Стамбульский саміт по Сирії: основні висновки

30.10.2018

ФОТО: kremlin.ru

         27 жовтня у турецькому Стамбулі пройшла зустріч лідерів Німеччини, Франції, Туреччини та Росії з приводу ситуації у Сирії. Саміт готували з початку від вересня з подачі Москви. Для росіян надзвичайно важливим було провести «сирійську зустріч» з європейцями без участі США, щоб схилити їх до співпраці по Сирії. Туреччина привітала ідею Кремля, побачивши у цьому шанс для себе прорвати дипломатичну ізоляцію Європи та знову спробувати навести мости з Берліном і Парижем на тлі протистояння зі США. Для самих німців і французів, які перебувають під тиском негативних глобальних наслідків політики Трампа, збільшення своєї ваги у ситуації у Сирії – логічна реакція на зменшення ролі США у світі та регіоні.

         Результати саміту стали доволі значущими для Сирії та розкладу сил на Близькому Сході. Хоча сторони не вийшли за межі сирійського конфлікту у своїх переговорах, фінальне комюніке чітко окреслює лінії подальшої співпраці між Європою, Туреччиною і РФ у більш глобальному вимірі.

       У ході чотиристоронніх переговорів особливо гостро стояло питання урегулювання сирійської кризи. Зменшення градусу протистояння внаслідок стабілізації більшості територій країни дозволяє сторонам предметно говорити про повоєнний політичний уклад Сирії. Хоча особливих домовленостей сторін з цього приводу на саміті не було, Німеччина та Франція чітко дали зрозуміти, що війна має завершитися виключно політичною угодою, а не силовим шляхом. Іншими словами, навіть якщо Башар Асад поверне усі свої землі військовим шляхом, це не означатиме завершення конфлікту в очах європейської спільноти. Для Росії, яка вже запустила політичний процес, ці умови цілком прийнятні. Єдине, чого вона прагне – визнання цих процесів з боку Європи та їхнє проведення на своїх умовах.

        Спільна заява сторін про створення Сирійської Конституційної Комісії – це важливий компромісний крок уперед до завершення конфлікту. Така комісія насправді вигідна абсолютно усім. Для Німеччини та Франції це означає, що їхня головна вимога – завершення війни політичною угодою – буде виконана, і це дасть їм змогу нормалізувати стосунки з Дамаском у майбутньому. Для РФ, яка частково контролює роботу комісії, цей варіант також непоганий. Третина комісії складатиметься з представників сирійського уряду, на якого в Кремля досить сильний вплив. Ще третина – це представники сирійської опозиції. Оскільки ніхто не може сказати чітко, хто така «сирійська опозиція», росіяни мають широке поле для трактування цього терміну, і можуть просунути в Комісію лише свою «ручну опозицію», яка сидить у Москві. А для Туреччини комісія – це можливість легітимізувати сирійських політиків-опозиціонерів, лояльних Анкарі, а також взяти участь у широких політичних переговорах із тим, щоб гарантувати для себе недопустимість надання автономії курдам.

       У ході переговорів у Стамбулі сторони одностайно підтримали турецько-російські домовленості від 18 вересня про перемир`я та буферну зону в провінції Ідліб. Цей регіон на півночі Сирії – останній анклав антиурядових сил в країні. Офіційний Дамаск давно хоче його силою повернути під контроль. Однак Туреччина виступила проти цього, усвідомлюючи, що у випадку ліквідації цього оплоту бойовиків, вона втратить усі сої досягнення у північній Сирії, адже це дасть сирійським військам військово-політичні переваги. Тому сторони й пішли на укладення угоди, щоб відтермінувати військову операцію і уникнути гуманітарної катастрофи. Однак домовленості із самого початку були слабкими, а місцеві бойовики, особливо ті, які пов`язані з терористами «Аль-Каїди», відмовлялися їх виконувати. Це спричинило кризу довіри між Росією і Туреччиною, а сирійська влада знову почала розганяти ідею наступальної операції, виправдовуючи її небажанням угруповань виконувати положення сочинських угод.

         Те, що Німеччина та Франція погодилися підтримати цю угоду, стало перемогою для Туреччини. Гарантії німців і французів дозволили Анкарі розподілити відповідальність за ситуацію між ними усіма, а значить роблять складнішим будь-які спроби розвалити домовленості. Це дає турецьким елітам більше часу для вироблення іншого підходу до розв`язання проблеми провінції Ідліб.

