На початку серпня відбулася одна надзвичайно дивна подія – Саудівська Аравія несподівано накинулася на Канаду з погрозами та критикою, депортувала їхнього посла, запровадила торгові обмеження, припинила авіарейси в Торонто та ледь не позбавила 12 тисяч своїх студентів канадських грантів на навчання, наказавши їм забиратися звідси і шукати інші ВНЗ, і це за місяць до початку навчального року.
Мало хто взагалі прогнозував, що таке станеться. Навіть зараз основне питання, яке ставлять політики та журналісти: “Що це взагалі було?”.
Найдивніше те, що таку божевільну реакцію Ер-Ріяда викликав один невеличкий (і навіть певною мірою банально-рутинний) твіт канадського МЗС. “Канада надзвичайно занепокоєна черговими арештами правозахисників і активістів у Саудівській Аравії, включаючи Самар Бадаві. Ми закликаємо саудівську владу негайно відпустити їх і решту правозахисників“.
Власне, це все. Один твіт і аналогічна заява посольства Канади в Саудівській Аравії викликали справжній ураган емоцій у королівстві та спричинили, мабуть, один з найбільших в історії відносин обох держав дипломатичний конфлікт.
Публікаціям заяв передувала серія арештів правозахисників у саудівській столиці, які виступали за розширення прав жінок.
Серед десятків заарештованих поліцією була і Самар Бадаві – одна з провідних і найбільш відомих активісток, яка багато років захищає права жінок у цій ультраконсервативній мусульманській країні. Вся її родина вже стала символом захисту прав людей у королівстві. Її чоловік Валід Абульхайр сидить за гратами за свою правозахисну діяльність. А брат Раїф Бадаві – відомий блогер і громадський активіст, який часто критикував саудівську владу – був ув’язнений у 2012 році.
Крім Бадаві, затримана була й Нассіма Ас-Садах – відома захисниця прав жінок зі східної шиїтської провінції Аль-Катіф. Можна було б припустити, що саме ця гучна історія і стала причиною конфлікту, але є одне “але”. Арешти правозахисників, активістів і опозиціонерів – не новина для Саудівської Аравії.
Критика королівства з боку різноманітних країн і навіть ООН вже давно стала таким собі щотижневим ритуалом. Королівство щороку посідає останні місця у рейтингах країн за рівнем свободи, дотриманням прав людини, а також перші – за кількістю смертних вироків і позасудових вбивств.
Канада як одна з провідних держав світу в сфері захисту прав людини багато років критикує Саудівську Аравію за ці дії. Офіційна Оттава публікувала навіть більш жорсткі заяви, аніж той твіт, який спровокував ледь не економічну блокаду. Більше того, навіть Сполучені Штати – найближчий союзник саудівців – щороку послідовно критикують Ер-Ріяд за страти, арешти, корупцію тощо. Щоправда, з приходом до влади президента Дональда Трампа ця критика дещо зменшилася.
Наприклад, гучний процес над родиною Бадаві тягнеться ще з середини 2000-х років. Раїф Бадаві давно став іконою саудівського правозахисного руху, а Західний світ вимагає його звільнення протягом останніх шести років, не рахуючи періоду, коли його утримували у СІЗО.
Його сестра Самар так само не вперше потрапляє за грати. Ще у січні 2016 року поліція затримала її за організацію несанкціонованого протесту. Згодом її відпустили, але затримання спричинило чергову хвилю рутинних заяв від західних лідерів на її захист.
І жодного разу, навіть коли критика саудівської влади була дійсно жорсткою, жодних політичних чи дипломатичних наслідків ситуація не мала.
В якийсь момент здавалося, що це така гра: Саудівська Аравія ув’язнює активістів, а Захід має вчасно зреагувати і поставити “галочку”.
На цьому все завершувалося. Всім було зрозуміло, що жодних наслідків це не матиме, особливо для самого Ер-Ріяда, військово-політичного союзника США та найбільшого постачальника нафти з Близького Сходу.
Парадоксально, але навіть заяви американського уряду про права людини у Саудівській Аравії набагато жорсткіші, аніж канадські, при тому що троє дітей Самар Бадаві нині мають канадське громадянство і проживають там.
Що ж спонукало саудівський уряд так відреагувати цього разу?
У своєму офіційному листі у відповідь на твіт МЗС Канади саудівський уряд використав особливо агресивну мову. Вони звинуватили Оттаву в поширенні неправдивої інформації, назвали їхню критику брехнею, а арешт активістів – законним затриманням злочинців.
Критику ж з канадського боку саудівці назвали не більше, не менше як “зухвале втручання у внутрішні справи королівства, порушення основоположних міжнародних норм і усіх правил”, а також “порушення суверенітету”. Така агресивна риторика з боку Саудівської Аравії використовувалася радше у ситуаціях набагато загрозливіших, аніж безболісний, навіть дещо беззубий твіт канадців.
Подібну мову можна було спостерігати, коли в 2016 році саудівське посольство було розгромлене в Тегерані, а країни розірвали дипломатичні стосунки. Що ж такого зробила Канада?
Власне, відповідь слід шукати не у Канаді, а радше у внутрішніх процесах, які відбуваються у саудівському королівстві, надто – всередині самого дому Ас-Сауд.
