"Сучасний педагог — це той, хто розкриває потенціал учнів, а не примушує їх вчити уроки" — Микола Скиба

23.11.2018

Нині дуже часто говорять про те, якою повинна бути освіта у майбутньому. Але що, якщо майбутнє розглядати не як щось футуристичне, де учителів замінять роботи чи учні навчатимуться тільки за електронними підручниками? Микола Скиба, експерт напрямку «Освіта» аналітичного центру «Український інститут майбутнього» розповів, якою повинна бути Нова українська школа, які ролі повинні виконувати педагоги і якими компетентностями володіти. А також дав декілька порад учителям, як організувати власний професійний та особистісний розвиток.

  • Сучасних дітей, які сидять нині за партами у школах, називають «цифровим» поколінням. На вашу думку, яка школа потрібна цим дітям зараз? Чого у школі варто навчати?

Дослідження і отримання знань повинні йти разом. Через це змінюється й сам спосіб навчання. Якщо в класичній школі, до якої ми звикли, учень – це пасивний реципієнт знань, у новій — учень це учасник процесу пізнання. Тобто він разом з педагогом формує нові знання, а не просто їх пасивно споживає.

  • Щоб реалізувати це навчання, педагоги повинні оволодіти новими знаннями, навичками, компетентностями. Який він учитель Нової української школи?

Сучасний педагог — це вже не гуру-транслятор нових знань. Це фактично наставник, який вміє організувати процес пізнання учнів. Не просто процес навчання чогось, а саме процес пізнання, який включає висування гіпотез. Учень повинен вчитися ставити запитання і проявляти свій інтерес та допитливість.

Відповідно, школа має працювати з допитливістю, як якоюсь частиною людської природи. З одного боку, вчитель допомагає розвинути допитливість, з іншого — спрямувати її для вирішення суттєвих проблем, які мають високу ціну у суспільстві та у світі.

Важливо допомогти дитині поставити правильні специфічні запитання, вибрати правильні інструменти для дослідження, пошуку інформації, допомогти їй навчитися відсіювати отримувану інформацію, відділяти випадкове від закономірного, фальшиве від справжнього.

У кожного з учасників цього процесу мають бути розвинуті й так звані "м’які навички". Це критичне мислення, креативність, вміння працювати у команді, розв’язувати проблеми, ефективно комунікувати, ставити цілі й досягати їх.

Для цього сучасна школа повинна використовувати в освітньому процесі активні методи пізнання. Активне навчання передбачає вихід за межі класу і за межі навчальної програми, привласнення результатів знань. У цьому випадку учень фактично відчуває, що працює на себе і отримує знання під свій запит. А умовний клас чи певне середовище є тим місцем, де він може їх перевірити, знайти спільників, гідну експертизу, тому йому туди цікаво приходити.

Звичайно, школа майбутнього – інституція, яка працює без примусу. Має й іншу парадигму оцінювання, де оцінка – це не покарання або чинний інструмент тримання в покорі, а просто адекватний зворотній зв'язок. Таке оцінювання ділиться на самооцінювання та валідацію з боку учителя.

Подібна модель навчання передбачає й нові ролі учителя. Наприклад приватні школи, на відміну від державних, вже пілотують ці нові ролі. Наприклад, роль тьютора. Тьютор — це не викладач чи класний керівник. Це людина, яка скеровує учня та працює із його запитом, допомагає йому зрозуміти себе, поставити правильні запитання, уточнити їх, вибрати траєкторію руху та не сходити з неї.

Інша роль учителя — ментор, який, на відміну від класичного педагога, не перевіряє знання учнів та не задає домашніх завдань. Ментор — це той, до кого учень приходить сам, щоб дослідити якусь тему і перевірити свої гіпотези. Ментор говорить з точки зору практика, відділяє істину від ілюзій, конструктивні рішення, які будуть працювати, від тих, які будуть неефективними і, таким чином, наблизити учня до результату.

Інша роль учителя — фасилітатор. У школах нового покоління застосовується дуже багато групових способів пізнання і дослідження, а не сидіння "потилиця в потилицю" у класі. Це використання колективного інтелекту, вміння зібрати команду, працювати у ній. Фасилітатор – це той, хто відповідає за групову динаміку, хто вміє цей процес зробити ефективнішим.

Звичайно, педагоги повинні бути обізнаними з усіма необхідними компетентностями, і відповідно до нових ролей, вміти обирати свою спеціалізацію. Якщо ж говорити про шкільні предмети, як галузі знань, вони нікуди не зникають. Але нині вони постають не як певний склад, на якому розфасовані по коробках факти, а стають більш лабораторією, де факти не лежать на поличках, а у  конкретних ситуаціях здобуваються шляхом зазирання у мікроскоп, здійснення обрахунків під час самостійної роботи в архівах...

