Кожен другий школяр стикається з булінгом: інструкція по вирішенню конфлікту / Український інститут майбутнього

Кожен другий школяр стикається з булінгом: інструкція по вирішенню конфлікту

23.08.2018

ФОТО: 1.bp.blogspot.com

Всі ми народжуємося рівними та вільними у своїй гідності та правах. Утім, нерідко так буває, що вже під час першого нашого знайомства з соціумом — у дитсадку чи школі — в когось виникає бажання домінувати над іншими, нав’язувати свою волю, проявляти "свою вищість" в брутальний спосіб, принижуючи та ображаючи оточуючих. Такі прояви агресії прийнято називати булінгом. Згідно з опитуванням, проведеним ЮНІСЕФ, 67% дітей зтикаються з булінгом у школах в тих чи інших проявах. Фізичний, економічний, психологічний, сексуальний, кібербулінг — булінг може мати безліч проявів та відбуватись у різні періоди життя, однак найнебезпечніший – підлітковий, у віці 11-16 років, коли формується особистість. На нього не можна закривати очі, бо скалічені у цьому віці душі — це нещасливі люди у майбутньому, а у найгіршому випадку - потенційні самогубці. За даними МОН у 2017 році було зафіксовано 109 тис. звернень до шкільних психологів з приводу цькування. 39% з усіх звернень було від дітей, 29% — від вчителів, ще 5% — від сторонніх людей, інші — від батьків. Це означає, що тема набирає все більшого резонансу і потребує вирішення.

Будь-яке явище має свої причини і, говорячи про підліткову агресію, можна виділити наступні: домашня обстановка (насилля або байдужість батьків), непрофесіоналізм педагогічного складу (інколи вчителі самі провокують негативне ставлення до дитини), безкарність дітей, що вчиняють систематичне насильство (відсутність прикладів ефективного покарання тих, хто вчиняє насильство).

Якщо хтось із вас вважає, що шкільні або вуличні розбірки підлітків закінчились у далеких 90-х, тоді остання статистика буде відкриттям, адже кожен другий (!) український школяр стикається з булінгом.

Отже маємо справу з соціальним явищем доволі стійким та різноманітним за своїми проявами. Жертвами найчастіше стають діти з незвичною зовнішністю, діти, які опинились у складних життєвих обставинах, замкнуті та сором’язливі, з низкою самооцінкою або навпаки: талановиті, обдаровані. Булерами найчастіше стають самі жертви насильства (вдома, у спортивній секції). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль та образи через знущання та приниження слабших за себе. Багато досліджень визначають єдиний фактор підтримки насилля в підліткових кримінальних угрупуваннях – жорстоку владу її членів, яка ґрунтується на грубій фізичній силі. Лідерами таких угруповань вважається той, хто сильніший, жорстокіший, "крутіший", нахабніший. Серед таких багато бажаючих популяризувати себе в соціальних мережах, як всемогутніх та безстрашних.

Варто розуміти, що без споглядальників такого явища взагалі б не було, саме на оточення спрямовані дії булера.

Діти, які дивляться на те, як знущаються з інших, в душі співчувають жертвам, але одночасно радіють: "добре, що не зі мною". Страх опинитись на місці жертви не дозволяє їм втрутитись в ситуацію.

Поширенню пандемії агресії могли б запобігти дорослі, але за іронією долі ті, хто пройшли "школу 90-х" толерує це, вважаючи, що так гартується характер, а інші думають: "хай цим займаються ті, кому положено", "мене це не стосується". Дехто просто не знає що робити у такій ситуації. Останні новини — підтвердження того. Так, жорстоко побита в квітні 2017 року чернігівська школярка нещодавно розповіла одному з видань, що її кривдниці не покарані та зухвало продовжують над нею насміхатись. А опитування українців щодо винних у звірячому побитті дівчинки в Одесі, свідчить, що більшість покладає відповідальність на самих дітей та не вважає ефективним наявний в державі механізм покарання їхніх батьків, як і не вважають теж винними в настанні події поліцію або школу.

Очевидно, що раннє дорослішання сучасних дітей є аксіомою, яка не потребує доведення, однак чи дасть зниження віку, з якого настає відповідальність, очікуваний превентивний ефект? Чи, натомість, викличе зворотнє – суспільство катів, яке замість того, щоб виховувати, кривдить дітей, відповідаючи жорстокістю на жорстокість. Соціальний вплив – потужний чинник, який не варто недооцінювати. Прагнення відрізнятись або навпаки наслідувати інших — теж результат цього впливу. І все питання, як завжди, у виборі. У даному випадку, виборі нами, дорослими, власної моделі поведінки. Це можуть бути активні дії або бездіяльність, при чому у випадку з булінгом, утримання від дій (пройти повз, ігнорувати проблему, не розмовляти зі своїми дітьми, їхніми вчителями) завжди буде мати злочинний характер.

Для тих, хто в повній мірі усвідомлює свою особисту відповідальність перед суспільством за ті процеси, що відбуваються нині з нашими дітьми (бо як відомо, чужих дітей не буває), ми спробували виділити декілька блоків порад та рекомендацій, слідування яким може докорінно змінити ситуацію.

Блок 1. Батьки

Батькам передусім слід утриматися від паніки і поставити "на паузу" негайне бажання діяти. Необхідно відчути емоційний стан сина чи дочки, встановити чи підтримати з ним контакт, знайти відповідні слова, щоб дитина відчула вашу підтримку. Особливо якщо дитина перебуває у стані хронічного стресу, якщо ситуація сильно її налякала і коли їхня слабкість чи інакшість підживлює агресію кривдника. Діти мають відчути: ви на їхній стороні, з подібних ситуацій є вихід.

