Ольга Хоменко, експерт економічних програм Українського інституту майбутнього
На початку цього місяця ми проаналізували Індекс свободи торгівлі, де Україна має доволі непогані позиції. Це пояснюється відкритістю економіки України та відносно низькими тарифними ставками та нетарифними бар’єрами.
Натомість залишається ряд проблем пов’язаних із здійсненням міжнародної торгівлі. Це підтверджується і міжнародними організаціями, зокрема, Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ).
Раз на два роки, ВЕФ опубліковує звіт про доступність торгівлі «Global Enabling Trade». Рейтинг країн будується на основі таких складових, як:
- доступ до ринку (внутрішній та міжнародний);
- ефективність митної адміністрації;
- інфраструктура;
- операційне середовище.
У 2016 році ВЕФ досліджували 136 країн світу та лідерами за рейтингом доступності торгівлі стали:
1.Сінгапур;
2.Нідерланди;
3.Гонконг;
4.Люксембург;
5.Швеція.
Рис.1. Географічний розподіл Глобального індексу доступності торгівлі
Успіх цих країн полягає у високій ефективності та прозорій діяльності митної адміністрації, розвинутій інфраструктурі (як транспортної, так і інфраструктурних послуг.
Серед країн-аутсайдерів:
136 – Венесуела;
135 – Чад;
134 – Ємен;
133 – Конго;
132 – Іран.
Україна у цьому році зайняла 95 місце серед 136 країн світу, ключовою конкурентною перевагою є доступ до національного ринку.
У порівнянні з 2014 роком Україна опустилась на 12 сходинок (з 83 позиції), це обумовлено загостренням як політичної, так економічної ситуації в країні.
ВЕФ провели міжнародне експертне опитування, яке показало, що стримуючими чинниками при імпортній діяльності є:
- корупція на кордоні (21,9% респондентів);
- тарифи та нетарифні бар’єри (19,3%);
- обтяжливі процедури імпорту (17,3%);
- висока вартість або затримки, викликані внутрішнього транспортування (9,8%);
- невідповідна ІКТ інфраструктура (8,7%);
- висока вартість або затримки, викликані міжнародними перевезеннями (8,0%);
- рівень злочинності (7,8%);
- внутрішні технічні вимоги та стандарти (7,2%).
Щодо факторів, які стоять на заваді експортній діяльності, респонденти відзначають:
- складнощі у визначенні потенційних ринків та покупців (16,7% респондентів);
- труднощі у задоволенні вимог до якості (11,3%);
- доступ до фінансування торгівлі (11,3%);
- технічні вимоги і стандарти за кордоном (9,8%);
- доступ до ввезених ресурсів за конкурентними цінами (8,5%);
- обтяжливі процедури на іноземному кордоні (7,3%);
- тарифні бар’єри за кордоном (5,5%);
- корупція на зарубіжних митницях (3,3%).
У часовому розрізі з 2008 по 2016 роки, позиції України погіршилися майже у 1,5 рази (з 68 у 2008 році до 95 у 2016). 2014 рік став переломний у міжнародній торгівлі, так позиції за субіндексом «доступ до ринку» погіршилися за рахунок ситуації на внутрішньому ринку та обмежені доступу на іноземні ринки (зокрема, ринок РФ).
За два роки вдалося частково диверсифікувати зовнішню торгівлю за рахунок переорієнтації на ринки Далекого Сходу та Європейського Союзу. Тому у 2016 році відбулося незначне підвищення оцінок за субіндексом «доступу до ринку» (як до національного, так і міжнародного).
Також незначне покращення характерно для митної адміністрації у 2016 році, це пов’язано з введенням «єдиного вікна», однак корупція на митниці залишається обтяжуючим фактором, що підтверджується опитуванням ВЕФ.
Проблемною залишається транспортна інфраструктура, яка із року в рік тільки погіршується, а державні інвестиції на її модернізацію у 2017 році є незначні -14,8 млрд. грн. Експертами Українського інституту майбутнього порахований необхідний обсяг інвестицій на відновлення транспортної інфраструктури, який становить 25 млрд. дол.
Таким чином, для підвищення торгівельної конкурентоспроможності необхідним є по-перше, подальше впровадження електронного обліку експортно-імпортних операцій, що зменшуватиме корупційну складову митниці.
По-друге, розробка та запровадження експортної стратегії, в основі якої сприяння нарощенню експорту готової продукції з високою доданою вартістю та безпосередньо впливатиме на економічне зростання України.
По-третє, орієнтація на імпортозаміщення паливно-енергетичних ресурсів, що зменшить залежність від сировинного імпорту та маніпулятивного впливу країн-експортерів.