Блокада ОРДЛО - вилка для Петра Порошенка / Український інститут майбутнього

Блокада ОРДЛО - вилка для Петра Порошенка

21.02.2017

Ігар Тишкевич, аналітик "Українського інституту майбутнього" для "Хвиля"

Акція, анонсована як блокада ЛДНР, перемістилася на вулиці Києва зі спробою блокування частини адміністративних будівель. 19 лютого відбулися сутички протестувальників з поліцією та Нацгвардією. За два дні до того, підлеглі різним «лідерам» групи підтримки блокади влаштували перестрілку між собою в Харкові. Незважаючи на це, сама тема обмеження торгівлі з непідконтрольними територіями знаходить відгук, як мінімум, у центральній і західній частині України. Це ставить президента й правлячу коаліцію в дуже незручне становище, коли будь-який крок у рамках прийнятих правил та обмежень призводить до негативних наслідків. При цьому очевидно, що самі ініціатори блокади виступають не стільки з метою припинити торгівлю як явище, скільки з прицілом на політичну кризу з можливими достроковими виборами в Раду.

Напередодні великої гри

Повільні українські реформи, відсутність нормальної комунікації з суспільством, діаметрально протилежні інтереси політичних і фінансових груп обвалили рейтинги правлячих партій і президента ще в 2015 році. Початок 2016 року ознаменувався зміною уряду – процесом, за якого Яценюк повинен був забрати на себе всю токсичність влади й піти в небуття. Не вийшло - лідер «Народного фронту» пішов з поста, якщо можна так сказати, за своїм алгоритмом, а його політична сила навпаки збільшила кількість «своїх» міністрів. Негатив, або, як назвав його Ю. Романенко, «токсичність», плавно переходила на уряд Гройсмана та Президента Порошенка.

За таких умов колишні соратники по парламентській коаліції, які перейшли в опозицію, почали розхитувати ситуацію на дострокові перевибори до ВРУ. Будь-яка дія влади було піддано шквалу критики, та й сама влада всіма силами допомагала своїм опонентам, роблячи помилку за помилкою.

В результаті вже восени 2016 року можна було говорити про серйозну кризу довіри держави та суспільства. Найстрашніше в тому, що населення не довіряє державним інститутам як таким. УСІМ державним інститутам, окрім армії, яка, як показало соціологічне дослідження Українського інституту майбутнього в кінці листопада 2016 року, мала позитивний 40% рейтинг довіри.

З іншого боку, криза змусила частину потенційних супротивників укласти своєрідний «пакт про перемир'я». Сили, які розуміють, що наступний парламент в разі дострокових виборів буде набагато гіршим за нинішній, а сама політична криза може спричинити дезінтеграцію країни, діють на утримання ситуації. Кістяком «гравців на утримання» є БПП і НФ з «сателітами» у вигляді різних депутатських груп, що складаються з мажоритарників. Станом на початок 2017 року солідарно з ними виступала Радикальна Партія. Олег Ляшко розуміє, що РПЛ не отримають більшої кількості голосів, тому її вплив в наступному парламенті зменшиться. Тому Ляшко грає в ситуативні союзи з Порошенком і Ахметовим. Це було добре видно під час третьої річниці Майдану, коли Ляшко жорстко критикував Тимошенко, яка намагалася спровокувати масові протести. Однак, протести не пішли ...

Ще однією силою, яка підтримує утримування поточного балансу сил, є частина Опозиційного блоку - Ахметов. Він виявився у надто складній ситуації, оскільки одночасно залежить від ситуації і в Україні, і в ОРДЛО, втративши значну частину впливу, який мав при Януковичі. Тому Ахметов пішов на зближення з Порошенком, що викликало протиріччя з колегами по Оппоблоку – групою Льовочкіна-Фірташа, які «топлять» за перевибори Верховної Ради. В принципі, мотивації ключових політичних гравців були розписані Юрієм Романенком в прогнозі «Межі стійкості. Світ і Україна в 2017 році. Сценарії».

