Вибори нового голови Конституційного Суду України: чи варта гра свічок? / Український інститут майбутнього

Вибори нового голови Конституційного Суду України: чи варта гра свічок?

12.05.2017

19 травня, виповниться рівно два місяці, як Конституційний Суд України живе без свого голови. Точніше, обов'язки голови продовжує виконувати його нинішній глава Юрій Баулін, суддівські повноваження якого в цьому році теж підходять до кінця.

Згідно з Конституцією (ст. 148) голова Конституційного Суду обирається самими суддями шляхом таємного голосування строком на три роки. І відповідно до першого ж параграфа Регламенту КСУ вибори нового голови та його заступників проводяться не пізніше двомісячного терміну з моменту відкриття відповідних вакансій (тобто не пізніше 19 травня). Однак ніякого руху в цій справі поки не видно.

Коли ж вибори голови КС не проводяться у визначені терміни, це породжує, як мінімум, обгрунтоване занепокоєння професіоналів (згадаємо хоча б внутрішній лист чотирьох суддів з вимогою призначити дані вибори [1]), а як максимум - численні спекуляції з боку політиків. Проте «за кадром» весь час залишається один істотний момент.

У сьогоднішніх політичних, процесуальних і психологічних реаліях фігура голови Конституційного Суду України вже не настільки впливова, як вона була ще пару років назад, або як, скажімо, вона значуща в американському Верховному Суді. Дійсно, голова організовує роботу Суду, скликає і проводить його засідання, розпоряджається бюджетними коштами, виділеними на утримання органу конституційної юрисдикції, та реалізує низку інших повноважень. Тим самим керівник будь-якого суду, а не лише Конституційного, залишається адміністратором, предстоятелем перед іншими органами влади, організатором економічного виживання суду. Однак законодавча модель, яка визначає статус голови органу конституційної юрисдикції в Україні, - це все ж модель «слабкого», а не «сильного» головного судді.

Чого не може голова

По-перше, у голови КСУ, на відміну від його американського колеги, відсутнє право самому призначати суддю-доповідача, тобто того суддю, який буде здійснювати попередню підготовку справи до слухання та готувати початковий проект рішення. Справа в тому, що в США голови на зразок Маршалла або Уоррена, розписуючи справу на того чи іншого суддю, завжди діяли стратегічно, намагаючись вгадати, яку позицію займе відповідний суддя, коли до нього потрапляє якась справа, і намагалися віддавати останню тому, чия позиція була потенційно ближчою до головуючого. В КСУ такого ніколи не було, оскільки суддя-доповідач обирається самими суддями на засіданні колегії (в кількості шести осіб) по кожній конкретній справі.

По-друге, в конституційному судочинстві, що не знає інституту одноосібного розгляду справи суддею, усі питання вирішуються колегіально, включаючи навіть більшість кадрових та організаційних проблем. Тому незалежно від позиції голови проект майбутнього рішення повинен бути підтриманий, як мінімум, 10 голосами з 18 можливих (нині в КСУ працюють, як відомо, 15 суддів). Нав'язати ж свою думку колегам, кожен з яких за визначенням - фахівець високої кваліфікації та досить забезпечена людина, не маючи при цьому жодних адміністративних механізмів тиску на них, украй складно. По-третє, будь-який конституційний суд - і український у цьому відношенні не є винятком - завжди «розколотий». У ньому є судді, які формують більшість, і судді, які прагнуть заявляти свої особливі думки, судді-вихідці з практичних структур та судді-колишні теоретики, судді-активісти і судді-прихильники суддівського самообмеження. Тому виняткова різниця ментальних, світоглядних та ідеологічних поглядів суддівського корпусу призводить до того, що голові фактично немає над чим панувати. Тут відсутня жорстка ієрархія, характерна для судів загальної юрисдикції.

Таким чином, питання про вибори нового голови Конституційного Суду, при всій його важливості, все-таки є вторинним для органу конституційної юрисдикції. Набагато важливіше сьогодні прийняти новий демократичної закон, який регулює його діяльність, реально ввести інститут конституційної скарги громадян і вирішити низку інших фундаментальних питань у сфері державного будівництва, які все ще є актуальними. Досить сказати, що як і раніше відкритими залишаються питання про співвідношення кількості усних та письмових слухань у роботі Суду, доцільності введення забезпечувальних наказів, статус майбутніх радників Суду, які обираються з числа іноземців, і т. д.