Які помилки допустила українська влада із забороною російських соціальних мереж / Український інститут майбутнього

Які помилки допустила українська влада із забороною російських соціальних мереж

17.05.2017

Президент своїм указом від 15 травня надав сили рішенню РНБО про застосування санкцій відносно ряду громадян РФ і російських компаній. У додатках до документа – переліку юридичних осіб, як і потрапили під обмеження, знаходяться компанії-власники соціальних мереж «ВКонтакте», «Одноклассники», поштового сервісу mail.ru, компанії Яндекс і 1С. На моє переконання, рішення, покликане захистити інформаційний простір країни і зменшити можливості кібератак на бізнес, не дасть потрібного ефекту й може призвести до появи цілої низки проблем.

Логіка прийняття рішення

Логіку членів РНБО при підготовці, обговоренні та прийнятті рішень зрозуміти можна - досить просто поглянути на дані соціології Українського інституту майбутнього (кінець листопада 2016 року). До цього питання можна було дати три відповіді. Легко побачити, що традиційно домінує ТВ як джерело отримання інформації - 83,3%. Другим джерелом інформації для українців є їхнє найближче оточення і знайомі - 38,8%. Нарешті, інтернет видання (32,7%), соціальні мережі (29,6%). Таким чином, соціальні мережі є одним з основних джерел отримання інформації населенням України.

ukrainskiy-institut-budushhego-sotsiologiya-noyabr-2016-54

Найбільш популярною соцмережею в країні є «ВКонтакте» з охопленням 33% користувачів (Фейсбук має охоплення 28%, «Одноклассники» - 25% »). Тобто, російські соціальні мережі «в сумі» домінують у своєму сегменті. На півдні та в центрі (!!!) країни немає необхідності навіть складати частки - «ВКонтакте» і «Одноклассники» – беззаперечні лідери.ukrainskiy-institut-budushhego-sotsiologiya-noyabr-2016-59

Говорячи про інтернет-видання, обійти увагою сервіси mail.ru і «Яндекс» не вийде. Список найбільш популярних «ящиків електронкою» станом на 12.2014 (за даними iGate) виглядав так:

  • 1)mail.ru (43%);
  • 2)українські поштові сервіси (в сумі) 14%;
  • 3)gmail.com 14%;
  • 4)yandex.ru (7%);
  • 5)rambler.ru (4%).

Серед пошукових систем «Яндекс» потроху втрачає позиції (приблизно 1% на рік), але в 2015 році він усе ще був другим за популярністю сервісом з часткою в 32,91%.

Природно, що сьогодні жоден сервіс не є «продуктом у собі». Навіть поштові сервіси (особливо mail.ru і Рамблер) пропонують добірку актуальних новин для свого клієнта.

Таким чином, соціальні мережі, поштові сервіси та пошукові системи безпосередньо впливали на вибір джерел інформації українців, рекомендуючи окремі матеріали або цілі інтернет-видання. З огляду на те, що журналістам українці довіряти не схильні, на перше місце по довірі часто виходять новини від «друзів» - чутки та те, що жителі країни шанували за рекомендацією соціальних мереж. Множимо це на рівень проникнення російських ресурсів в український сегмент інтернету – і отримуємо проблему.

З програмою 1С ситуація схожа - цією платформою електронного документообігу на підприємстві користується значна частина українського малого й середнього бізнесу. Розробники теоретично можуть внести в код зміни, що дозволяють стежити за діяльністю підприємства. Повторю, не стверджую це, а всього лише намагаюся поставити себе на місце членів РНБО та їхніх радників.

Проблеми в будь-якому випадку є, і реагувати на них потрібно. Цілі шляхетні, зрозумілі та прозорі - зменшити залежність України від Росії, убезпечити свою країну. Але ось час і методи ...

Пару місяців назад пощастило мені потрапити на зустріч блогерів з керівником Дніпровської ОДА В. Резніченком. І той, говорячи про своє (і моє, у тому числі, покоління) сказав приблизно таке: «Ми можемо ставити прекрасні цілі, але ми формувалися в еру комсомолу. Тому при найвищих поривах майже завжди скочуємося до комсомольських методів. Це причина, з якої наше покоління скоро має піти відпочинок і пустити на своє місце молодих».

