​Британських вчених довели

16.03.2017

Чого лише не доводилося доводити британським ученим! У принципі, саме поняття вже стало приводом для числених жартів на кшталт: «Британські вчені з'ясували, що найпопулярніше повідомлення в соцмережах у четвер – це: «Завтра п’ятниця!», а от «нещодавно британські вчені відкрили ящик віскі». Але цього разу не цей міцний напій, а міжнародний тиждень мозку Brain Awarnes Week став призвідником того, що науковці з туманного Альбіну, а точніше – світила нейронаук разом зі своїми колегами з інших країн – вирішили повоювати як з популярними мемами щодо самих себе, так і з поширеними міфами щодо того, як використовувати знання про мозок у навчанні. В англомовному світі навіть виник окремий термін neuromyths. Вирішили й написали відкритого листа доThe Guardians.

Ініціаторами акції виступили професорBruce Hood Chairз University of Bristol, founder of Speakezee та його колега Paul Howard-Jones, який очолює в Бристолі кафедру нейронаук. Їх підтримало ще близько тридцяти дослідників з університетів і дослідницьких центрів Канади, Німеччини, США. Що ж відірвало науковців від звичних досліджень і змусило написати категоричного листа до одного з найавторитетніших британських видань із закликом пустити нейроміф про стилі навчання «під укіс» (в оригіналі – to ditch)?

Справа в тому, що в Об’єднаному Королівстві за останнє десятиріччя колосальної популярності набув підхід, знаний як індивідуальні стилі навчання «learning styles». Його суть зводиться до того, що в цілому за сприйняттям зовнішньої інформації люди поділяються на аудіалів, візуалів та кінетиків. Бо, мовляв, так у них улаштовані мізки. Відповідно, кожному з представників згаданих типів знання слід давати в адаптованому форматі, оскільки це покращує результати навчання. Власне, довільне оперування цими гіпотезами набуло форми доктринерства. Це й стривожило провідних нейробіологів. Зі ста опитаних професором Брюс Худ (Brruce Hood) провідних педагогів країни, 85% сказали, що дотримуються цієї точки зору, а 66% використовують на практиці. Окремі школи витрачають до 300 тисяч фунтів стерлінгів на зовнішніх консультантів або додаткове обладнання, пов’язане із застосуванням методу.

Автори згаданого листа наголошують, що «студенти демонструють кращі успіхи в пізнанні не тому, що матеріал відповідає передбачуваному для них стилю навчання, а саме тому, що вони звертають увагу, як і чому вони навчаються». Дослідники наголошують, що в сприйнятті та обробці інформації бере учать весь мозок і в багатьох випадках однин подразник (скажімо, сприйняття музики) активізує нейроні кластери, що відповідають за інші функції. Скажімо, візуальний кластер формує образ інструмента. Нейронні ланцюжки, відповідальні за логіку із послідовністі звуків, формують впізнавану мелодію, а ті, що розпізнають рух, співставляють звукове сприйняття із його джерелом (скажімо, рухом смичка або мімікою обличчя).

Утім, прихильники індивідуальних стилів навчання теж не здаються без бою й наполягають, що вони саме за цілісний підхід до викладання матеріалу на уроках, але проти засилля традиційно монотонного наговорювання інформації.

«Індивідуали» апелюють до праць профессора Howard Gardner з Harvard Graduate School and the Boston Veterans Administration Medical Centre. Його книжка «Множинність інтелектів» якраз і починається з визнання того, що навчання є складним процесом, який залежить від взаємозв'язку між різними частинами мозку, Втім, дослідник наголошує, що не всі «інтелекти» (до яких професор відносить емоційний, фізичний тощо) в нерівних пропорціях виражені в різних особистостей. Чи можна чітко спроектувати ці закономірності на фіксовані ділянки мозку й підвести під це «міцну наукову базу», наразі сказати складно. Це можна довести експериментально. Але чи вистачить на кожен випадок експериментаторів? Принаймні британські вчені, яких «довели» до написання листа, пропонують себе як гідів у нетрі сірої речовини та нейронаук і заохочують педагогів частіше запрошувати їх до шкіл.

А поки у Британії сперечаються про тонкощі роботи мозку, створюють і розвінчують міфи, в Україні вітчизняна система шкільної освіти міцно тримається за уніфікований підхід. А турботливим батькам та окремим педагогам-новаторам величезним благом видається хоч найменший (а краще – радикальний відхід) від набридлих класно-урочних буднів із втомленими сонцем знань школярами. Згадаймо, з яким ентузіазмом була сприйнята книжка Кена Робінсона «Школа майбутнього». Кейс з листом науковців до The Gardian підказує, що вихід за межі стандартів – це добре, а ще краще, коли він спирається на досягнення науки. Втім, слід ураховувати, що мозок, як і наука про нього – дуже динамічні речі. І одного разу ступивши на цей шлях, не слід розраховувати на стабільну точку опертя – вона рухатиметься слідом за новими відкриттями.

Для цього, власне, і придумано Всесвітній тиждень мозку, коли провідні дослідники проводять публічні лекції, у лабораторіях відбуваються відкриті майстер-класи тощо. До слова, Український інститут майбутнього долучився до Ukrainian Brain Awarness Week. Під завісу програми тижня у нас відбудеться брейн-ринг на тему нейронаук.

Експерт напряму «Освіта» Українського інституту майбутнього (UIF) Микола Скиба.