Сполучені Штати виходять з Сирії: що відбувається і що це означає?

26.12.2018

Публікуємо черговий матеріал з нашого циклу #міжнародка_для_чайників, де простими словами пояснюємо складні міжнародні процеси 

Новина про виведення американських військ із Сирії стала неначе громом серед ясного неба. Наприкінці року завжди здається, що останні тижні грудня навряд чи відбуватимуться якісь масштабні міжнародні події. Утім, президент США Дональд Трамп вирішив здивувати весь світ саме у передріздвяний час. 20 грудня він оголосив, що вирішив вивести американський військовий контингент з території Сирії, який перебуває там протягом останніх 3 років.

          Це рішення порвало інформаційний простір. Для одних це стало величезним і щедрим подарунком під ялиночку. У той час для інші й досі не можуть оговтатися від шоку. Що ж такого у цьому рішенні американського лідера і чому воно так занепокоїло увесь світ? Спробуємо розібратися.

 Читайте також: СТРІЛЯНИНА У БЕЙРУТІ: ЯК КОАЛІЦІЙНІ ПЕРЕГОВОРИ У ЛІВАНІ МОЖУТЬ ПРИЗВЕСТИ ДО ВІЙНИ?

Що сталося?

          19 грудня 2018 року зранку президент США Дональд Трамп написав у своєму «Twitter» повідомлення, у якому натякнув на свій намір вивести американський військовий контингент у Сирії. Ось це повідомлення:

«Ми перемогли терористів «Ісламської держави», єдину причину, за якою ми перебували у Сирії за часів Президентства Трампа»

          Пізніше низка американських медіа повідомила про те, що президент Трамп дав доручення Пентагону вивести американські війська з Сирії. А незабаром офіційний Білим Дім вустами його прес-секретаря Сари Сандерс підтвердив цю інформацію. Сам Дональд Трамп за кілька годин записав відео-звернення, у якому обґрунтував своє рішення і заявив, що настав час вертати додому американських солдатів:

«Ми воюємо у Сирії протягом доволі тривалого часу. Я перебуваю на посаді президента майже 2 роки, і ми цю битву дійсно активізували. Ми перемогли терористів «Ісламської держави». Ми перемогли їх і зломили їх, повернувши землі. І настав час повернути наших солдатів додому».

          За інформацією, яку згодом почали транслювати по світових ЗМІ, виведення американських військ з Сирії має розпочатися вже у січні і тривати протягом 60-100 днів. Утім, сам Дональд Трамп, якщо вірити інформації його оточення, прагне завершити цей процес вже за місяць до кінця січня 2019 року.

          Це вперше за весь час сирійського конфлікту, коли Сполучені Штати офіційно оголосили про свій намір покинути країну та вивести всі свої війська. Більше того, вже 21 грудня адміністрація Трампа також дала доручення завершити і військово-повітряну кампанію США проти терористів «ІД» на території Сирії.

 

Про який американський військовий контингент у Сирії йде мова? Звідки там війська США?

          Йдеться про понад 2 тисячі військовослужбовців, які дислокуються на північному сході Сирії у провінціях Ракка, Аль-Хасака, Алеппо та Дейр-аз-Зор. Вони були розгорнуті цих землях у 2015 році для захисту місцевого курдського населення від терористів «Ісламської держави», які тоді загрожували захопити увесь регіон.

          Після свого приходу на ці землі у 2015 році Сполучені Штати розгорнули тут до 10 американських військових баз, на яких і розташовані сили спецпризначення США. Вони озброювали місцевих курдів і допомагали їм у боях з терористами «ІД» у межах військової операції, яку назвали «Гнів Євфрату». Вона тривала з 2015 по 2017 роки. У ході операції курди за підтримки США та їхніх союзників захопили контроль над значною частиною північно-східної Сирії включно з нафтогазовими родовищами на сході провінції Дейр-аз-Зор, містом Ракка та стратегічною греблею «Ат-Табка». Всі ці населені пункти та об`єкти були відбиті у терористів «Ісламської держави».