Надзвичайно важливим став пункт переговорів про те, що Росія фактично має право допомогти сирійському уряду ліквідувати оплоти терористів «Аль-Каїди» та «Ісламської держави» у провінції Ідліб у випадку систематичного порушення угоди від 18 вересня. Оскільки домовленості порушуються з самого першого дня, військова операція РФ та Сирії на цих землях – питання часу.

        Найбільшим досягненням Кремля на цих переговорах стало втягування у сирійський політичний процес двох провідних європейських країн. Сам факт проведення такого саміту без США чи Ірану дозволили Москві розкрутити цей захід як «анти-трампівський», а також продемонструвати, що Берлін і Париж визнають РФ як основного партнера в урегулюванні ситуації у Сирії. Це відкриває багато можливостей для росіян, які будуть «продавати» свою сирійську карту в обмін на поступки європейців в інших питаннях, наприклад по санкційній політиці.

         Сторони домовилися організувати міжнародну конференцію з питань сирійських біженців. Це лише закріпило позиції РФ і Туреччини на переговорах, адже питання біженців – ключове для них. Завдяки йому, Анкара і Москва можуть отримувати від ЄС дивіденди в обмін на стримування потоків біженців і допомогу в стабілізації Близького Сходу, якої домагаються європейські еліти. Іншими словами, відтепер Європа розмовлятиме по цих питаннях з Москвою і Анкарою, що підвищує їхню політичну вагу в регіоні та світі.  

 Стамбульский саміт був не останнім у черзі міжнародних і регіональних переговорів по Сирії. Але він заклав фундамент під майбутню легітимацію турецько-російського домінування у Сирії, а можливо й в усьому регіоні Леванту. Росія отримала мовчазне «зелене світло» на обмежену військову операцію у провінції Ідліб. Туреччина прорвала дипломатичну ізоляцію у Європі, ставши на шлях нормалізації стосунків з ЄС в умовах погіршення відносин зі США. Німеччина та Франція розділили відповідальність за Ідліб з Туреччиною і вибили для себе гарантії стримування потоків біженців росіянами і турками. Росія нарешті зуміла втягнути у переговори по Сирії Берлін і Париж, розпочавши з ними предметний діалог про можливе фінансування Європою післявоєнної розбудови Сирії.

Єдиними сторонами, які програли у Стамбулі, стали США та Сирія. Зближення французів і німців з росіянами та турками по Сирії звужує поле для маневру для американської дипломатії та ізолює їх від важливих регіональних процесів. На тлі кризи трансатлантичного порядку, Сполучені Штати втрачають свою вагу на Близькому Сході, поступаючись РФ, Туреччині та Ірану, а замість них біль активну роль починають відігравати європейці, зацікавлені у найскорішій стабілізації регіону. Ризик для США опинитися за бортом сирійського урегулювання стає ще вищим, аніж раніше.

Сирія програла, оскільки не отримала нічого, чого прагнула. Офіційний Дамаск вже давно висловлює роздратування домовленостями росіян з турками про провінцію Ідліб. Вони вважають, що не варто відтягувати час для наступальної операції, а краще покінчити з анклавом бойовиків швидше. Якщо у РФ і Туреччини відносини останнім часом розвиваються непогано, то між Дамаском і Анкарою зберігається відкрита ворожість. Сирійці не проти, якщо альянс Путіна-Ердогана раптом розвалиться, оскільки тоді їх не будуть стримувати щоразу, коли мова заходитиме про повернення сирійських земель на півночі, окупованих турецькою армією. Домовленості у Стамбулі лишають Сирію за дужками переговорів, а також політичного процесу. Наприклад, сирійська влада відкрито виступає проти участі ООН у формуванні складу Конституційної Комісії. А це закладає вірогідну перешкоду для мирних переговорів і подальшого урегулювання з переходом до вільних виборів.

Відтак, невипадково вже наступного дня після саміту сирійська влада почала говорити про порушення бойовиками перемир`я, а щоденні бої по всій лінії зіткнення навколо провінції Ідліб використали для нагнітання ситуації і тиску на Москву з одним меседжем: ми підемо в атаку. Сирійський уряд робитиме усе, щоб розпочати наступальну операцію, аби повернути під контроль бодай якусь частину Ідліба і схилити ісламістів до мирного повернення територій під контроль центральної влади, як це було у Південній Сирії влітку цього року. Це означає, що найближчим часом північ Сирії знову запалає. Але найбільше питання полягає у тому, що робитиме з цим Росія: допоможе своєму союзнику чи встане на бік Анкари?  

Експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього Ілія Куса