Євросоюз запустив санкційну процедуру проти Угорщини: що це означає?

14.09.2018

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан

ФОТО: bbc.com 

        12 вересня Європейський парламент схвалив дійсно історичне рішення і запустив механізм запровадження санкцій проти країни-члена ЄС відповідно до статті 7 Лісабонського договору. Вперше в історії, ЄС вдався до таких дій проти власної країни-члена. Під ударом опинилася Угорщина. Офіційна причина – антидемократична політика Віктора Орбана та переслідування урядом незалежних медіа і неурядових організацій, насамперед тих, які пов`язані з Джорджем Соросом.

         Звісно, це ще не завершений крок. Європарламент запустив цю процедуру, однак для запровадження конкретних санкцій необхідна згода усіх держав-членів ЄС. А тут у Брюсселя можуть виникнути певні проблеми, оскільки низка країн не будуть робити прецедент і підтримувати санкції, які колись можуть використати і проти них також. Наприклад, Польща, Румунія, Греція або Італія. Особливо нестабільна ситуація у Польщі, де судова реформа спровокувала шквал критики з боку ЄС, а санкції проти Варшави вже обговорюють у Єврокомісії.

         Але є у цій історії з Угорщиною дещо більш широке і комплексне, аніж просто санкції за відхід від демократії і спробу Орбана побудувати авторитарну вертикаль. На мій погляд, це протистояння виходить за межі простих порушень правил ЄС або невдалої судової реформи, яку запустив офіційний Будапешт і яка не подобається єврочиновникам. Мова йде про глибший і більш комплексний структурний конфлікт на рівні цінностей, ідеології та інститутів.

         Протягом останніх кількох років Угорщина позиціонує себе як альтернативний центр сили у Європі. Після спалаху міграційної кризи у 2015 році Будапешт відмовився приймати у себе біженців і всіляко критикував усі ініціативи ЄС, спрямовані на розподілення біженців по Європі. Міграційне питання стало шансом для Угорщини підняти вже давно наболіле питання інституційної кризи ЄС і його реформування.

         Демографічна криза, у якій опинилася Угорщина, як і значна частина Європи, лише підштовхнула Будапешт до більш агресивної політики щодо сусідніх прикордонних територій, на яких проживають етнічні угорці. Старіння нації, нестача робочої сили, неймовірна складність інтеграції в угорське суспільство змушують Віктора Орбана шукати шляхи поповнення ринку праці. Для цього він взяв курс на посилення впливу Будапешта на свої угорськомовні меншини закордоном через встановлення цілковитого контролю за ними і створення на цих землях закритих освітніх циклів для підготовки фахівців і розв`язання проблеми дефіциту кадрів. Це спровокувало конфлікти зі Словаччиною, Румунією та Україною.

         Офіційний Будапешт, ведучи за собою низку країн Східної Європи і часто вступаючи в альянс з південним європейським блоком (Греція, Італія, Кіпр), позиціонує себе як окремого гравця, спроможного сформувати нову інституційну базу для реформованого ЄС з урахуванням інтересів угорців та інших країн Східної Європи. Підйом правих сил у 2016-2017 роках спонукав прем`єр-міністра Віктора Орбана ще більше нахилитися праворуч у своїй політичній риториці і спробувати очолити цей популярний серед частини європейців рух націоналізму та автономізму у складі ЄС. Угорщина почала вимагати послаблення наднаціональних структур і передачі більших повноважень національним парламентам.

Це не відповідало прагненню умовного «старого західного блоку» країн – Франції, Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Данії, Іспанії – зберегти ЄС і навіть посилити його наднаціональні структури в умовах, коли Європа занурюється у правий націоналістичний і популістський океан. Франція та Німеччина виступили за власні плани реформування ЄС. Вони аж ніяк не передбачали послаблення Союзу та поступок країнам Східної Європи, насамперед Польщі та Угорщині. Це автоматично призвело до початку протистояння між Заходом і Сходом щодо майбутньої форми існування Євросоюзу та його інституційної бази. Угорщина та Польща стали уособленням нових, на їхню думку, більш прогресивних правих європейських еліт. Франція та Німеччина лишалися останніми оплотами старих ліберальних повоєнних еліт, які все ще тримаються під натиском популізму та націоналізму.

Санкційна процедура, яку запустив Європарламент – перший серйозний удар старих еліт по угорсько-польському блоку, а також опосередковано по Італії, Греції та Кіпру, які також претендують на те, що мають альтернативні бачення розвитку ЄС і Єврозони. Це насамперед сигнал від Брюсселя: якщо порушуєте правила, ми вас покараємо.

Він також покликаний спростувати враження, що ЄС, мовляв, беззубий і не може нічого вдіяти з власними членами, які його публічно критикують і, як висловлюються ліберали, нахабно підривають самі демократичні основи Союзу, відверто зневажаючи свободу слова, переслідуючи інакодумців, закриваючи ЗМІ тощо. Для Угорщини це потужний інформаційно-психологічний удар. Відтепер, від Віктора Орбана чекатимуть відповіді. Варіантів у нього небагато, враховуючи те, що Угорщина – одна з країн, які беруть з бюджету ЄС найбільше грошей, а платять найменше. Іншими словами, у фінансовому плані Угорщина (як і Польща) залежать від ФРН та Франції, які платять у бюджет ЄС найбільше.

 Це також сигнал й іншим країнам, у яких з Брюсселем не найкращі стосунки. Перша на черзі – Польща. Тамтешня судова реформа, яку багато хто розцінює як спробу правлячої партії установити контроль над судами, а також низка законів, які посилюють регулювання державою ЗМІ, викликали занепокоєння у ЄС. Єврочиновники закликали Варшаву припинити ці «авторитарні тенденції», погрожуючи санкціями за порушення норм і правил Євросоюзу. Крім того, на це накладаються й інші проблеми у стосунках Варшави з Брюсселем, наприклад незаконна вирубка поляками лісів у Біловезькій пущі.

Тепер, коли прецедент з санкціями практично створений, Польща та інші країни стоятимуть перед дилемою: або піти на поступки і не ризикувати, або ж відповісти на підвищення ставок і погодитися грати в цю гру далі, але ризикуючи підірвати довіру до самого механізму санкцій ЄС, якщо, наприклад, Брюссель так і не піде на їх запровадження. А такий сценарій можливий з огляду на те, що всі рішення там приймаються консенсусом. Провал санкційної політики ЄС ще більше підірве легітимність і авторитет Брюсселя. Їхні противники отримають свої політичні бонуси, але у стратегічній перспективі програють, адже зроблять весь ЄС слабким, а його інститути неефективними.

Гра Брюсселя проти Будапешта лише розпочалася. Угорщина відповість і, скоріше за все, у притаманній Орбану манері. Далі хід буде за ЄС, і найскладнішим стане умовляння поляків підтримати санкції проти Угорщини. Офіційна Варшава може на це піти лише у разі, якщо Брюссель піде на величезні поступки. Однак це малоймовірно, а значить санкційні потуги ЄС проти Будапешта опиняться під загрозою. Тим не менше, прецедент закладений, а ЄС зробив свій хід. Часу на те, щоб довести все до логічного кінця у них мало – вибори у Європарламент пройдуть вже за 8 місяців. Якщо праві його захоплять, на усій цій історії можна буде поставити хрест.

Експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього Ілія Куса