Спираючись на довіру дитини до вас, важливо з’ясувати якомога більше подробиць: чи це поодинокий раптовий випадок, чи переслідування почалося давно, наскільки кривдник впливає на інших учнів, хто його підтримує, чи знає про психологічний чи фізичних тиск класний керівник і дирекція школи, чи готові вони вирішувати проблему?

Якщо виявиться, що насильство є організованим і становить загрозу для здоров’я дитини, її краще на кілька днів залишити вдома, поки ви розберетеся у ситуації. В окремих випадках, особливо коли відбулося побиття, що призвело до серйозних тілесних ушкоджень, слід звернутися до правоохоронних органів.

Практично неуникненним етапом – яких би форм і наслідків не набуло цькування – є розмова з класним керівником і/або директором. Якщо дитині 11-12 і більше років, з нею варто попередньо порадитися або хоча б попередити про ваші плани. Цінуйте гідність і думку своїх юних особистостей!

Якщо після зустрічі з представниками школи з’ясуєте, що у них немає реальних важелів впливу на атмосферу в окремому класі, чи загалом школі, або якщо кривдник зайшов достатньо далеко у своїх діях, постане необхідність зустрітися з його (або їх) батьками. В такому разі – не починайте зі звинувачень! Почніть з того, що пережила ваша дитина і що переживаєте ви і сформулюйте чіткий посил, чого ви очікуєте, якого на кривдника від його батьків. Може з’ясуватися, що батьки цілком адекватні люди, але самі не можуть знайти підходу до своєї дитини. В окремих випадках не зайвим буде навіть допомогти такій родині підшукати психолога чи хоча б звернути більше уваги на потреби дитини, яка не може дати раду власній агресії. Як варіант — можна залучити сімейного медіатора для залагодження конфлікту. Якщо зустрінетеся із сарказмом або цинізмом, зумійте без злості підкреслити неприйнятність для вас такої ситуації і ваші наміри рішучо діяти для захисту гідності і здоров’я вашої дитини. Не виключено, що буде краще взагалі перевестися до іншої школи.

У випадку, якщо від цькування страждає кілька дітей, батькам варто об’єднатися, для пошуку рішення на рівні школи.

У будь-якому випадку, власних дітей варто навчати спілкуванню, побудові та підтриманню приятельських стосунків з однолітками. Чим більше у вашої дитини буде друзів, тим легше їй буде протистояти тиску або взагалі уникати цього навіть на рівні спроб. Корисною виявиться навичка самозахисту. Це не обов’язково дорівнює заняттю у спортивній секції карате, айкідо чи тейкхвондо. Але якщо дитина ще й виявляє бажання займатися – це значною мірою допоможе їй дати відсіч хоча б першим спробам кривдника довести свою зверхність.

Блок 2. Школа

Директор, завучі, класні керівники мають розуміти, що атмосфера, яку вони культивують у ввіреній їм інституції, може бути як живильним середовищем для агресивної поведінки, так і протиотрутою. Багато залежить від того, що вони невербально комунікують. Учні моментально відчувають емоційний посил.

Коли у школі насаджується жорстка дисципліна й існує багато заборон – майже гарантовано, що з  являться шибайголови, які кинуть їй виклик.

На тих, хто виявиться менш сміливим, дивитимуться як на "слабаків". Утім, бажання стверджуватися за рахунок інших може виявитися і при помірному рівні вимог щодо загальної дисципліни, але підвищених вимог до окремого учня. Агресія та знецінювання інших проявляється і як спосіб самозахисту і демонстрація ущемлених потреб самого кривдника. Тому адміністрації школи варто починати наводити лад не шляхом покарань, а з розуміння потреб занадто напористих учнів. Важливо звернути на це увагу батьків. Якщо ситуація стає неконтрольованою та починає шкодити іншим, необхідно звернутися по допомогу психологів, медіаторів, інших спеціалістів, які працюють з конфліктами.

Необхідною навичкою для сучасного педагога є володіння навичками ненасильницької комунікації. У навчальний процес варто включати більше елементів групової і проектної роботи. Учням з високими амбіціями — давати неординарні завдання. Хай вони проявлять свою "крутизну" у більш конструктивний спосіб. Звісно, потрібно розвивати навички командної роботи, пояснювати, що навіть люди зі "слабкими" рисами можуть посилити команду, якщо правильно ролі розподілені.

Кожного разу, кажучи про підліткове цькування, потрібно розуміти, що зазвичай мова йде не лише про дітей, які від нього страждають. Їх можуть швидко перевести до іншої школи. Булінг – системна проблема, точніше системний збій: місце жертви, яка пішла, рано чи пізно, займе нова. Так буде відбуватись доти, доки дорослі не почнуть вживати дієвих заходів проти булінгу. Тому, як батькам, та педагогам варто знати, що наразі за ініціативою Національної поліції України в усіх регіонах нашої держави впроваджено проект "Маю право бути собою".Якщо Ви стали свідком булінгу або в інший спосіб дізнались про його прояви, не ігноруйте, а за можливості фіксуйте подію, звертайтесь за консультацією на Національну дитячу "гарячу лінію" за телефоном 772. У повсякденному житті показуйте приклад ставлення одне до одного з добротою, повагою та розумінням. Разом нам вдасться якщо не подолати, то звести до мінімуму прояви хвороби, яка отруює життя.

Тетяна Ющенко, адвокат, експерт програми реформування судової та правоохоронної систем аналітичного центру «Український інститут майбутнього»

Микола Скиба, експерт з освіти аналітичного центру «Український інститут майбутнього»

Матеріал вперше опублікований на Обозреватель