Заборонити все - типовий метод, навіть не ВЛКСМ (комсомол в останні роки СРСР був більш гнучким), а КПРС. Але, на жаль, простими заборонами проблему не вирішиш. За приклад наведу «білоруський кейс».

Як Лукашенко «розігнав популярність» опозиційних сайтів

Контроль над білоруським сегментом мережі інтернет у середині 00-х став «ідеєю фікс» Адміністрації Президента. Прості адміністративні заходи на кшталт позбавлення місця на серверах у Білорусі швидко довели свою неефективність. Обшуки в редакціях - тим більше.

На рубежі 2005-2006 року почали застосовуватися методи, до яких українське РНБО «додумалося» у 2017 - блокування доступу до окремих адрес (або навіть сегментів мережі) для користувачів із Білорусі. Перша така атака під час протестів після президентських виборів 2006 року була відносно успішною - як мінімум 4 провідних опозиційних інтернет-ЗМІ були недоступні більше за добу. Але є така річ, як «дзеркала», є резервний хостинг і багато іншого. Нарешті, існує така прекрасна річ під назвою «проксі», мережі анонімайзери і, врешті-решт, браузер ТОР, який з'явився приблизно в цей же час. У результаті цього вже до 2010 року середньостатистичний користувач «байнета» знає або як обійти блокування, або де шукати інформацію про алгоритми обходу.

Лукашенківські цензори домоглися дуже важливого результату - вони досить швидко збільшили «комп'ютерну грамотність» середньостатистичного білоруса. Що, між іншим, демонструє статистика кейс-війни з браузерорм tor, відображений у статистиці torproject.

У листопаді 2016 року влада Білорусі за своїм бажанням (і проханням партнерів по МС) вирішили обмежити доступ білорусів до ТОР. Дорога процедура, яка вимагає знань, техніки, людей, але завдяки створенню Парку Високих Технологій і набору кваліфікованих фахівців в інформаційно-аналітичний центр при Президентові та оперативно-аналітичний центр, завдання стало вирішуваним.

Одним словом, частина провайдерів (серед них монополіст «Белтелеком») заблокували прямий доступ до мережі ТОР. Що знайшло відображення на графіку:

ispolzovanie-tor-v-belarusi

Але ж можна йти не напряму - використовувати міст мережі ТОР. Те, що це прекрасно знають білоруси, видно з другого графіка «вхід у мережу ТОР через міст»:

ispolzovanie-mosta-v-belarusi

Простіше кажучи, спроба держави зробити навіть масштабні операції щодо обмеження доступу не дала зовсім нічого - як було користування на рівні 6-8 тисяч осіб щомиті, так приблизно стільки ж і залишилося. Просто змінився спосіб входу. При цьому ТОР - далеко не найбільш популярний спосіб обходу білоруських спроб цензурувати інтернет.

Що стосується основного завдання - обмеження доступу до інтернет-ресурсів, то влада домоглася прямо протилежних результатів. Сайти «Наша нива», «Білоруський партизан», «Хартія 97» «Радіо Свобода» за останні 10 років зробили ривок у рейтингах популярності й обігнали своїх колег «невдах» з числа опозиційних ЗМІ, що не потрапили в блок-лист. Сьогодні, за статистикою білоруського інтернету, перші 3 ресурси входять у ТОП-10 по відвідуваності, незважаючи на спроби блокування, які тривали до початку 2017 року.

Проводячи паралелі з Україною, можна згадати заборону на користування дешевими недорогими іномарками - великі ввізні мита. І що? Українці стали більше купувати українських авто? Ні - кількість іномарок на литовських, польських, чеських номерах б'є всі рекорди.

Спізнились, чи що буде в Україні?

Ложка гарна до обіду, а загороджувальні заходи – тоді, коли є згода населення. Тобто, увівши подібні обмеження влітку 2014 року (наприклад, після Іловайська), країна б однозначно виграла, бо:

● ще діяв «кредит довіри» до влади;

● суспільство було готове терпіти незручності в надії на швидкий результат;

● зовнішні гравці (наприклад, ЄС) поставилися б із розумінням до такого роду кроків.

Сьогодні замість кредиту довіри маємо кризу довіри: соціологія українського інституту майбутнього показує, що населення не вірить не тільки політикам, державним інститутам, але й власним журналістам.

Введення додаткових обмежень через три роки війни здається дещо запізнілим і нелогічним. Цілком імовірно, що подібна реакція буде й у європейських політиків, які дотримуються тези про цінності свободи слова.

