ФОТО: 1news.com.ua
2 жовтня парламент Іраку нарешті визначився з вибором нового президента країни. Відповідно до Конституції, президентом Іраку може стати етнічний курд з однієї з курдських партій, які пройшли до парламенту за результатами виборів. Зазвичай, партії подають єдиного кандидата на затвердження парламентом. Але цього разу, через внутрішні розбіжності всередині курдського руху, кандидатів було понад два десятки, а частина курдів взагалі бойкотувала голосування. Тим не менше, Ірак отримав свого президента – Баргама Саліха.
Одразу після його обрання був призначений і новий прем`єр-міністр. Мандат на формування уряду надали колишньому міністру нафти Аделю Абдель-Магді – ветерану іракської політики і члену шиїтської партії Вища іракська ісламська рада. Обидві події засвідчили перемогу Ірану у багатомісячній боротьбі за формування нового коаліційного уряду в Багдаді.
У чому полягала суть боротьби навколо нової коаліції в Іраку?
Після парламентських виборів в Іраку у травні цього року в країні повинна була сформуватися нова правляча коаліція. Партії, які набрали найбільше голосів, мали змогу сформувати союз і отримати мандат на формування нового уряду. Перші три місця на виборах здобули:
- Садристсько-комуністичний блок «Саірун» на чолі з шиїтським проповідником Муктадою Ас-Садром;
- Про-іранський шиїтський блок «Аль-Фатх» на чолі з колишнім добробатом Хаді Аль-Амірі;
- Проамериканський шиїтський блок «Ан-Наср» на чолі з чинним на той час прем`єр-міністром Хайдером Аль-Абаді;
- Близький до Ірану шиїтський рух «Аль-Хікма» проповідника Аммара Аль-Хакіма;
- Про-іранська шиїтська партія «Держава Закону» на чолі з колишнім прем`єр-міністром Нурі Аль-Малікі.
У ході коаліційних перегонів, які спалахнули одразу після оголошення результатів виборів, партії керувалися власними інтересами та підтримкою своїх закордонних союзників. Проповідник Муктада Ас-Садр позиціонує себе як рівновіддалений від впливу Вашингтона і Тегерана, набиваючи собі побільше політичних бонусів і ведучи одночасні переговори з усіма сторонами. Він має найбільше прихильників у великих містах, а також на півдні країни.
Хаді Аль-Амірі та його блок – відверто про-іранська політична сила, яка має забезпечити збереження Багдада під контролем Тегерана. А блок «Ан-Наср» вже колишнього прем`єр-міністра Хайдера Аль-Абаді вважається лояльним США та їхнім союзникам по анти-іранській коаліції: Саудівській Аравії, Ізраїлю та ОАЕ.
Коаліційні переговори тривали цілих 5 місяців, аж нарешті партії спромоглися зібратися на нову сесію парламенту та обрати собі нового спікера – перша людина в Іраку на момент формування нової коаліції. Після цілого тижня міжпартійних чвар і суперечок, парламент обрав спікером про-іранського політика, колишнього губернатора провінції Анбар Мухаммеда Аль-Хальбусі. Це стало першою перемогою Ірану над його противниками в одному з боїв у тривалій боротьбі за контроль над Багдадом. Аль-Хальбусі просунула на посаду спікера партія «Держава Закону» – про-іранська шиїтська політична сила, очолювана колишнім прем`єр-міністром Іраку Нурі Аль-Малікі.
Під час голосування за спікера, про-іранські сили спровокували кризу всередині політичного альянсу своїх конкурентів. Частина шиїтських депутатів з блоку «Ан-Наср» раптово вийшла зі складу фракції і перейшла на бік про-іранської «Держави Закону». Це підірвало довіру до прем`єр-міністра Хайдера Аль-Абаді, який очолював блок «Ан-Наср». А вже за тиждень у південних регіонах країни хвилею прокотилися чергові соціально-економічні антиурядові протести, спрямовані передусім проти чинної влади. Це поставило прем`єра Аль-Абаді у незручне становище, адже він розрахував переобратися на посаду глави уряду. Протести ж зробили його непопулярною фігурою для своїх партнерів по коаліції, і вони відмовилися асоціюватися з ним. У день спалаху протестів на півдні, проповідник Муктада Ас-Садр і його блок «Саірун» публічно розкритикували прем`єра, тим самим зруйнувавши свій політичний альянс із ним у парламенті. Самі ж протести на півдні щедро підтримувалися з Ірану.
Наступною битвою стало обрання президента Іраку, який за Конституцією має бути етнічним курдом. Однак усередині курдського руху вперше за багато років не було одностайності щодо кандидатури. Все через провальний референдум про незалежність Іракського Курдистану, який провели у вересні 2017 року.
