В Українському інституті майбутнього обговорили актуальні проблеми свободи слова
15 червня в Українському інституті майбутнього відбулася дискусія «Виклики свободам» за участі Марії Мицьо, Йосифа Зисельса, Всеволода Речинського, Айдера Муждабаєва та Антона Геращенка.
Модерував дискусію співзасновник Українського інституту майбутнього Тарас Березовець.
Під час заходу учасники обговорили етичність справи Бабченко, доцільність телетрансляції Чемпіонату з футболу в Росії на українських телеканалах та інші суперечливі випадки, що стосуються можливості обмеження свободи слова під час гібридної війни.
Uifuture.org наводить декілька тез з дискусії. Повний відеозапис події доступний на YouTube.
Марія Мицьо — американська журналістка, екс-директорка програми USAID захисту медіа в Україні.
— Завдання громадянського суспільства полягає у тому, аби відрізняти легітимні обмеження від нелегітимних.
Головна проблема, яку я бачу в Україні — це велика різниця між поняттями «громадянське суспільство» і «народ». Я хотіла би звернути увагу на те, що більшість експертів, які говорять від імені України за кордоном, сидять у Києві. Всі в Україні знають, що тут війна є, а люди, які приїжджають до Києва, їм просто «не доходить», бо в Києві дуже гарно, дуже спокійно. Це створює асиметрію, із якою Україна мусить боротися окрім військової агресії.
Існуючі стандарти в медіа були розроблені вже після Другої світової і не враховують стан війни. Це й створює дуже багато суперечок і непорозумінь.
Для західного громадянського суспільства національна безпека є виправданням для обмеження громадянських прав. Після 11 вересня були дуже жорсткі обмеження щодо того, що дозволено і не дозволене на телебаченні, наприклад. Якщо щось не подобалося, люди бойкотували, телефонували рекламодавцям і казали, що не купуватимуть їхні продукти.
Росія може дозволити собі ігнорувати правила, а Україна — не може, тому що вона залежна від західної фінансової і політичної допомоги.
Йосиф Зисельс — член ініціативи Першого грудня, голова ВААД Україна.
— Я хочу поговорити про 2 аспекти: свободу слова і свободу закону. Свобода — це коли людину неможна примусити робити щось всупереч її переконань. Коли військові операції обмежують свободу слова, це робиться через парламент. Держава повинна захищати свою національну безпеку на основі закону, але так, щоб не страждали свободи громадянина. Проблема полягає у тому, чи можемо ми самі визначити обмеження свободи під час військового стану і чи вдасться потім повернути ці свободи людям. Влада дуже добре йде на обмеження, але зі складнощами віддає свободи.
Всеволод Речинський — член ініціативи Першого грудня
— Той, хто забороняє (влада — ред.), менш важливий за того, кому забороняють (народ — ред.). Народ — це реципієнт правди. Він на основі інформації обирає собі керівників.
Влада не має права ухвалювати закон, який обмежує свободу слова.
Коли розроблялася Європейська конвенція, знаменита 10 стаття про свободу вираження поглядів, то ще на стадії розробки британські експерти, зокрема, казали, що обмеження — там їх 13 — насправді Заходу не потрібні, але якщо ми хочемо залучити народні демократії у цей процес, то якщо обмежень не буде, вони не погодяться. І власне ці 13 обмежень придумані більше для таких країн як наша, особливо в тому стані, коли вона була ще соціалістичною. Так що не дуже вірте цій 10 статті.
Коли обговорювали у 1992 році проект Конституції України в вузькому колі експертів українських і західних, то американський експерт Грегорі Стентон, професор, казав, що ваша 34 стаття, а це копія статті 10 — це «мрія тирана», тому що мати 12 підстав для обмежень свободи слова — це означає практично блокувати її, з чим я абсолютно погоджуюся.
Айдер Муждабаєв — журналіст кримськотатарського походження, заступник директора кримськотатарського телеканалу ATR.
— Я є прихильником свободи слова. Маю констатувати, що українська журналістика все ще пострадянська. Доки не буде медіа, яке зможе заробляти собі гроші, доти на ЗМІ впливатимуть олігархічні промислові групи, які їх фінансують. Тому що споживач не хоче платити і це проблема у всьому світі.
Багато журналістів зараз лише тим і займаються, що роблять вигляд ніби дотримуються стандартів. Деякі журналісти відверто зізнаються, що роблять матеріали лише заради «лайків».
Функція журналістики — працювати на суспільство. ЗМІ мають виробляти правду. Журналісти, які працюють заради самих себе, просто не потрібні, це брак на виробництві.
Журналістика як професія програє брехні. Світ транслює дискурс російської пропаганди через безпорадність української журналістики.
Викривлення інформаційного поля, дотримання стандартів не діє під час війни.
Антон Геращенко, народний депутат, співзасновник Українського інституту майбутнього.
— Інформація є зброєю, тому Україна повинна захищати суверенітет.
Щодо кейсу Аркадія Бабченка. Україна, наші правоохоронні органи, мали повне право проводити ті оперативно-розшукові заходи, які були дозволені судом і слідством. Інсценування вбивства Аркадія Бабченка було зроблене чітко за статтею 271 КПК України — це інсценування злочину для того, щоби дати можливість організаторам і замовникам запевнитися, що Бабченко мертвий, для того, щоб краще задокументувати їхні відносини і щоб для цього було ще більше доказів. І я підтримую це, і це було зроблено вірно. Усе, що стосується подальших дій — це були розробки російської пропаганди.