Питання соціальних мереж ще більш гостре - це не лише інформація від ЗМІ (перепис), але й безліч особистих даних, починаючи від фото й закінчуючи листуванням із друзями. Уявіть, що РНБО випускає рішення «здати сімейні фотоальбоми» - не можна, мовляв, там фото «радянської епохи». Або вказує, з ким вам можна розмовляти особисто, з ким – по телефону, а з ким – тільки листами (виключно через Укрпошту). Абсурдно? Так соціальні мережі - це фото, листування, розмови - те ж саме. Заборонити їх можна виключно в разі, коли користувач сам згоден. Інакше він знайде шляхи обходу.

Не знайдуть - прочитав сьогодні коментар. Мовляв, бабусі не полізуть шукати ТОР, вивчати принципи маршрутизації в мережі інтернет. Це так, але, на жаль, користувачі «ВКонтакте» і «Одноклассники» - це не бабусі. Ось діаграма з нашої соціології:

ukrainskiy-institut-budushhego-sotsiologiya-noyabr-2016-59

Базові аудиторії «ВКонтакте» - 18-24 та 25-34 роки. Ці люди точно знайдуть, як обійти блокування. При цьому будуть матюкати і президента, і уряд, і РНБО. У випадку з «Одноклассниками» маємо схожу ситуацію - лише 15,8% користувачів мають вік «за 50».

Тому з важливого та потрібного рішення список РНБО переходить у звичну категорію «наприймали»: начебто введений у дію аж цілим указом президента, але ніхто його не виконує.

З поштою ситуація аналогічна. Пошта, крім усього іншого, – це архіви листування, контакти. І ніхто не має права заборонити мені читати свої старі листи. Можна заборонити користуватися ресурсом, але тоді потрібен час на виконання. (Навіть на виконання судових рішень дається час). У нашому випадку ввели «одразу».

Таким чином, тільки на соціальних мережах і пошті президент і уряд отримають:

  • 1)невдоволення значної частини населення, адже тут мова йде про особисті інтереси, особисті дані;
  • 2)звинувачення в порушенні принципів свободи слова.

Так, до цього треба бути готовими - звинувачення в порушенні прав людини, що виллється як мінімум у позовах до ЄСПЛ з обов'язком держави виплачувати компенсацію постраждалим.

Так може в інформаційному полі буде перемога? Тут наведу ще один кейс, який нагадали сьогодні: у розмові про можливості обходу блокування мені сказали от що: «сухий закон в США не змусив усіх розбиратися в хімії та виробництві алкоголю».

Так, не змусив. Але сухий закон:

● змусив усіх бажаючих вивчити, до кого звернутися за випивкою, та як її купити;

● змусив працювати, засукавши рукава, тих, хто розумів техпроцес виробництва та займався логістикою;

● перевів алкоголь з категорії дешевого пійла для мас у категорію «цінності», речі, володіння якою робить тебе обраним.

У нашому випадку всі бажаючі будуть знати, куди звернутися (проксі, VPN, TOR і т. д.). Згадані в дужках можливості обходу та нові сервіси (які виникнуть) - це «працівники, які знають техпроцес». А ось продукт - інформація (ворожа, перекручена) в цій схемі стає цінністю. Їй довіряють більше, ніж своїм, її переказують друзям, а чутки є другим за значущістю джерелом інформації.

Тому в короткостроковій перспективі (6 місяців - рік) уряд отримає прямо протилежний результат. Далі ситуація стане патовою:

● розширення інструментарію блокування вимагає все більше та більше технічних, людських і фінансових ресурсів - а у країни немає грошей;

● дія указу, який ніхто не виконує, ще більше підриває позиції влади (якщо громадянин з почуттям задоволення свідомо порушує указ президента - про який авторитет можна говорити);

● дія указу створює незручність і розширює число різко незадоволених владою;

● скасування указу завдасть не меншої шкоди - влада розпишеться в тому, що або прийняла дурне рішення, або не змогла домогтися виконання. І одне, і друге буде одним із серії прекрасних ударів по рейтингах.

