» Без категорії » Освітні заклади як школа партнерства для громади

Освітні заклади як школа партнерства для громади

У вересні Український інститут майбутнього у партнерстві з низкою громадських організацій виступив організатором тематичного кластера “Освіта” на 24-му Форумі видавців у Львові. Дискусії таі майстер-класи кластера стали першою масштабною публічною подією, що відбулася після того, як Верховна Рада ухвалила Закон України “Про освіту”. Текст закону, як вже згадувалося писалося раніше, вийшов доволі компромісним, але він відриває шлюзи для масштабної трансформації сфери освіти. Отже, нам як організаторам важливо було зробити зріз думок, настроїв і намірів основних учасників процесу та зацікавлених сторін.

Зміни у системі освіти передбачають рух від корпоративної логіки, в центрі якої програма, предмети, оцінки, години викладання в навчальних закладах до особистісної — в центрі якої людина як суб’єкт навчання, її потенціал, життєва траєкторія та спроможність як показник результативності навчання. Втім новий підхід несе багато викликів, адже вимагає кожного від учасника навчального процесу більше відповідальності, організованості, емпатії, яких тепер помітно бракує не лише в освіті, але й у суспільстві.

Втім у системі освіти є мікровимір, що може стати точкою творення для спроможного суспільства. Йдеться про педагогіку партнерства, яка стала одніим із наріжних понять концепції Нової української школи.

Власне, з дискусії на згадану тему і розпочалася робота тематичного кластера. До речі, вона зібрала найчисленнішу аудиторію. Підбір спікерів робився з прицілом на те, щоби зрозуміти моделі, вироблені в інших країнах — передусім у Канаді, Німеччині та Польщі — і з такою перспективою поглянути на українські реалії.

Головна теза полягала у тому, що педагогіка партнерства — це трикутник, до якого входять діти, школа та батьки як рівноправні учасники. Кожен має свій діапазон повноважень і прав, і ніхто не підважує статус іншого. На цьому, зокрема, неодноразово наголошувала Ірена Корбабіч-Путко, директорка Новопечерської школи у Києві, яка має величезний досвід викладання й адміністрування у школах Канади. Партнерські відносини між згаданими учасниками навчального процесу легше налагоджуються в зрілих суспільствах із давніми традиціями демократі та самоврядування та складніше — у перехідних суспільствах. За словами Пшемислава Вантуха, старшого інспектора Ради освіти міста Познань, на налагодження партнерських відносин батьків і школи у Польщі тривало понад десять років. Адже в одних випадках батьки поводилися у школі як у супермаркеті, в інших — сприймали навчальний заклад як “камеру схову”. На сьогодні партнерство інституалізоване у діяльності Батьківської та Педагогічної рад та Учнівського самоврядування. Батьківська рада, зокрема, має право порушувати питання щодо проекту фінансового плану школи, висловлюватися щодо професійних досягнень вчителів, та ефективності навчання учнів. Подібна системам діє у Німеччині. Тут такий орган, як Батьківська конференція, має вплив на обрання директорів шків і вибір підручників. Щоправда, Олена Перепадя зазначає, що такий рівень повноважень вимагає значних ресурсів уваги та часу, часом непросто укомплектувати згаданий орган достатньою кількістю активних батьків. В Україні ж наразі гроші батьків цінуються набагато більше, ніж їхній життєвий і професійний досвід. Однак саме останній може відіграти істотну роль у переорієнтації навчальних програм із абстрактної суми знань у бік компетентностей (динамічна сума знань, навичок), що і є суттю Нової української школи. Обнадіює, що такі практики вже застосовуються в окремих загальноосвітніх школах України, зокрема у 148-й у Києві, Харківському ліцеї № 89 (, у НВК “СЗШ-ліцей” с. Козьови Сколівського району на Львівщині. Щодо лінії стосунків вчителі – учні, то тут критично важливо розуміти психологію молодого покоління. Педагогам слід підвищувати свою цифрову грамотність, орієнтуватися в сучасних молодіжних субкультурах, стежити за іграми, фільмами, соціальними мережами. Школа більше не є замкнутим, статичним утворенням. Загальний висновок щодо дискусії про педагогіку партнерства: учасниками “педагогічного трикутника” варто вміти чути не лише один одного, але й світ навколо.

Директорка школи-ліцею села Козьови Оксана Клепуц разом із Юлією Гвоздович, депутатом Львіської міської ради та засновницею ГО “Батьку у дії”, взяла участь у діалозі практиків. Проаналізувавши досвід обох учасниць, ми прийшли до висновку: партнерство має поширюватися на відносини шкіл одна з одною. На сьогодні вони переважно конкурують у рейтингах зі складання ЗНО. Оксана Клепуц вважає систему рейтингів недолугою та наводить приклади партнерства окремих шкіл Сколівського району, що дозволяють створити значно більше можливостей для розкриття потенціалу учнів. Учасниці діалогу практиків висловилися доволі критично щодо наявної системи оцінювання. Дуже часто виходить так, що батьки починають цікавитися оцінками значно більше, ніж особистістю дитини. Оксана Клепуц знайшла вихід із цієї ситуації через залучення учнів до справ громади та перетворення батьківських зборів на неформармальні зустрічі, а також застосування фасилітаційних сесій для розв’язання проблем, які виникають під час спілкування між педагогами таі батьками. Отже, це модель, в якій школа стає осередком навчання не лише дітей, але й для дорослих, є центром вироблення практик конструктивної взаємодії представників територіальної громади.

Залишити Коментар