Політичні сили

Мотивації на утримання або зміна балансу сил

Блок Петра Порошенка

Утримання

Народний фронт

Утримання

Батьківщина

Зміна

Самопоміч

Утримання

Опозиційний блок

Частково зміна (Льовочкін, Фірташ), частково утримання (Ахметов)

Радикальна партія Ляшко

Швидше утримання

Свобода

Зміна

Партия Михаила Саакашвили

Зміна

Укроп

Швидше утримання

«Демократичний альянс»

Зміна

Партія «Відродження»

Утримання

Парламентська група «Воля народу»

Утримання

Партія Рабіновича та Мураєва «За життя»

Зміна

«Громадянська позиція» Анатолія Гриценка

Зміна

Досить легко помітити, що ті політичні сили, які втрачають рейтинги, відіграють на утримання поточного балансу, а ті, хто набирають або можуть набрати, роблять все, щоб відбулися дострокові вибори до ВРУ.

Блокада як інструмент тиску

І в цей момент, у розпал опалювального сезону, починається блокада залізниць, що ведуть на непідконтрольні Києву території. Ініціаторами акції деякі депутати Верховної Ради та «ветерани добробатів». Акція активно висвітлюється ЗМІ, у тому числі телебаченням, що дуже важливо для формування громадської думки. Згідно з соціологією Українського інституту майбутнього, населення отримує інформацію з телевізійних передач і чуток - це два основних джерела для «середньостатистичного» українця. Результат в інформаційному полі виходить надзвичайно невигідним для чинного президента. Жоден канал не виступає з його позицій, а найбільш популярний ТСН начебто передає «привіт від Коломойського за ПриватБанк»: акцентує увагу на моральний бік блокади і при цьому підкреслює можливі проблеми з опаленням в майбутньому. «Інтер», що йде слідом, розповідає про дворушництво влади й лякає енергетичним апокаліпсисом. ТРК «Україна» страшає проблемами в економіці, хоча розносить позиції Порошенка й мітингувальників.

Подача інформації, тези трохи різняться у кожного зі ЗМІ, але всі вони дають явний сигнал – влада зобов'язана щось зробити, інакше, мовляв, буде погано.

Обиватель отримує картинку з різних джерел, переказує знайомим (згадуємо друге за популярністю таперше за довірою джерело інформації). Страхи множаться, вони діаметрально протилежні: для одних страшний факт торгівлі, для інших – блокади. Але все населення сходиться в одному - влада зобов'язана щось зробити інакше, мовляв, буде погано.

Надзвичайно вдала інформаційна атака. Населення легко налякати малими запасами (всього на 40 днів) вугілля на ТЕЦ. Населення думати не звикло й не розуміє, що 40 днів – це середина квітня – кінець опалювального сезону. Не думає також про те, що генерація ТЕЦ – менше 40% від усієї генерації електроенергії, і що з цього числа лише 30% потужностей працює на антрациті. Таким чином, від загальної генерації навіть за відсутності вугілля маємо 12% дефіцит маневрових потужностей. Що ніяк не є колапсом – максимум відключення на 1-2 години в пікові моменти споживання. Та й то, якщо не буде компенсації від АЕС і ГЕС. Останні, до речі, цієї весни можуть наростити генерацію – зима була сніжна, нестачі води у водосховищах явно не буде. Дивно, що уряд не озвучує цієї інформації. Може бути, через те, що відносини між Петром Порошенком і Володимиром Гройсманом погіршилися настільки, що прем'єр не вважає це за потрібне. А з іншого боку, якщо Президент захоче прибрати Гройсмана навесні 2017 року, то таким чином прем'єр передає «привіт»?

У будь-якому разі, усі розмови про «жахи для населення» є швидше казкою для легковірних. Кому дійсно може стати гірше, так це власникам активів у вугільній галузі та металургії. Перш за все, тому ж Рінату Ахметову, чиї підприємства критично залежать від поставок антрациту з ОРДЛО. Але Президентові та уряду від цього не легше – будь-які дії в звичних рамках ведуть до погіршення ситуації.