Сьогодні американські солдати виконують функції захисту регіону, підтримки та тренування курдських збройних загонів, які воюють проти останніх анклавів бойовиків «Ісламської держави», а також допомагають охороняти сирійсько-турецький кордон, стримуючи Туреччину від нападу на сирійських курдів, які Анкара вважає терористичними угрупованнями. Самі курди воюють спільно з американськими солдатами у складі спеціально створеної Вашингтоном військової структури під назвою «Сирійські Демократичні Сили» (SDF) – альянс, до якого входять арабські та курдські воєнізовані формування з числа місцевого населення.

 

Але ж якщо у ході операції 2015-2017 років терористи «Ісламської держави» були розгромлені, то чому США продовжували лишатися у Сирії?

          Боротьба з бойовиками «Ісламської держави» - не єдина мотивація, яка змусила США втрутитися у конфлікту у Сирії та розгорнути на північному сході свої війська. Інша, більш пріоритетна ціль – стримування Росії та Ірану від повного повернення сирійських земель під контроль центральної влади.

          У Сполучених Штатах вірили, що підтримка курдського анклаву на північному сході Сирії дозволяє слідкувати за пересуваннями про-іранських сил у Сирії, блокувати стратегічні траси, які з`єднують Сирію з Іраком, а отже не дозволити про-іранським силам побудувати комунікації між двома країнами, які з`єднають Іран через Ірак з Сирією і дадуть йому вихід до Середземного моря.

          У 2017 році актуальність стримування Ірану зросла, особливо після того, як Білий Дім зробив боротьбу з Тегераном наріжним каменем своєї близькосхідної політики. Тому, США залишили свої війська у Сирії навіть після того, як терористи «Ісламської держави» були розгромлені як єдина військова сила.

 

Навіщо Дональд Трамп вирішив вивести війська з Сирії?

          Виведення американського контингенту було однією з передвиборчих обіцянок Дональда Трампа у ході президентської кампанії 2016 року. Чому він зробив таку обіцянку? Бо це відповідає його особистому погляду на це питання і, більш широко, на питання використання американської військової сили у світі. На його думку, постійна військова присутність США у різних країнах – це не найкращий спосіб боротьби з тероризмом і захисту національних інтересів. Більше того, він вважає, що це – марнування часу і грошей платників податків. Відповідно, на його думку, Сполучені Штати мають допомагати союзникам, у тому числі військовою силою, але лише якщо ці союзники платять за це або роблять рівний внесок у якусь спільну справу. У випадку Сирії, Афганістану та Іраку, на думку Дональда Трампа, головну роль виконують винятково США, а їхні союзники лише експлуатують їхню військову присутність собі на користь і жодної вигоди Америці не приносять.

          Президент США ухвалив рішення про виведення військ, оскільки не бажав надовго лишатися у цій країні, усвідомлюючи, що війну в Сирії Вашингтон давно програв і не може протистояти домінуючим позиціям РФ, Ірану та Туреччини. Крім того, Дональд Трамп з 2016 року повторював, що не бажає втягувати США у новий близькосхідний конфлікт, тим більше в ізольованому маленькому пустельному анклаві на північному сході Сирії, який не несе для США особливої вигоди. До того ж, на думку президента, довгострокове військове перебування Штатів на північному сході Сирії могло завершитися становленням курдського квазідержавного утворення, яке США були б змушені утримувати за свій рахунок і всіляко підтримувати. Дональд Трамп не бажав жодних довгострокових зобов`язань, які могли б прикути Штати до Сирії на десятки років.

          Негативним прикладом Трампу у цьому слугувала ситуація в Афганістані. 17 років антитерористичної кампанії і десятки угод, які змусили США взяти на себе зобов`язання перед неефективною і слабкою афганською владою, не лише не розв`язали проблему тероризму, але й навіть погіршили ситуацію. На сьогодні, приміром, терористи «Талібану» сильніші, аніж були до 2001 року. Дональд Трамп послідовно критикував участь США у війні в Афганістані, а тому не міг стати президентом, який створить для своєї країни ще один подібний Афганістан у Сирії.