Річ у тім, що Іракський Курдистан, який є автономним регіоном у складі Іраку, контролюється двома впливовими родинно-політичними кланами. Один – клан Барзані – утримує половину Курдистану включно з його столицею – містом Ербіль. Представляє цей клан Курдська демократична партія – найбільша і найстаріша у країні. Її донедавна очолював багаторічний президент Курдистану – Масуд Барзані.
Другий клан – Талабані – контролює території навколо місця Сулейманія і представлений через партію Патріотичний Союз Курдистану. Разом із Курдською демократичною партією, обидва клани утворюють коаліцію, яка вже багато років керує регіоном, навіть не проводячи жодних парламентських виборів або виборів президента.
Все змінилося у вересні минулого року, коли курди вирішили провести референдум про незалежність. Їхня основна мотивація полягала у тому, щоб змусити центральну владу в Багдаді піти на більш широкі поступки щодо автономії і прав курдів, а також вони прагнули «під шумок» референдуму приєднати до себе так звані «спірні арабські землі» на кордоні між Курдистаном і рештою іракських провінцій. Ці землі багаті на мінеральні ресурси, а також нафту. Одне лише місто Кіркук є одним з найбільш нафтоносних районів Іраку і багато років приносило курдам багато грошей у нафтодоларах.
Однак іракська влада визнала референдум незаконним і придушила курдів, змусивши їх піти з спірних земель і повернутися до Курдистану. Це стало потужним ударом по авторитету клану Барзані – головних ініціаторів і натхненників референдуму. Президент Масуд Барзані навіть був змушений піти у відставку.
Інша правляча у Курдистані партія – Патріотичний Союз Курдистану – постраждала менше, адже вчасно вирішила відмежуватися від референдуму, підтримавши тоді у вересні центральну владу в Багдаді. Інші курдські партії, переважно нові позасистемні гравці, оголосили бойкот цим двом найбільшим політичним силам і закликали до дострокових виборів у парламент Курдистану. Це спричинило політичну кризу, а курди на цілий рік поринули у внутрішні суперечки та конфлікти.
У таких умовах вибір єдиного кандидата на посаду президента був неможливий. Це пояснює, чому на цих виборах президента 2 жовтня курди виставили аж два десятки кандидатур і довго не могли визначитися, чи визнають вони одне одного, чи ні.
Як обирали президента і хто він такий?
Обидві мейнстримні курдські партії виставили власних кандидатів на посаду президента. Курдська демократична партія висунула свого члена, колишнього віце-прем`єр-міністра Іракського Курдистану Фуада Хусейна. Він є багаторічним партійним функціонером, тісно пов`язаним з правлячим в Курдистані кланом Барзані. Він є особистим другом нинішнього президента Курдистану Неширвана Барзані, а також активним лобістом інтересів Туреччини та США.
Друга курдська партія – Патріотичний Союз Курдистану – висунула на посаду президента Баргама Саліха, який зрештою і обійняв посаду, набравши вдвічі більше голосів, аніж його суперник. Саліх – давній функціонер Патріотичного Союзу Курдистану. Його обрання бойкотували усі інші не мейнстримні курдські партії, які також пройшли до парламенту, підкреслюючи рівень протистояння між частиною населення Курдистану та старими елітами, які керують ним з 2003 року. Баргам Саліх – близький соратник колишнього засновника та лідера партії Джалала Талабані, який помер минулого року. Його зв`язки з кланом Талабані та впливовими політиками в Багдаді стали у нагоді для Патріотичного Союзу Курдистану, і зрештою його квитком на посаду президента.
Ким є новий прем`єр-міністр Іраку?
Попри те, що відповідно до закону, президент Іраку має 15 днів, щоб обрати людину з найбільшого блоку в парламенті та доручити їй формувати уряд, Баргам Саліх одразу ж після свого призначення надав мандат 76-річному шиїтському політику Аделю Абдель-Магді. Він колишній міністр нафти в уряді Хайдера Аль-Абаді. У 2016 році відносини між ними зіпсувалися, і Абдель-Магді покинув Кабмін, щоб повернутися вже на посаду глави уряду 2 роки потому.
Адель Абдель-Магді – компромісний кандидат між двома політичними блоками, які зайняли перше та друге місця на виборах до парламенту. Це блок «Саірун» проповідника Муктади Ас-Садра та про-іранський блок «Аль-Фатх» Хаді Аль-Амірі. Абдель-Магді певний час жив у Ірані, і має зв`язки з офіційним Тегераном. До того ж, він ветеран іракської політики, вперше став депутатом ще у 1970-х роках. А його членство з пов`язаною з Іраном Вищою Іракською Ісламською Радою робить Абдель-Магді прийнятною фігурою для Тегерана.
Хто з міжнародних гравців має інтерес у формуванні коаліції в Іраку?