Варіанти дії або «інакше, мовляв, буде погано»

На цьому можна розглянути варіанти дії влади та особисто Петра Порошенка. У сьогоднішній ситуації вони можуть йти двома напрямками: або працювати на продовження блокади, або боротися з нею. Обидва варіанти ведуть до втрати позицій у Верховній Раді та скочування країни до політичної кризи з достроковими виборами парламенту (а то і Президента).

1. Порошенко висловлюється за блокаду й задовольняє основні вимоги протестувальників. Поставки з / в ЛДНР впливають не лише на роботу енергетиків. Це металургія, інтереси Ахметова, Нусенкіса та інших. Якщо Порошенко своїм рішенням ставить під загрозу їх бізнес, то ні про яку підтримку коаліції в Раді, ні про який тактичний союз БПП і частини Опозиційного блоку (з групами-сателітами) говорити вже не доводиться. Колишні регіонали єдиним фронтом разом з БЮТ та іншими атакують коаліцію. Така позиція Президента викличе роздратування в Німеччині та Франції (це видно вже зараз), які звинуватять Київ у зриві Мінських угод і, можливо, здійснять свої заходи впливу. Наприклад, відтермінувавши отримання чергового пакету допомоги, або продовжуючи грати в довгу захопливу гру під назвою «безвіз для українців». Очевидно, що хистка більшість у вигляді БПП і НФ може не витримати такого тиску – буде нова криза – будуть нові вибори.

2. Порошенко висловлюється проти блокади й намагається забезпечити безперешкодний рух товарів через лінію розмежування. Це викликає шквал критики від «демократичної опозиції» й «розуміння» з боку ахметовської частини Оппоблоку. За такого сценарію Президент втрачає залишки популярності в Центрі й на Заході країни (на Півдні і Сході він і так не мав підтримки). Одержувачами вигоди у вигляді народних симпатій стають колишні регіонали на південному сході, БЮТ – у центрі, праві партії та Солідарність – на Заході. Ніхто не буде зацікавлений далі підтримувати стійкість коаліції. Навіть Радикальна партія Ляшка поспішить дистанціюватися від «нової ширки» й буде жорстко критикувати Президента. У цій ситуації парламентська криза та нові вибори пройдуть під надзвичайно невигідним для Порошенка гаслом «Президент продався регіоналам».

На перший погляд, для населення нічого жахливого немає: нові вибори, нова влада. Проблема лише в тому – хто прийде на зміну нинішньому складу Ради. Якщо подивитися дані соціології, то досить імовірна – друга поява народу своєрідного ПриБЮТ, тільки в більш широкому (і пухкому з точки зору можливостей приймати рішення) вигляді. На жаль, але для держави Україна подібний варіант розвитку подій чи не найгірший (не рахуючи повної дезінтеграції країни).

Вийти за рамки шаблонів у пошуках рішення

Якщо шукати варіанти, які можуть здатися прийнятними і для влади, і для країни, то таких за нинішнього шаблону дій Порошенка, БПП і НФ, практично немає. Проблема з торгівлею з ЛДНР народилася не сьогодні і не вчора. Суть її в половинчастих рішеннях та відсутності чіткої нормативної бази.

Законом запроваджено поняття зони АТО татериторії ОРДЛО, але законом чітко не визначено всіх аспектів проведення антитерористичних операцій і роботи з «окремими районами».

Торгівля йде з підприємствами, які перереєструвалися на «вільній» території, але фактично працюють на окупованій частині Донецької та Луганської областей. Туди йдуть поставки сировини, електрики. Дати гарантії, що українські ресурси не використовуються для боротьби проти України, ніхто не може. Ті ж залізничники обслуговують склади з металом до Маріуполя, і з танками – від кордону з РФ до Донецька. При цьому зарплату отримують від Києва.