          У більш широкому розумінні, Дональд Трамп не поділяє ідеї, що довгострокова військова присутність США у країнах регіону може запобігти досягненню терористами берегів Штатів, як це було 11 вересня 2001 року. Таким чином, президент руйнує традиційні мейнстримні погляди на застосування військової сили та глобальну боротьбу з тероризмом, які домінують у Вашингтоні після 11 вересня.

          Замість цього, за логікою Трампа і його прихильників, ефективнішим було б перекласти зобов`язання США у регіонах на своїх союзників і партнерів, створивши відповідні регіональні альянси і спираючись на них у подальшому. У такий спосіб США можуть, якщо слідувати поглядам Трампа, зекономити гроші, уникнути зайвої відповідальності та зберегти глобальні позиції при мінімальних затратах. Ця ідея цілком вписується у загальну зовнішньополітичну канву Трампа, яка полягає у тому, що США більше не прагнуть виконувати функції «світового поліцейського», поступово закриваються і беруть курс на захист внутрішнього ринку та ізоляціонізм в умовах становлення нового світового порядку.

          Ще одним фактором, який вплинув на рішення Трампа вивести війська, стала його телефонна розмова з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом 15 грудня. Якщо вірити інформації американських видань з посиланням на анонімні джерела з Білого Дому, саме у ході цієї розмови Трамп раптом заявив: «А знаєте, що? Сирія ваша, ми йдемо звідти».

          За кілька днів до цієї розмови Туреччина анонсувала нову наземну військову операцію на північному сході Сирії проти місцевих курдських загонів, які є союзниками США. Ердоган вже понад рік вимагає від Вашингтона припинити підтримку курдів, які в Туреччині вважають терористичними угрупованнями, пов`язаними з турецькою сепаратистською Робітничою Партією Курдистану. Анонс Анкарою військової операції у Сирії на територіях, де розміщені американські війська, підвищив ризик зіткнення двох армій НАТО та дестабілізації ситуації у регіоні. Це посилило тиск на Білий Дім, який був змушений дуже швидко обирати: або зберігати відносини з Туреччиною, або продовжувати підтримувати сирійських курдів. Вочевидь, Дональд Трамп обрав перше і прийняв рішення не псувати стосунки з Анкарою у подальшому через свою підтримку курдів.

 

Як відреагували на рішення президента у Сполучених Штатах?

          Рішення Трампа викликало шквал критики на його адресу, особливо з боку частини республіканців, які виступають за продовження військової присутності США у Сирії. Республіканська партія традиційно підтримувала збільшення ролі США на Близькому Сході через посилення їхньої військової присутності у різних країнах, які становлять загрозу національним інтересам країни, принаймні на думку цих політиків. Цей погляд відображає загальне ставлення частини американського істеблішменту до питання застосування сили закордоном після 11 вересня.

          Наприклад, один з впливових сенаторів-республіканців Ліндсі Грем розкритикував рішення Трампа та заявив, що воно призведе до посилення ворогів Америки: Ірану, Росії, терористів «Ісламської держави» та президента Сирії Башара Асада. Інший республіканець Бен Сасс припустив, що рішення приймалося винятково Трампом, і ніхто не знав про нього. А сенатор Марко Рубіо піддав позиції президента нищівній критиці, виступивши за збереження американського військового континенту у Сирії. Значна частина республіканців сприймає виведення американців як поразку Сирії у 7-річному конфлікті.