Одним з головних гравців є Іран. Його «кишенькова» партія «Держава Закону» та потужний політичний блок «Аль-Фатх» – головні фігури на іракській шахівниці. Основний інтерес Ірану – встановити максимальний контроль над політикою Іраку та процесом формування нового уряду, а також зменшити вплив США та їхніх союзників. Особливо важливим для Тегерана є не допустити, щоб Ірак дотримувався американських санкцій проти Ірану, запроваджених після виходу Вашингтона з ядерної угоди 2015 року. Ірак також є важливою військовою базою для про-іранських сил у разі протистояння з Саудівською Аравією, наприклад для блокування нафтопереробної промисловості поблизу Кувейту. До того ж, контроль над Іраком дає доступ до сусідньої Йорданії, а також ефективно пов`язує Іран з Сирією і Ліваном, створюючи «шиїтський півмісяць» навколо Саудівської Аравії та Ізраїлю.
Іншим основним гравцем є Сполучені Штати. Вони робили головну ставку на колишнього прем`єр-міністра Хайдера Аль-Абаді та його блок «Ан-Наср». Тепер, коли Аль-Абаді вийшов з гри, США імовірно будуть розігрувати «курдську карту» проти Ірану та намагатися блокувати роботу вірогідно про-іранського уряду через лояльні Штатам депутатські групи сунітів і курдів у парламенті в Багдаді. Ще одним комунікаційним каналом для США лишається блок «Саірун» проповідника Муктади Ас-Садра, з яким вони із самого початку вели переговори як з переможцем виборів.
Для США головний інтерес – стримування іранського впливу, нейтралізація його воєнізованих формувань і взяття під контроль кордону з Сирією, заблокувавши Ірану доступ до східних сирійських земель, підконтрольних проамериканським курдським загонам. Також США керуються інтересами саудівсько-еміратсько-ізраїльського лобі, яке зацікавлене у взятті Іраку під свій контроль для тиску на сусідній Іран, а також як плацдарм для ймовірних бойових дій проти Тегерана.
За формуванням нової коаліції ретельно стежать у Китаї. Для Пекіна важливо, щоб новий уряд не був проамериканським. Китайці мають чимало проектів у Іраку в межах своєї ініціативи «Один Пояс, Один Шлях». Новий уряд, якщо він буде ще й про-іранський, зможе закріпити позиції Пекіна та посилити його альянс з Іраном на тлі глобального протистояння зі США, особливо навколо нових санкцій, останній пакет яких запровадять на початку листопада.
Росія з цікавістю спостерігала за іракськими коаліційними переговорами. Ірак для РФ – важливий ринок для збуту зброї і військової техніки. Це також можливість ще більше зменшити вплив США та витіснити їх з регіону Леванту і послабити їхні позиції у східних територіях Сирії. Росіяни активно схиляють сирійських курдів до нормалізації стосунків з офіційним Дамаском. Але американці блокують переговори, щоб не втратити курдів, своїх останніх союзників на території Сирії. Взяття під контроль Іраку стало би для Москви можливістю оточити курдів і американські війська у Сирії з обох боків і продовжити тиснути на Вашингтон із тим, щоб він нарешті вивів свої війська з країни.
Що означають вибори президента і прем`єра?
Обрання президента Баргама Саліха і прем`єр-міністра Аделя Абдель-Магді – це перемога Ірану у битві за формування уряду. Тепер м`яч на їхньому боці, а Абдель-Магді необхідно буде швидко сформувати стабільний уряд, включивши туди чимало конкурентів та членів інших партій, включаючи курдів і сунітів. Чи вдасться Абдель-Магді сформувати уряд і добитися його затвердження парламентом – це вже інша битва, яку Ірану також необхідно виграти, щоб отримати довгоочікуваний контроль над Багдадом.
Тим часом суніти та куди й досі не вирішили, кого підтримувати під час формування коаліції і чи бути її частиною. Це також стане випробуванням для нового прем`єр-міністра.
Обрання цих двох політиків також зможе дещо остудити гарячі голови протестувальників у південних регіонах, які вимагали прискорення процесу створення уряду заради вирішення кризи. Найстрашніша – масові отруєння людей уздовж річки Тигр через забруднення води та зношення іригаційних систем і очисних споруд.
Обрання Абдель-Магді та Баргама Саліха – гарні новини для Ірану, РФ, КНР, Франції і усього ЄС, але погані для США та Саудівської Аравії. Для України це також гарна новина, адже новий уряд означатиме повернення стабільної роботи державних інститутів, з якими можна співпрацювати.
До того ж, Україні варто ретельно стежити за ситуацією в Іраку, адже посилення там Росії автоматично посилює її вагу на Близькому Сході, а це додаткові ресурси та міжнародна легітимність, яка нам не потрібна, адже робить наших ворогів сильнішими. Україні вигідно, щоб США зберігали свою присутність в Іраку та мінімальну контрольованість Багдада, інакше Ірак перетвориться на ще один полігон для випробування новітніх російських озброєнь, що у стратегічній перспективі загрожуватиме будь-яким планам військового стримування РФ в Україні.
Експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього Ілія Куса