Чи здатна Україна захистити свідків злочинів

14.06.2017

Експерт правоохоронної та судової систем Денис Монастирський для "Дзеркала тижня"

Для вдалого розслідування злочинів украй необхідна ефективна система захисту важливих для слідства свідків. Про це, практично, одночасно заговорили і в стінах Генеральної прокуратури, і в МВС, і в СБУ, і громадські експерти. Приклад вбивства Дениса Вороненкова, екс-депутата Державної думи Російської Федерації, громадянина Росії й України, яскраво продемонстрував неспроможність української влади захистити таких цінних свідків.

Уже тривалий час суспільство обговорює питання можливого визволення Донбасу. Терміни наводяться різні: від кількох місяців — до років. Проте питанню, що робити після такого визволення, уваги приділяється значно менше. Як має бути вибудуваний правовий простір на цій території? Як мають розслідуватися злочини, вчинені під час окупації? Як вирішуватимуться питання права власності на майно? І ще багато таких "як".

Для вдалого розслідування злочинів украй необхідна ефективна система захисту важливих для слідства свідків. Про це, практично, одночасно заговорили і в стінах Генеральної прокуратури, і в МВС, і в СБУ, і громадські експерти.

Приклад вбивства Дениса Вороненкова, екс-депутата Державної думи Російської Федерації, громадянина Росії й України, яскраво продемонстрував неспроможність української влади захистити таких цінних свідків. І це дуже поганий сигнал для всіх, хто потенційно готовий співпрацювати з органами розслідування та свідчити проти злочинців.

У справах, які масово розслідуватимуться під час визволення окупованих територій, ключову роль також відіграватимуть свідки. Вони погодяться давати показання лише у тому разі, якщо їх та їхнім сім'ям буде забезпечено особисту безпеку.

За оцінкою іноземних фахівців, в Україні немає державної програми захисту свідків. Усі заходи обмежуються особистою охороною. Спеціальних організаційних заходів захисту свідків (таких як переселення, заміна документів, зміна зовнішності тощо), що використовуються в усіх розвинених країнах світу, в Україні взагалі не проводять. Наразі це — вищий, недосяжний пілотаж для правоохоронців. Тим часом питання захисту свідків, наприклад, у справі збитого Boeing 777 поблизу Тореза Донецької області 17 липня 2014-го є питанням національної безпеки держави. Літак було збито зенітним ракетним комплексом "Бук" російського виробництва. В авіакатастрофі загинули всі 283 пасажири та 15 членів екіпажу, у тому числі 80 дітей. Ціна втрати свідків у такій справі дуже висока. Це питання безпосередньо пов'язане з визнанням гібридної війни в Україні та з участю в цій війні Російської Федерації як агресора.

Що ми маємо сьогодні?

В Україні питання захисту свідків регулюється Кримінальним процесуальним кодексом України та Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" (прийнятим у далекому 1993 р.).

На початок 2017 р. в Україні здійснюються довготривалі заходи захисту стосовно близько 300 осіб (понад чверть їх не є свідками, а є працівниками суду або правоохоронних органів).

У структурі майже кожного правоохоронного органу України функціонує спецпідрозділ, який займається захистом свідків: СБУ, НАБУ, Нацполіція. Скоро додасться ще Державне бюро розслідувань.

Як правило, захист свідків здійснюється шляхом надання їм фізичної особистої охорони — чотирьох-шести спеців, які почергово супроводжують свідка. Але вже давно доведений факт: особиста охорона — малоефективний і найбільш уразливий, із погляду безпеки, захід, що потребує значних фінансових та людських ресурсів. Це заробітна плата, мінімум, чотирьох фахівців найвищої кваліфікації, які постійно забезпечують безпеку лише однієї особи, котра, можливо (!), важлива для розслідування. А ще — підготовка співробітників, утримання транспорту, встановлення і обслуговування систем сигналізації та відеоспостереження тощо.

Таким чином, можна легко порахувати, що для захисту 300 осіб потрібно 1200 (!) професійних охоронців, які фінансуються за рахунок платників податків.

