Битва за Каталонію: Чому вона знову в центрі уваги в Іспанії? / Український інститут майбутнього

Битва за Каталонію: Чому вона знову в центрі уваги в Іспанії?

14.09.2018

ФОТО: Shutterstock.com
А справа – в половині населення, яке захоплене мрією про незалежність, і це доводиться враховувати всім навкруги

Минулого тижня нова каталонська влада на чолі з прем'єр-міністром регіону Кімом Торрою знову порушили питання незалежності Каталонії та її відносин з центральною владою у Мадриді. Здавалося, що всі ці проблеми вже у минулому. Колишній лідер каталонців, ідейний натхненник і організатор скандального референдуму про незалежність Каталонії Карлес Пучдемон переховується від слідства у Європі. Його прихильники або звільнені з посад, або сидять за ґратами. Іспанська поліція міцно тримає регіон під контролем, а офіційний Мадрид, як всі гадали, придушив сепаратистський рух, вдавшись до безпрецедентного кроку – тимчасово взяв Каталонію під пряме управління, позбавивши її статусу автономії.

Утім Кім Торра – новообраний лідер Каталонії – знову кинув це питання у інформаційний вир, піднявши його на перші шпальти газет. 11 вересня у Барселоні пройшов величезний мітинг на підтримку незалежності Каталонії від Іспанії. За деякими даними, у ньому взяли участь до 1 мільйона людей. Лідер каталонців знову заявив, що вимагатиме відділення від Іспанії і відкинув пропозицію прем'єр-міністра країни Педро Санчеса щодо референдуму про більш широкі повноваження регіону. Натомість він пішов далі і запропонував провести референдум про незалежність Каталонії. Його риторика нічим не відрізнялася від свого попередника Карлеса Пучдемона, нині розшукуваного поліцією. Чому ж нова каталонська влада, після невеликої перерви, знову вирішила вести наступ на Мадрид? Може, це все Путін? Навряд чи.

Новообраний лідер Каталонії Кім Торра (ліворуч) та прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес
Новообраний лідер Каталонії Кім Торра (ліворуч) та прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес

По-перше, варто одразу зазначити, що цілковитої єдності серед каталонців щодо питання незалежності немає. Відповідно до липневих соціологічних опитувань, 44,9% каталонців виступають проти незалежності, тоді як підтримують її 46,7%. Цей розкол відобразився і на дострокових виборах у парламент Каталонії наприкінці 2017 року. Хоча прихильники незалежності перемогли та сформували уряд, проіспанська партія «Громадяни» стала найбільшою політичною силою у парламенті за кількістю місць. Її опоненти отримали більше мандатів, лише об'єднавшись у блок. Нині вони мають 70 голосів зі 135 у регіональному парламенті, лише на 5 більше, ніж потрібно. Це створює нестабільну ситуацію для сепаратистів, оскільки лишає їх уразливими під час голосувань.

По-друге, повернення нової каталонської влади до старої риторики – це, скоріше, вимушена необхідність, аніж реальна готовність до дій. Справа в тому, що своїми маневрами навколо референдуму про незалежність минулого року, сепаратисти вибудували навколо себе ореол мучеників і національних героїв ще з XIV століття, які мужньо протистоять наступу зухвалої і кровожерливої іспанської корони. Втрачати цей образ, а значить і побудовану на цій основі внутрішню легітимність і репутацію, вони не хочуть. А для її збереження необхідно продовжувати розкачку цього питання у публічному політичному дискурсі. Проблема лише в тому, що це доволі загрозлива тенденція, яка може вийти з-під контролю, і тоді самі сепаратисти опиняться у ситуації, коли будуть змушені або діяти і доводити справу до кінця, або відступити та знищити свою репутацію у розставленій ними же пастці.

По-третє, коли іспанська влада встановила пряме управління Каталонією наприкінці минулого року, заборонивши референдум про незалежність 1 жовтня і оголосивши в розшук лідерів сепаратистів, чимало хто поставив хрест на кампанії каталонців за незалежність. Хоча тодішній прем`єр-міністр Іспанії Мар'яно Рахой зробив чимало неадекватних кроків, коли розганяв демонстрації у Барселоні та розпускав парламент Каталонії, його дії сприйняли як придушення сепаратистського руху на довгий час. Утім дуже швидко стало зрозуміло, що це скоріше заморозка протистояння, аніж перемога однієї з сторін, особливо після того, як уряд Рахоя пішов у відставку через корупційні скандали. Це послабило центральну владу в Мадриді, а новий соціалістичний уряд Педро Санчеса пом'якшив риторику щодо Барселони та навіть повернув каталонцям частину автономних функцій. Новий каталонський уряд Кіма Торри не хоче, щоб його сприймали як маріонетку Мадрида, а тому пішов на відновлення жорстких переговорів про незалежність.