Протягом останніх кількох років керівні еліти в Ер-Ріяді остаточно усвідомили, що уникати розмов про реформи самої держави вони більше не в змозі. Букет соціально-економічних проблем, які почали нависати над королівством, починаючи з 2014 року на тлі падіння цін на нафту, показав усім справжню слабкість економіки країни та її уразливість до глобальних змін.
Початок четвертої технологічної революції, зміна поколінь, зношеність інфраструктури, демографічні проблеми, інституційна криза та кліматичні зміни – все це штовхає саудівців до реформ. Вони необхідні, щоб держава адаптувалася під новий світовий порядок, який зараз формується на руїнах старої повоєнної ліберальної світової системи.
Внутрішні проблеми з регіонами, криза ідеології, діра у бюджеті через роздуті витрати на оборону та безпеку, безперспективні війни та падіння цін на нафту – це лише не повний список проблем, які почали бити по Саудівській Аравії. До того ж, демографічні зміни призвели до зростання попиту на “омолодження еліт”.
Більше половини населення Саудівської Аравії – люди до 35 років.
Так до влади прийшов спадковий принц Мухаммед бін Салман. Він почав позиціонувати себе як реформатора, представника молодого покоління саудівців, прогресивного вождя, який поведе свою країну у новий світовий порядок, перетворивши її на одну з передових та інноваційних держав світу.
Свій погляд на це і план дій він виклав у стратегії “Бачення 2030”. Вона передбачає диверсифікацію економіки (відхід від нафти як єдиного джерела прибутку), відмову від радикальної версії ісламу – ваххабізму як офіційної ідеології, розширення прав жінок, розбудову релігійного туризму та побудову цілого футуристичного міста на узбережжі Червоного моря.
Але тут виникла проблема. Річ у тім, що такі реформи передбачають перегляд самих основ саудівської держави і переосмислення її ролі не просто у світі чи регіоні, але й для самого населення. Це дуже небезпечний шлях для таких закритих, консервативних авторитарних країн, як Саудівська Аравія.
Адже послаблення у соціально-гуманітарній сфері може розхитати систему, а люди, побачивши це, почнуть вимагати розширення й політичних прав. А це – пряма загроза правлячій королівській родині.
Принц Мухаммед, за усього пафосу та демонстративної готовності реформувати країну ледь не до непізнаваності, не збирається увійти в історію як людина, яка розвалила старий уклад разом з домом Ас-Сауд.
Саме тому за кілька днів до історичного скасування заборони жінкам керувати автомобілем поліція затримала групу правозахисників, які виступали за розширення прав жінок. Саудівська державна машина надіслала чіткий меседж: процес реформ відбувається під ретельним контролем і не означає послаблення самої влади чи її впливу.
Це яскраво видно з листа Ер-Ріяда до Канади. Звинувачуючи Оттаву у втручанні у внутрішні справи королівства, саудівський уряд надсилає сигнал зовнішній аудиторії: будь-яка критика є порушенням суверенітету та підриває зусилля принца Мухаммеда реформувати країну.
В Ер-Ріяді вважають, що реформування королівства – дуже уразливий період, під час якого зовнішні сили здатні використати його для провокування різних протестів і спонукання людей вимагати більше на хвилі реформ.
Ситуація з Канадою, на думку саудівців, має продемонструвати, що цього не буде, і будь-хто, хто коментуватиме проблеми всередині королівства, зазнаватиме таких ударів. Окрім, звісно ж, Сполучених Штатів.
Втім, на практиці такою надміру агресивною реакцією Саудівська Аравія лише продемонструвала слабкість.
Принц Мухаммед показав, наскільки він боїться змін, які сам і запустив.
Він побоюється будь-яких антиурядових виступів, особливо в результаті власних дій. Він не може не реформувати країну, інакше настане колапс. Але він також не може піти на повноцінні реформи, інакше так само настане колапс. У цьому вся складність ситуації, і саме цим можна пояснити таку реакцію Ер-Ріяда на критику Канади.
Саудівська влада хоче повної тиші, поки принц Мухаммед намагається провести реформи. На їхню думку, будь-яка критика з-за кордону лише посилює тиск на країну та загострює напруження всередині суспільства.
Протягом останнього року чимало критиків саудівської влади були затримані, викрадені та ув’язнені. Варто згадати лише масштабну хвилю арештів високопоставлених чиновників і членів королівської родини у листопаді 2017 року.
При цьому принц Мухаммед також діє і на зовнішній арені, демонструючи непохитність свого зовнішньополітичного курсу. В цьому полягає пастка, в яку він потрапив, розпочавши реформи.
Адже цей процес вимагає не ще більшого затягування у конфлікти у регіоні, а навпаки – стабілізації системи та затишшя. Але якщо у внутрішній політиці саудівська влада намагається тримати все під контролем, то у зовнішній вони просто не можуть відмовитися від своїх амбіцій та від конфліктів з конкурентами, які, на їхню думку, можуть посилитися, якщо укласти перемир’я на період реформ.
Канадсько-саудівське протистояння – це новий побічний симптом “реформації”, яку запустив принц Мухаммед бін Салман і тепер не знає, як з нею впоратися чи в яке русло спрямувати.
Бажаючи продемонструвати свою силу та крутість, Ер-Ріяд показав свою слабкість та безпорадність.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього
Матеріал вперше опублікований на сайті Європейська правда