Санкції США проти Ірану: наслідки для України

06.11.2018

ФОТО: Європейська правда

          5 листопада Сполучені Штати офіційно запровадили проти Ірану другий пакет санкцій. Це ті самі санкції, які президент Дональд Трамп називав «найбільшими в історії». Вони охоплюють банківський сектор Ірану, його енергетичну галузь, судноплавство, інфраструктурні проекти та фактично запроваджують ембарго на експорт іранських нафти та газу, які складають 70% експорту країни. Виключення з санкцій отримали лише вісім країн, які є найбільшими імпортерами іранської нафти: Індія, Китай, Південна Корея, Японія, Туреччина, Ірак, Греція та Італія. Запровадження санкцій стало початком гострої фази регіонального протистояння між про-іранським та про-саудівським блоками держав на Близькому Сході.

         Санкції проти Ірану є основною магістральною лінією близькосхідної політики адміністрації Трампа. Вони є його мечем у боротьбі з цим регіональним супротивником. Не всі країни підтримали позицію Сполучених Штатів. Євросоюз, Росія та Китай як підписанти іранської ядерної угоди 2015 року відмовилися підтримати санкції і заявили, що продовжуватимуть співпрацювати з Іраном. Чимало країн Близького Сходу так само не приховують свого невдоволення американськими санкціями. Зокрема, Ірак, Ліван, Оман, Катар, Йорданія та Сирія продовжують підтримувати тісні стосунки з Тегераном.

         Для Сполучених Штатів санкційний пакет проти Ірану є завершальним штрихом у їхньому плані стримування іранського впливу та посилення на нього тиску. Яку ціль переслідує адміністрація у далекій перспективі – достеменно невідомо, і у цьому проявляється головний недолік іранської політики Дональда Трампа. Втім, точно зрозуміло, що простими політичними вчинками  Іран не відіб`ється від санкцій. Їхня головна мета полягає у наступному:

  1. Максимально ізолювати Іран, відрізавши його від зовнішніх ринків;
  2. Взяти Тегеран у дипломатичну та політичну блокаду, посилюючи тиск на нього із тим, щоб він припинив підтримувати свої регіональні проксі у Ємені, Сирії, Іраку, Лівані та Палестині;
  3. Прибрати Іран як конкурента Саудівської Аравії на нафтовому ринку;
  4. Спровокувати внутрішні соціально-економічні заворушення у країні, підтримати їх і спровокувати зміну режиму;
  5. Послабити Іран і у той же час посилити його ворогів – Саудівську Аравію, Ізраїль та ОАЕ, надавши їм стратегічну науково-технологічну та військову перевагу на виході.

Ці цілі були продиктовані як особистою хронічною одержимістю Дональдом Трампом іранською загрозою, особливостями світогляду його головних радників Майкла Помпео і Джона Болтона, так і потужною роботою ізраїльско-саудівського лобі у Вашингтоні, яке з 2015 року виступало проти замирення з Тегераном і будь-яких переговорів із ним.

Тим не менше, в українському медіа-просторі доволі мало інформації про санкції у контексті їхнього впливу на Україну. А це доволі цікавий момент, адже іранська політика Дональда Трампа не просто впливає на регіональні процеси на Близькому Сході, а й матиме далекосяжні наслідки для усього світу, включаючи Україну. Відтак, доцільно розглянути, як саме санкції США проти Ірану вплинуть на нас.

Одним з перших наслідків санкцій для України є ціна на нафту. Запровадивши санкції, офіційний Вашингтон взяв курс на те, щоб відрізати Іран від усіх зовнішніх ринків, де іранці збували нафту за доволі вигідною ціною після 2015 року. Однак дефіцит іранської нафти в результаті запровадження Штатами ембарго може підвищити ціни на нафту та робить нестабільними сам ринок. Нині ціни падають на тлі офіційних заяв Саудівської Аравії про те, що вони збільшать видобуток нафти і таким чином самі перекриють ті 2,5 млн. барелів іранської нафти, яких не вистачатиме на ринку. Однак проблема полягає у тому, що ніхто точно не знає, чи здатні саудити це зробити. Поки все тримається на заявах, ціна буде падати, а ринок буде упевнений у тому, що Ер-Ріяд дійсно компенсує втрати іранської нафти. Однак незабаром протягом 1-2 місяців стане зрозуміло, чи дійсно вони в змозі збільшити видобуток на понад 2 млн. барелів на день, чи це просто політичні заяви. Якщо виявиться, що Саудівська Аравія не може покрити дефіцит, ціни підуть вгору. А чим вищі ціни на нафту, тим більше українці будуть платити за пальне. Відтак, високі ціни на нафту, які можуть розкрутитися в результаті іранської блокади з боку США – невигідні Україні, яка понад 60% нафти імпортує з-за кордону.

