чуємо про зраду, коли переможцями конкурсів виявляються кандидати з сумнівними репутаціями. Коли результати конкурсів запрограмовані з самого початку. Доходить навіть до того, що майбутні переможці конкурсів шукають представників громадськості для участі в своєму обранні.

Чи винні конкурси? Можливо, сам принцип конкурсного відбору є непридатним в нашій країні? Питання звичайно риторичне.

Насправді, зараз досить прикладів успішних конкурсних відборів в Україні. І відверто потрібно визнати: конкурси активно проводилися і при «злочинній» владі. Просто не настільки відкрито, повсюдно та без широкого залучення громадськості.

Тому не можна говорити, що всі конкурси є продажними, підтасованими й недоцільними.

Але в такій формі, як і де вони проводяться зараз це, безумовно, фарс. Фарс здатний дуже скоро дискредитувати саму ідею конкурсних відборів та висунути ідею повсюдного одноосібного призначення всіх держчиновників. Оскільки «жити по-новому» означатиме вже керувати одноосібно й повсюдно.

Отже, які системні проблеми маємо зараз з конкурсними відборами на високі державні пости?

1. Розмита відповідальність за вибір і призначення на високу посаду. Наприклад, хто відповідальний за обрання в 2015 році членом НАЗК, а потім його головою Наталії Корчак? Члени конкурсної комісії, які її обирали? Уряд, який її призначав членом Назка? Або члени Назка, які вибирали Корчак головою Агентства? У підсумку - ніхто!

2. Неадекватне повсюдне використання конкурсних відборів. Наприклад, при формуванні ефективної команди держуправлінців природна можливість керівника впливати на склад своєї команди. У нас же часто і керівник держоргану (або підрозділу), і його заступники обираються зовнішньої комісією, яка на свій розсуд розставляє кадри (не враховуючи думки керівника). Давайте, нарешті, відкрито запитаємо: про яку командну роботу може йти мова в такому випадку? І відповімо: якщо пощастить, то робота буде йти так-сяк, по накатаній раніше стезі. Але про нові, креативні підходи, підвищення результативності роботи можна забути ... Так, і тут є винятки. Коли видатний менеджер «перезапускає» і мотивує нав'язану йому команду на спільну мету і результат. Але це знову таки - виняток. Менеджерів такого рівня, які можуть дати результат в державному, підкреслюю, органі - одиниці. Всі, кому пропонували йти для впровадження нової якості управління «у владу», ставили умову - можливість формувати свою команду. Так кого ми в такому випадку хочемо обдурити? Народ? Або донорів, які дають гроші на нові прожекти?

Сьогодні очевидний факт: влада давно «осідлала» більшість конкурсних відборів і знайшла спосіб впливати на результат. Тому сьогодні вигідно і модно всюди проводити конкурні відбори, як би за прикладом бізнесу. Але на відміну від бізнес-підходів, де персонал підбирають професіонали HR (фахівці з підбору персоналу), в конкурних комісіях для держчиновників часто працюють просто хороші люди, кожен з яких має свій унікальний досвід роботи, управління і життя. І як звести цю команду до кращого результату в нормативних актах не прописано. А тому кожна комісія шукає свій рецепт роботи. І це «творчість» вже породила примус конкурсантів до виконання Гімну України, до цитування Божих заповідей, і до несамовитих питань «а не хабарник ти?» і т.д.

У цей час впроваджено й успішно використовуються прийоми «переможців» на таких конкурсах:

а) отримання «контрольної» кількості голосів членів конкурсних комісій.

б) робота на рівні подання кандидатур на конкурс, коли непотрібних кандидатів знімають ще до подання заявок на конкурс, або наполегливо пропонують провалити тестові етапи кандидатам, які вже подали свої заявки «без узгодження зі старшими». Або моделюють конкурс, подаючи заздалегідь непрохідних (за рівнем знань, досвіду або особистих якостей) кандидатів поруч із «найсильнішим» потрібним кандидатом. У таких випадках конкурсна комісія може бути най-найчесніша, а результат буде все одно програмований. Проблема полягає в тому, що нормативно не виписана чітко можливість конкурсних комісій не рекомендувати жодного з заявлених кандидатів і заново оголосити кочи нкурс на цю посаду.

в) перегляд рішень одних конкурсних комісій іншими, рівними за статусом, але більш лояльними. Прикладом може бути унікальний наказ Генерального прокурора від 29 грудня 2016 року № 414. Згідно з цим наказом скарги на рішення всіх конкурсних комісій з підстав необ'єктивності та упередженого ставлення до кандидатів на адміністративні посади в місцевих прокуратурах при проведенні співбесід переглядала Київська конкурсна комісія. І майже всі подані скарги дивним чином були задоволені. Після закінчення конкурсу наказ був скасований.

Тому часто виходить або вибір без вибору, або «освячення» рішення більшості комісії присутністю авторитетних представників громадськості з високими моральними якостями. Може бути і те, і інше одночасно.

Що з цим усім робити?

По-перше, необхідно переглянути в бік скорочення переліки посад, призначення яких потрібно проводити за допомогою відкритих конкурсів. Наприклад, конкурси на директорів заповідників і музеїв, коли «днем з вогнем» шукають представників громадськості, які зволять узяти участь в роботі конкурсних комісій. При чому, у більшості випадків майбутні члени таких комісій навіть не уявляють собі роботу таких керівників. У підсумку, створюються «кишенькові» громадські об'єднання для участі в подібних конкурсах. Це точно не зміцнює громадянського суспільства в Україні. Навпаки, створює перепони та штучну конкуренцію для дійсно працюючих організацій.

По-друге, потрібно повернути право обраному на конкурсі керівнику держоргану, підприємства, установи призначати (або хоча б впливати - входити до складу конкурсної комісії) на призначення своїх заступників. Порушення елементарних управлінських принципів не призводить до зменшення корупції в цих органах (не ті методи), але часто призводить до паралізованості управління такою організацією, появі номінальних міністрів та інших керівників.

По-третє, необхідно вдосконалити процедури проведення конкурсів: складати чіткі описи професіограмм посад (бажаний образ посади, на яку обирається); складати адекватний набір тестових методик (часто певні тести проводяться через наявність іноземного фінансування, а не реальної необхідності або валідності); визначати критерії оцінки членами комісій вирішальних співбесід (інакше кожен член комісії «зі стелі» бере підстави для голосування); прибрати зайву публічність співбесід (онлайн-трансляція співбесід і навіть голосувань за кандидатів не додала чистоти конкурсам, але додала тиску на членів комісії).

Звичайно, конкурси на високі й низькі держпосади не досконалі, як втім і демократія. Але рішуче можна стверджувати: конкурси – це те, що може дати силу державним перетворенням при правильному їх проведенні.