Стрибок над прірвою. Чи витримає українська економіка екологічно чисту енергетику

26.03.2018

Матеріал був опублікований у журналі "Фокус"

Відновлювана енергетика, безумовно, вкрай важлива для майбутнього людства. Однак чи готова до її форсування прямо зараз Україна, наша економіка та енергетична система?

Протягом останніх трьох років в Україні стрімко нарощуються потужності відновлюва­ної енергетики. Така практика, безумовно, має низку позитивних наслідків: зменшення забруднення, зниження залежності від іноземних постачальників ресурсів, скорочення просторових диспропорцій виробництва енергії. Проте чи не мають ці зміни підводних каменів, які негативно впливають на подальший розвиток економіки та на благополуччя громадян?

Сьогодні існує значний дисбаланс в ціні енергії, виробленої різними типами генерації. Найдешевше обходиться атомна енергетика, а сонячна — найдорожче, в 16,5 разів дорожче атомної. Великі ГЕС відпустили енергії в 14 разів більше, ніж сонячні електростанції (СЕС), за майже однаковою вартістю.

Структура виплат за електроенергію, продану до об’єднаних енергетичної системи України за групами генерації у 2017 р.

Первинні енергоносії

Частка в обсягах електричної енергії

Частка у вартості електричної енергії

Співвідношення частки оплат до частки обсягу відпуску електроенергії

Атомні електростанції (АЕС)

56,46%

27,85%

0,49

Генеруючі компанії теплових електростанцій (ГК ТЕС)

28,49%

47,31%

1,66

Гідроелектростанції (ГЕС) (крім малих)

7,04%

4,40%

0,63

Теплоелектроцентраль (ТЕЦ)

6,54%

12,98%

1,98

Гідроелектростанції (ГЕС) (малі)

0,15%

0,55%

3,67

Вітряні електростанції (ВЕС)

0,68%

2,34%

3,44

Сонячна енергія

0,50%

4,05%

8,10

Біомаса

0,07%

0,27%

3,86

Інші

0,07%

0,25%

3,57

Всього

100,00%

100,00%

1,00

За даними ДП «Енергоринок»

Висока гарантована ціна продажу відновлюваної енергії визначає її привабливість як об’єкта інвестування. Для СЕС, запущених у експлуатацію протягом 2018–2019 років, зелений тариф затверджено розміром в 0,15 євро за 1 кВт/год. Інвестиції у відновлювану енергетику захищені від девальвації національної валюти — платежі прив’язані до курсу євро. Так, для проекту будівництва СЕС у Чорнобильській зоні потужністю 1,2 ГВт при загальному обсязі інвестицій 120–130 млн євро щороку, до 2030-го, чиста теперішня вартість оцінюється в 479   євро, з внутрішньою нормою віддачі 26,2%, а термін повної окупності — 5,4 роки ( ).

Фактично, інвестування у відновлювану, зокрема сонячну, енергетику аналогічне   — в 4–5 разів вигіднішого, ніж банківський. Проте, чи переймаються інвестори майбутнім вітчизняної енергетики, чи радше полюють за високими ставками дохідності?

Відновлювана енергетика, безумовно, вкрай важлива для майбутнього людства. Однак чи готова до її форсування прямо зараз Україна, наша економіка та енергетична система?

Держкомпанія Укренерго вже заявляла про існуючі ліміти прийому потужностей відновлюваної енергетики: доведеться знижувати генерацію АЕС та використовувати потужності маневреної енергетики — вугільної. Тобто фактично може статися нарощення парникового забруднення в результаті потуг до його скорочення. До того ж наразі рівень викидів парникових газів в Україні нижчий, ніж ліміт, відведений нам в межах Паризької угоди. Потужності акумулювання енергії в промислових масштабах є особливо актуальними для розвитку відновлюваної енергетики. Але в Україні їх вкрай мало.

Обладнання відновлюваної енергетики, передусім сонячної та вітрової, здебільшого імпортне. Тому ці інвестиції не сприяють покращенню платіжного балансу та створюють робочі місця в інших країнах.