Загалом, поки Київ не вирішить питання «хто відповідає за людей під окупацією» – послаблень не буде. Якщо це українська територія і якщо ця територія – всього лише «окремі райони», то центральна влада зобов'язана виконувати свої функції. Торгівля, господарська діяльність підприємств на тій території відповідають вимогам чинного законодавства України.

Спочатку наведу невеликий приклад: недавно пенсіонерка з Донецької області відсудила у держави компенсацію за зруйнований від обстрілу бойовиків будинок. Велику компенсацію, звинувативши ВСУ в розміщенні своїх підрозділів неподалік – мовляв, це було причиною обстрілу. Жінка з точки зору закону мала рацію: в українському законодавстві не визначена межа відповідальності за майно громадян при проведенні АТО. Не визначена – значить відповідальність несе держава Україна, як гарант забезпечення безпеки та майнових прав. Деякі депутати різко коментують рішення суду, але коментують вони своє власне недопрацювання, свій «прокол». Адже депутати повинні були прийняти відповідні закони. Не прийняли – самі винні.

Те ж саме стосується питань існування ОРДЛО. Закон, обсягом у пару сторінок, не може детально розписати всіх питань. Діє принцип: все, що не заборонено законом – дозволено. Тому депутати Семенченко, Соболєв та інші так активно протестують проти злочинів влади, протестують проти результатів власної роботи, розписуються у своїй некомпетентності. Це вони повинні були розробити рамки існування «окремих районів», але депутати замість створення законопроектів бігають на свіжому повітрі.

У цьому криється варіант вирішення проблеми для Петра Порошенка. Необхідно в найкоротші терміни розробити цілий комплекс законів, що описують режими проведення АТО (економічний, правовий, зони відповідальності), а також формат здійснення господарської діяльності в ОРДЛО. Якщо потрібно – рамки торгівлі з ЛДНР, які можуть бути «закритими воротами» або дозволяти критичний імпорт, не більше.

Але найголовніше – прийняти нарешті референдумом або в залі ВР закон про окуповані території, знявши з держави Україна відповідальність за те, що відбувається в гордих «народних республіках».

Це, природно, вихід за рамки, окреслені Мінськом-2 і цілком очікувана нервова реакція західних партнерів. Тому крайні строки такої активності для Порошенка – до літа – поки йде процес зміни/оновлення влади у Франції і Німеччині. У цей момент навряд чи можна буде очікувати надзвичайно різких рухів партнерів, а далі, навіть за колосального тиску, є можливість торгу за компроміси. Це відрізняється від позиції, за якої тобі «викручують руки» з вимогою проведення виборів у ЛДНР.

На внутрішньому полі розробка й прийняття відповідних законів на першому етапі демонструє бажання влади знайти компроміси та вирішити проблему. З одного боку є реакція та «діалог» з ініціаторами блокади, а, з іншого – не паляться мости відносин з Ахметовим і Ко.

До квітня місяця стане очевидним, що населення не побачить кінця світу у вигляді краху української енергетики та вічної мерзлоти будинку. Це уряд і Президент сміливо запишуть собі в плюс, у цей же момент отримавши додаткові аргументи в обговоренні формату роботи з регіоналами-металургами.

І, нарешті, прийняття законів у кінці квітня-травня створить нові майданчики для розмови як усередині країни, так і з зовнішніми партнерами. Якщо голосування пройде перед «травневими канікулами», це, крім усього іншого, зменшить можливість зовнішніх атак (опозиція і праві будуть зайняті з'ясовуваннями відносин до дат 1 і 9 травня).

Це один із небагатьох варіантів виходу з ситуації, що склалася без ризику «обрушити» парламент або уряд. Ще один варіант – воєнний стан. Але це, особливо, якщо він буде введений без потужної ескалації на фронті, загрожує «обрушити» всю країну – занадто слабкі стартові позиції Президента та його прихильників. Багнети є останнім аргументом, а не маючи повноцінного контролю над силовим блоком, Петро Порошенко ризикує втратити все.