Варто згадати ще одну річ - обмеження, накладені на компанію 1С. Для непосвячених поясню, що це платформа для електронного документообігу, обліку, податкової звітності на підприємстві. До складу комплексу входить мова програмування 1С підприємство, що дозволяє створювати унікальні продукти під будь-який тип бізнесу. В тій чи іншій мірі системою та її похідними користується понад мільйона ФОПів, представників малого та середнього бізнесу. Кілька тисяч програмістів створюють продукти на базі 1С. Всі вони користуються системою на основі ліцензійної угоди з можливістю покупки версії назавжди (це дорого і таких клієнтів мало), або передплати на рік, півроку. Указ передбачає серед іншого:

● «зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань». А це означає, що передплата на 1С не проводиться. Продукт або перестає працювати, або (якщо «змусили заробити» стає піратським). Говорите, Україна бореться з піратством?

● «обмеження або припиненням надання телекомунікаційніх послуг та використання телекомунікаційніх мереж загального користування» - тут передаємо вітання автоматичному відправленню листів (із оболонки 1С) в держоргани. В тому числі, податкової звітності.

● «заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності» - не уточнюється, кому. Тобто, 1С не має права передавати українським клієнтам і клієнти не можуть передати права на інтелектуальну власність 1С. Не зрозуміло? А це оновлення системи, патчі з захистом від вразливостей, підтримка розробників.

Перераховане вище означає, що вже приблизно через 6 місяців близько мільйона користувачів 1С можуть зіткнутися з неможливістю легального використання продукту. Їм доведеться переходити або на паперове діловодство (адекватної заміни на ринку поки що немає), або вносити корективи в діяльність. А органам ДФС отримувати звітність «на папірці» - сумнівно, що територіальні структури зможуть без проблем впорається з напливом платників податків. Програмісти, які розробляють продукти на 1С, залишаться без роботи - теж приємно

Найбільш бридке те, що альтернативи (по набору функціоналу та ціні) на українському ринку сьогодні немає. Заборона 1С аналогічна наказу відмовитися від комп'ютерної техніки на користь друкарських машинок: озлоблених буде багато, охочих виконувати – нуль.

Тепер час підбити «результати». Користувачів російських соцмереж у країні не менше 10 млн. Ще 1 млн. - підприємці та наймані працівники на підприємствах, де використовується 1С. Усі ці люди мають право голосу й більшість із них буде дещо озлобленою на владу. Прекрасний ресурс, який багато хто жадає використовувати для розкачки ситуації.

Чи можна було зробити по-іншому

Дійсно, 3 і навіть 2 роки тому таке рішення було б своєчасним, воно принесло б користь. Навіть з 1С - простимулювати (або безпосередньо замовити) подібний продукт для українського користувача - питання приблизно 1-2 років роботи та 15-25 млн. доларів. А потім, коли є альтернатива, – хоч наказним порядком пересаджувати. Або створити умови, що виключають роботу на 1С (наприклад, інтегрувати свою систему в електронний документообіг держорганів).

Розробку подібної системи можна й потрібно починати вже сьогодні. І 20 млн. доларів - невелика сума, коли мова йде про національну безпеку. Зрештою, заборона без альтернативи принесе великі збитки.

З соціальними мережами, пошуковими системами ситуація простіше - це майданчики, на яких потрібно було працювати, або з яких потрібно відводити користувачів. Відводити в наказовому порядку – не вихід, а от створення своїх продуктів, свого контенту таким є. І тут вже камінь у город інформаційної політики держави. Єдина заборона джерел інформації, яка може мати сенс - це обмеження в ефірі та в кабельних мережах - трансляція свого замість передач з РФ або «ЛДНР-ТВ». Але тут, на жаль, поки навіть власна територія не покривається своїм контентом - вишку на горі Карачун будували до грудня 2016 року, в Бахмуті та Покровську обіцяють закінчити будівництво тільки в 2017 році ...

Що стосується заборон - воювати в інтернеті сьогодні можливо тільки тоді, якщо ти будуєш систему на зразок Північної Кореї чи Ірану. Навіть білоруська диктатура виявилася безсилою. В Україні не вірять, що шишки на головах сусідів дійсно від наступу на граблі - тому ставлять дослід на собі.

Тому розумний вибір - швидко провести консультації з фахівцями (тих же ІТ-шників у країні безліч) та прибрати те, що реалізувати неможливо, та спроба реалізації чого принесе протилежні очікуваним результати. Зате в процесі консультацій можна знайти сфери, де як раз не вистачає твердої руки держави.