​Парламентські вибори у Великій Британії: переможці і переможені

09.06.2017

Як пожартувала у твіттері одна нідерландська депутатка, британські прем’єри-консерватори по своїй суті є азартними гравцями. Девід Кемерон торік поставив на зняття проблеми Брекзіту через референдум і епічно програв, запустивши незворотні процеси як у самій Великобританії, так і на рівні ЄС. Тереза Мей зробила ставку на укріплення свого лідерства та посилення фракції консерваторів перед початком офіційних перемовин щодо Брекзіту 19 червня і в результаті втратила парламентську більшість, поставивши під удар і себе особисто, і переговорні позиції своєї країни.

В результаті консерватори продовжують залишатися найбільшою партією і здобувають 42% голосів, однак втрачають свою парламентську більшість у 330 голосів, а сама партія змушена шукати коаліціантів. Найреалістичнішими коаліційними партнерами, з якими, як повідомляється, вже навіть досягнуто попередніх домовленостей, наразі виглядають депутати Демократичної юніоністської партії. Ця лоялістська партія спромоглася здобути 10 місць у Північній Ірландії, розглядає співпрацю виключно з консерваторами та поділяє з ними позиції щодо Брекзіту. Разом обидві партії мають більшість у 328 голосів (за мінімально необхідних 326).

Лейбористи розширяють своє представництво на 31 мандат (разом - 261) та закріплюють лідерство Джеремі Корбіна (минулого року ледь йому вдалося пережити голосування за недовіру в межах власної партії). Цей успіх поки не дозволяє Корбіну сформувати уряд навіть у найбільш широкій коаліції трьох партій, однак дає суттєвий політичний імпульс його політичній силі. Корбін, на відміну від Мей, значно тонше відчув зміну настроїв виборців. Британці вже фактично змирилися з самим фактом Брекзіту і ні надання Мей додаткового мандату на переговорах, ні пропозиція розвороту до проєвропейської політики Ліберальних демократів не стали важливим мобілізаційним чинником. ЛібДеми здобули кілька додаткових мандатів, однак повернутися у вищу лігу британської політики, коли вони у 2010-2015 роках були членами правлячої коаліції, їм не вдалося.

Натомість ключем до успіху на виборах стала економічна і соціальна політика. Доволі жорстка в плані податків та скорочення соціальних пільг виборча програма Мей виявилася катастрофічною, а її основний автор, Бен Гаммер, програв вибори у своєму окрузі (як і ще п’ять міністрів чинного уряду). Натомість щедрі обіцянки Корбіна, наприклад щодо провадження безкоштовної вищої освіти, знайшли відгук серед втомлених від політики ощадності виборців. Навіть безпекові питання, які традиційно додають голосів консерваторам, і вважаються слабким місцем лейбористів та їхнього лідера особисто, нічого Мей не додали. В ситуації, коли теракти перетворилися на регулярність, виборець не повірив жорсткій риториці очільниці уряду.

Важливим побічним наслідком стало те, що 19 місць в парламенті втратила Шотландська національна партія, фракція якої звузилася до 35 депутатів. Лідерка партії Нікола Стерджен після референдуму щодо Брекзіту почала активно просувати питання нового референдуму щодо незалежності Шотландії (попередній провалився у 2014 році), виводячи це питання на загальноєвропейський рівень і запускаючи спекуляції щодо можливості дезінтеграції Великобританії. Однак вибори програли кілька очільників партії, зокрема керівник парламентської фракції Ангюс Фергюсон, а в Шотландії несподівано посилилися консерватори. Тимчасове зняття загрози пронезалежницьких рухів стало втішним призом для Консервативної партії.

Зрештою, жодного мандату не здобула і натомість свій єдиний втратила популістська Партія незалежності Великої Британії – UKIP, колишній лідер якої, Найджел Фарадж, після досягнення своєї старої мрії – запуску процесу Брекзіту пішов на політичну пенсію. Однак він погрожує повернутися у разі, якщо відбудеться відхід від політики Брекзіту.