По-четверте, нова-стара риторика каталонських сепаратистів – дуже тонка гра у мисливця та жертву. Кім Торра, якого обрав особисто його попередник Карлес Пучдемон, не може дозволити собі піти назустріч Мадриду, навіть якщо він цього хоче. Адже це зруйнує його репутацію і образ Пучдемона – Робін Гуда, який ціною власної кар'єри захищає своїх прихильників. Зі свого боку іспанська влада на чолі з прем'єром Педром Санчесом грає роль доброго поліцейського на контрасті з Мар'яно Рахоєм. Санчес підтримує конструктивний діалог з Каталонією, пропонує варіанти виходу з ситуації, а також не тисне на регіон погрозами урізати дотації. А Каталонія є найбільшим боржником уряду з усіх регіонів Іспанії. У такому контексті каталонці програють медійно, адже сприймаються як купка радикалів-фанатиків без чіткого стратегічного плану, а що робити після здобуття незалежності.

Карлес Пучдемон, колишній лідер каталонців, ідейний натхненник і організатор референдуму про незалежність Каталонії
Карлес Пучдемон, колишній лідер каталонців, ідейний натхненник і організатор референдуму про незалежність Каталонії

Іспанський уряд вже закинув м'яч на поле каталонських сепаратистів – запропонував ідею референдуму про широкі автономні права, який, насправді, міг би вирішити всі проблеми та перегорнути цю сторінку конфлікту. Однак Кім Торра, зв'язаний по руках і ногах обіцянками, особистими стосунками з Пучдемоном і створеним ними ж іміджем, відмовляється приймати цю пропозицію, яку в його партії (а також серед прихильників на вулиці) сприймуть як «капітуляцію». Водночас, відмовившись від референдуму, Торра поставив себе у доволі незручне становище: він зухвало відкидає пропозиції Мадрида, але нічого нового не пропонує. На це і сподівались у Мадриді.

По-п'яте, каталонці не мають підтримки з боку країн Європи. Цей фактор стримує їх від радикальних непродуманих дій. Частина каталонських сепаратистів, а також їхні опоненти, нагадують своєму керівництву, що у разі незалежності Каталонії необхідно буде входити в ООН і з нуля вибудовувати відносини з ЄС та іншим світом. Якщо відділення не підтримають, цей регіон перетвориться на «сіру зону» з усіма відповідними наслідками для місцевої економіки. Відтак, відновлення незалежницького курсу Кімом Торрою – це скоріше підвищення ставок і набивання політичних балів, а також відмова визнати помилки свого попередника Карлеса Пучдемона, який і розпочав цю небезпечну гру минулого року.

Гра у каталонську незалежність – один з найбільших викликів для Іспанії з 1970-х років. Парадоксально, але те, що починалося як банальна політична гра між регіоном і центром, збурила емоції людей настільки, що тепер будь-яке просте рішення проблеми видається «зрадою» одних і «перемогою» для інших. Каталонські лідери, здається, іноді самі не знають, як їм впоратися з натовпом прихильників незалежності (а це половина 7,5-мільйонного населення регіону) без шкоди для свого політичного майбутнього. У Мадриді ж на тлі внутрішніх соціально-економічних проблем, демографічної кризи та необхідності брати участь у процесі реформування ЄС, питання Каталонії лише відволікає ресурси та виснажує центральну владу. Більше того, воно поляризувало іспанське суспільство, автоматично підвищивши рейтинг правих націоналістів і популістів, які з легкістю можуть прийти до влади вже на наступних виборах в Іспанії. А це означатиме, що часи м'якого соціалістичного уряду Санчеса завершаться, а їм на зміну прийдуть більш радикальні та агресивні іспанці, що може вивести ситуацію з Каталонією з-під контролю.

Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього

Матеріал вперше опублікований на сайті Укрінформ