Порівняно вища ціна відновлюваної енергії може потягнути за собою зростання ціни для кінцевих споживачів, що позначиться на конкурентоспро­можності виробництв та можливостях громадян. У 2017 році менше як півтора відсотка всієї електроенергії, яка була продана енергоринку, була генерованою з використанням відновлюваних ресурсів, які стимулюються зеленим тарифом. На її оплату було витрачено ледь не 7,5% усієї вартості електроенергії. Якби сьогодні частка відновлюваної електроенергії у загальному виробництві складала б 9,7% (як це передбачено Національним планом дій з відновлюваної енергетики на 2017 р.), усереднена ціна електроенергії на оптовому ринку могла б бути вищою на третину.

Нині «дешева» атомна енергетика забезпечує понад половину усіх потреб країни. Якби цю половину забезпечували відновлювана генерація, якою була б ціна для кінцевого споживача?

Захисники відновлюваної енергетики скажуть про те, що ми зобов’язані скорочувати забруднення довкілля, про те, що у нас є міжнародні зобов’язання з нарощення частки відновлюваної енергетики, що відновлювана енергія з часом буде дешевшою. І, звісно ж, вони будуть праві. Автор і сам є палким прихильником активного переходу на використання відновлюваних енергоресурсів.

Проте сьогодні стурбованість викликає власне вартість електроенергії у найближчому майбутньому та питання, за рахунок чого буде покриватися оплата стимулювання віднов­люваної енергетики в Україні. Чи не чекає на нас шалений «касовий розрив» між періодом введення потужностей зеленої енергетики та отриманням відчутних вигід від цього? Чи не буде це стрибком над прірвою: позитивний результат буде, лише б дотягнутись до іншого краю?

Очевидно, що подальше нарощення частки відновлюваних енергоресурсів (безумовно, позитивна тенденція) за чинної системи стимулювання зеленої енергетики піднімає гостре питання — джерело фінансування стимулювання відновлюваної енергетики та адекватність системи тарифоутворення.

Враховуючи усі витрати на створення енергетичного об’єкта та його ліквідацію після завершення використання, виробництво електроенергії демонструє відсутність значних розривів у ціні енергії (оцінка вартості одиниці енергії за методикою приведеної вартості електроенергії LCOE). отримуваної з використанням відновлюваних та невідновлюваних ресурсів. Наприклад, вітрова чи геотермальна енергетика може виявитись дешевшою, ніж деякі технології з використанням паливних енергоресурсів (за даними U.S. Energy Information Administration).

То може надмірна привабливість інвестування у відновлювану енергетику (на фоні із традиційною невідновлюваною) в Україні має місце через те, що із самими тарифами на виробництво традиційної електроенергії щось не так?

Головні причини дві:

  • неврахування у тарифах традиційної енергетики складових на будівництво об’єктів та їх подальше виведення з експлуатації;
  • ймовірне завищення тарифів на відновлювану енергетику, які на даний момент не враховують здешевлення відповідних технологій у світі (як наслідок, зелений тариф в Україні є вище середнього по Європі).

Інакше кажучи, існуючий диспаритет між привабливістю відновлюваної та невідновлюваної генераціями склався внаслідок заниження тарифів на окремі групи традиційної генерації та часткового завищення на генерацію з використанням нетрадиційних відновлюваних ресурсів.

Незважаючи на декларування запровадження ринкових підходів в енергетичному секторі, у тарифоутворенні на електроенергію діють явно дискримінаційні підходи: тарифи на зелену генерацію формуються для гарантування повернення інвестицій, тим часом як окремі групи тарифів не покривають усіх поточних витрат ведення діяльності (наприклад, в Енергоатому). Надмірний перекіс у сторону стимулювання зеленої енергетики створюватиме проблеми для необхідності пошуку можливостей балансування зелених потужностей.

Як вдалось би уникнути перекосів? Можливо б у випадку єдиного підходу у тарифоутворенні.

  • Тарифи на усі види генерації повинні формуватися із врахуванням інвестиційних витрат та видатків на ліквідацію, поточних експлуатаційних витрат та вартості ресурсів. Це забезпечить можливість конкурування технологій (зокрема і сучасних), використання відновлюваних та невідновлюваних енергоресурсів.
  • Тарифи повинні включати поправку на рівень впливу процесу енергогенерації на довкілля.

Зараз тривають дискусії з приводу того, що зміна діючої систему стимулювання відновлюваної енергетики може негативно вплинути на інвестклімат у секторі. Стабільність, звісно ж, ознака успіху, але краще б, якби без перекосів.