У цьому випадку педагог є не просто учителем-предметником, це людина, яка сама розвивається, окреслює проблеми більш високого рівня і залучає учнів у цей процес як гід, який веде за собою та показує, на що спроможна сучасна наука.

  • Закон України «Про освіту» визначає три види освіти: формальну, неформальну та інформальну. Який вид освіти для учителів повинен бути ключовим для власного професійного розвитку?

Педагогам варто комбінувати усі ці три види освіти. Як я зазначав раніше, методологією шкіл нового покоління є активне навчання та навчання на основі учнівського запиту або Inquiry Based Learning (процес конструювання учнями знань шляхом формулювання власних запитань та пошуку відповідей на них, — ред.). Єврокомісія у своєму звіті про ключові компетентності, датованому  лютим  2018 року якраз і визначає навчання на основі запиту як одну із провідних методологій освіти, яка допоможе досягнути того рівня компетентностей, на які розраховує ринок та світова спільнота.

Реалізація Inquiry Based Learning досягається шляхом співпраці шкіл, як класичних інституцій, зі своїми обмеженими моделями, які вони успадковують, з новими динамічними інституціями, які надають найбільш актуальні освітні послуги.

Наприклад, співпраця школи з фаблабами. Це лабораторії, гуртки, які оснащені 3-D принтерами, лазерними станками, пристроями для швидкого прототипування. Такі фаблаби розраховані на те, щоб практично кожна людина мала можливість втілити свою ідею. Звичайно, не кожна школа може створити у своєму закладі фаблаб, тому що обладнання для нього сьогодні є достатньо дорогим. Хоча, насправді, якщо використовувати такі інструменти як громадський бюджет, чи донорську допомогу, усе реально.

Але якщо школа не має власного фаблабу, вона може співпрацювати з подібними центрами (вони вже є у кожному великому місті України), хоча б раз у місяць. Бо не всі учні видаватимуть по ідеї щотижня. Або ж, наприклад, учень, не отримуючи достатньої експертизи з хімії чи біології, може відвідати якусь нову секцію у Малій академії наук чи у певних приватних структурах, які дають поглиблені знання з біології саме через практичні досліди. Це можуть бути навіть підприємства.

Результат, який молода людина отримує під час досліджень, зараховується як найвищий бал з предмету. Таким чином результати неформальної освіти визнаються.

  • Сьогодні є вчителі, які вітають зміни в освіті та хочуть їх упроваджувати, а є ті, хто не хоче змінювати застарілу шкільну систему. У чому причина такого опору? Як педагогам безболісно адаптуватися до змін, які на них чекають?

Все ж таки більшість педагогів, так зване ядро, психологічно готові до змін. Хтось з них розуміє, що вони мусять змінюватись, комусь це цікаво, тому що змінюються інші. Але їм потрібно дати можливості для освоєння спеціальних навичок та інструментів. Для цього в Україні існують (не)регіональні конференції EdCamp, освітня спілка «Освіторія», платформа онлайн-освіти EdEra, організація, що працює з управлінською культурою школи «Про.Світ», програма лідерського розвитку «Навчай для України», пришкільні мовні табори «GoCamp» і т.д.

Про них освітянам потрібно говорити більше. У цьому плані активно працює Міністерство освіти і науки, на сайті якого публікується інформація про подібні формати. Але бракує якогось єдиного ресурсу, де можна було б знайти і у зручній формі, наприклад у вигляді мапи, побачити всі наявні ресурси. Ці організації утворили певну екосистему агентів змін. Тепер їм варто домовитись між собою, консолідувати свої бази даних, досвід, і зробити входження у процес трансформації освіти для вчителів максимально привабливим.

  • На початку бесіди ви говорили про те, що кожна доросла людина повинна мати власну стратегію навчання упродовж життя. Якщо говорити про педагога сучасної школи, якою повинна бути його стратегія і яким чином розвивати цей навик?

Перш за все учителю варто зрозуміти, що він має бути спеціалістом з людського розвитку, а не просто предметником чи вчителем початкових класів і/або методистом. Наприклад, педагог може професійно розвиватись у сфері HR, може бути автором книжок, письменником чи дослідником. Візьмемо учителів з хімії, біології чи фізики. Вони обмежені у своїй професійній діяльності у школі. Але учитель предметник може піти працювати у певній лабораторії чи у приватний сектор освіти.

Потрібно бути в курсі можливостей особистісного і професійного розвитку, які сьогодні є, а їх дуже багато. Звичайно частина сервісів для розвитку є платними і потрібно бути готовим інвестувати в себе. Але є інструменти, цілком доступні у мережі інтернет. Наприклад, онлайн–курси від провідних університетів чи інтелектуальних центрів світу, які можна пройти не виїзжаючи зі свого міста.

Розмову вела Анастасія БУГАЙЧУК

Матеріал вперше опублікований у виданні Директор школи