300 свідків під охороною — це багато чи мало? Точних даних стосовно інших країн немає, оскільки це переважно закрита інформація. Проте, до прикладу, в Італії кількість свідків, яких охороняє держава, сягає 5000 осіб.

Життя свідка в Україні

Єдиний правильний шлях — переглянути правила захисту осіб, котрі охороняються у зв'язку з розслідуванням кримінальних проваджень, та створити програму захисту свідків.

По-перше, у нас вкрай недосконала процедура прийняття рішення про необхідність захисту свідка. Сьогодні достатньо рішення органів нацполіції, прокуратури або суду, винесеного на основі СМС із погрозами, щоб, фактично, пожиттєво отримати за державний кошт охорону (звісно, такого рішення не приймуть щодо рядових громадян). Реальність загроз, фактично, не оцінюється. Забезпечення охорони триває роками, на це витрачаються шалені кошти. За підрахунками Українського інституту майбутнього, один свідок коштує державі, мінімум, 1,5 млн грн на рік. Рахуємо: 10 років = 15 млн грн державних коштів на одну(!) особу. Тим часом свідки, які потребують реального захисту, його належним чином не отримують.

По-друге, система заходів захисту свідків в Україні, як правило, обмежується, у кращому разі, кількома охоронцями, що, як свідчить практика, не убезпечує від нападів у людних місцях, підривів автомобіля чи місця проживання свідка.

По-третє, чинне законодавство передбачає захист житла і майна охоронюваних осіб, що примушує в окремих випадках охороняти заводи та маєтки, які належать таким особам. Це неймовірні фінансові витрати з бюджету. Достатньо застрахувати майно осіб, узятих під захист, як це роблять, наприклад, у країнах Балтії.

По-четверте, недосконалою є також процедура прийняття рішення про скасування захисних заходів. Часто про охоронювану особу слідчі та суди просто "забувають". В Україні відомі непоодинокі випадки, коли особу охороняють за рішенням слідчого або суду впродовж 7—10 років! Причому кримінальні справи, у зв'язку з якими приймалося рішення про охорону свідків, давно закриті, а фактичних загроз — немає.

В усіх державах, у яких діє програма захисту свідків, суддя чи слідчий завжди порівнює вигоду від свідчень особи для справи (національної безпеки, можливості повернути значні кошти в бюджет, викрити злочинну організацію) і витрати держави на проведення заходів безпеки (які дуже дорого коштують).

Зробити таку оцінку загроз, визначити необхідні види заходів безпеки для конкретного свідка можуть лише фахівці високого рівня, яких, слід визнати, немає в більшості правоохоронних органів нашої держави.

Що робити?

Реформування української системи захисту свідків відповідно до європейських стандартів потребує створення єдиного органу із захисту свідків, завданнями якого будуть:

— оцінка характеру та рівня загроз учасникові кримінального судочинства, виходячи з цього — обрання програми захисту для конкретної особи;

— організація програми захисту свідків, яка б включала, зокрема, такі організаційні заходи як переселення, заміна документів, зміна зовнішності, переселення до іншої країни тощо;

— координація діяльності правоохоронних органів та органів державної влади в інтересах забезпечення безпеки свідків;

— міжнародне співробітництво з правоохоронними органами інших держав.

У контексті викликів, які стоять сьогодні перед Україною, питання ефективної та адекватної системи захисту свідків є однією з головних умов успішного розслідування злочинів, що кояться на території ОРДЛО (а також у зоні проведення АТО, АРК), організованої злочинності та корупційних злочинів.

Європейські експерти, з якими часто доводиться спілкуватися на теми реформ у правоохоронній сфері, резюмують, що в Україні є кошти, великі кошти для реформування, просто їх потрібно краще використовувати і не красти.

Сфера захисту свідків належить саме до такого випадку. Потрібно навести тут лад, щоб правоохоронці не розписувалися вкотре у своїй професійній імпотенції через недовіру або, що найгірше, загибель ключових свідків.