Другий важливий аспект, який Україна має враховувати у цій ситуації – протистояння Європи та США навколо Ірану. Підписавши указ про односторонній вихід США з іранської ядерної угоди, Дональд Трамп фактично зруйнував престиж Сполучених Штатів як надійного партнера та добросовісного виконавця зобов`язань. Це автоматично привело до конфлікту Вашингтона та Брюсселя. У купі з запровадженням Штатами імпортних мит на сталь і алюміній, структурною кризою по лінії НАТО та неприхованою ідеологічною підтримкою Трампом націонал-популістів у Європі, трансатлантичний порядок руйнується. А питання Ірану поступово стає лакмусовим папірцем подальшої стабільності відносин між США та ЄС.

Іранська політика Дональда Трампа штовхає Європу до зближення з його геополітичними ворогами – Китаєм і Росією. Протягом останніх півроку сторони-підписанти ядерної угоди (ЄС, РФ, КНР, Франція, Велика Британія, ФРН) працюють над створенням незалежного від США фінансового механізму для обходу американських санкцій. Звісно, говорити про те, що він запрацює найближчим часом, а надто – буде повністю незалежний від американської фінансової системи, зарано. Але у стратегічній перспективі такі плани послаблюють глобальний фінансовий вплив США та позиції американського долару. Вже зараз РФ, Туреччина, Індія та Китай домовилися використовувати національні валюти у співпраці з Іраном. Цілком вірогідно, що якщо ЄС створить спеціальний фінансовий механізм для обходу санкцій, вони використовуватимуть євро.

Все це підриває фінансову систему та створює сприятливий грунт для того, щоб Європа створювала механізми, які дозволять обходити санкції як міжнародно-визнаний інструмент для примусу держави до дій. А це є дуже невигідним Україні, оскільки закладає прецедент для інших ситуацій у майбутньому, особливо з урахуванням участі в процесі становлення цих механізмів Росії. Москва в перспективі зможе використовувати ці фінансові інструменти, щоб ігнорувати міжнародні санкції, наприклад у протистоянні з Україною. Оскільки ми у своїй боротьбі з РФ в основному і покладаємося на санкційну політику Заходу, створення ним же механізмів для обходу санкцій може з часом підірвати позиції України.

Іншими словами, Дональд Трамп, дискредитуючи сам інструмент санкцій та знищуючи довіру до багатосторонньої дипломатії, закладає проблеми на майбутнє, якими користуватимуться інші глобальні гравці: Росія, Китай чи Індія, переслідуючи власні політичні інтереси. Від цього постраждають якраз невеликі слаборозвинені країни, які опираються на санкції та дипломатію як елементи старого світового порядку.

Третій наслідок іранської політики США – дестабілізація Близького Сходу. Нова війна у регіоні суперечить будь-яким інтересам України, особливо в контексті протистояння з РФ. Якщо на Близькому Сході розпочнеться бодай обмежений конфлікт між про-іранськими та про-саудівськими силами, він охопить не лише Іран, а й район Перської Затоки, а також може зачепити Ліван, Туреччину, Катар, Йорданію і Палестину. Це матиме катастрофічні наслідки для безпеки Середземноморського регіону, а також остаточно знищить підвалини старої регіональної архітектури безпеки за відсутності нової.

Якщо конфлікт спалахне, хвиля біженців буде набагато більшою, аніж те, що ми бачили у 2015 році. Європа остаточно закриється, а праві євроскептичні націонал-популісти отримають величезні електоральні переваги. Це загрожуватиме цілісності Євросоюзу, який Україні потрібен сильний, міцний та стійкий. Потоки біженців з Близького Сходу можуть також сягнути й України. До того ж, конфлікт зменшить товарооборот України з регіоном, що вдарить по економіці. А послаблення ЄС призведе до послаблення позицій України в Європі в контексті протистояння з Кремлем. Сама ж Росія скористається ситуацією, щоб остаточно закріпитися на Близькому Сході та зіграти на протиріччях Європи, поховавши європейську єдність на багато років уперед.

Більше того, дестабілізація Ірану як такого також не вигідна Україні. Адже це стане справжнім кошмаром для Близького Сходу. Дестабілізація такої величезної країни як Іран внаслідок внутрішніх процесів під тиском санкцій, або зовнішнього втручання, зачепить Перську Затоку, Пакистан, Туреччину та Центральну Азію. Це прямий ризик зростання терористичної загрози. Крім того, Іран, Пакистан і Саудівська Аравія, які перші постраждають від імовірної дестабілізації, володіють достатніми матеріалами для розробки ядерної зброї. А нерозповсюдження зброї масового знищення є проблемою загальносвітового масштабу, яка хвилює й Україну.

Отже, дозволимо собі зробити сміливий висновок, що іранська політика Дональда Трампа суперечить інтересам України та може становити для неї загрозу. У таких умовах питання збереження сильних наднаціональних структур у новому світовому порядку, посилення тісної співпраці з ЄС і захист багатосторонньої дипломатії та санкційного механізму в купі з ініціюванням реформування системи ООН мають стати нашими пріоритетами.