          Ще більш бурхливою була реакція генералітету, який традиційно виступає за посилення військової присутності США у світі. Через рішення Дональда Трампа у відставку подав міністр оборони Джеймс Меттіс. У своєму листі він написав, що президент «має право призначити міністра оборони, який матиме більш схожі погляди з президентом», натякаючи на те, що між двома чоловіками існували суттєві розбіжності щодо питання збереження американських військ у Сирії. Але останньою краплею для Меттіса стало не так рішення Трампа як таке, а той факт, що він ні з ким не порадився і не обговорив це питання з європейськими союзниками і самими сирійськими курдами, фактично підставивши їх усіх, а також самого главу Пентагону та його команду, які цілий рік обґрунтовували необхідність зберегти контингент у Сирії. З цієї ж причини у відставку подав й інший чиновник – спеціальний представник США у Міжнародній антитерористичній коаліції у Сирії та Іраку Бретт МакГерк.

          Основна претензія до президента Трампа полягає у тому, що він підставляє союзників і підриває довіру до США як до надійного партнера, адже Вашингтон нікого не попередив про своє рішення, а воно стосується багатьох країн, які також беруть участь у боротьбі коаліції з терористами «Ісламської держави» у Сирії та Іраку з 2014 року.

          З іншого боку, значна частина електорату президента сприйняла його рішення позитивно.

По-перше, він обіцяв зробити це ще під час виборів у 2016 році.

По-друге, ідея повернення американських солдатів додому та вихід США з різноманітних далеких для пересічних американців конфліктів – це завжди хороша новина.

По-третє, чимало людей погоджуються з доктриною Трампа, яка полягає у необхідності зменшувати залученість США у глобальні процеси та за цей рахунок посилювати внутрішній ринок, створювати робочі місця та розвивати економіку. Іншими словами, втомлені та загалом не зацікавлені у зовнішній політиці американці готові змиритися (принаймні половина населення) з тим, що США зменшать свою глобальну роль у світі і займатимуться внутрішніми проблемами.

 

Як відреагували на рішення Трампа його союзники?

          Союзники США постраждали від цього рішення найбільше, адже вони не очікували цього і тепер на знають, як діяти далі, і чи варто покидати Сирію разом зі США. Європейські партнери США висловили глибоке занепокоєння таким кроком Вашингтона.

          Міністр закордонних справ Великої Британії Джеремі Хант публічно не погодився з Трампом щодо того, що США перемогли терористів «Ісламської держави», а в британському Міноборони розкритикували рішення США вивести війська з Сирії. Тим не менше, прем`єр-міністр Тереза Мей, не бажаючи вступати у відкриту суперечку зі Сполученими Штатами щодо Сирії, заявила, що Лондон, мовляв, знав про рішення Білого Дому за кілька днів до цього. У той же час міністр з питань Близького Сходу Алістер Берт написав у своєму «Twitter»:

          «Не існує вакууму у зовнішній політиці, тим більше у регіоні Близького Сходу. У подібному хиткому регіоні будь-яка дія тягне за собою іншу. Якщо не можна покладатися на союзників, то інші займуть їхнє місце. Джима Меттіса можна зрозуміти, і важливо, щоб з цим погоджувався його наступник».

          Президент Франції Еммануель Макрон висловив шкоду з приводу рішення Трампа, але доволі активно взявся за цю історію, намагаючись взяти з неї максимум. Франція за Макрона має глобальні амбіції і давно мріє зайняти місце США у Сирії – своїй колишній колонії. Тому не дивно, що французи жорстко розкритикували рішення адміністрації Білого Дому, і одразу ж заходилися шукати шляхи заповнити вакуум впливу, який залишать американці у 2019 році. Франція прийняла у себе делегацію сирійських курдів, які просили Париж захистити їх від турецького вторгнення. Також активізувалися переговори між Францією і Росією щодо подальшої співпраці навколо північно-східної Сирії після евакуації звідти американського контингенту.

          В інших країнах Європи більшість політиків обережно засудили рішення Дональда Трампа, однак всі усвідомили, що без американців ситуація у Сирії може стабілізуватися швидше, адже відкриє шлях до реінтеграції курдських земель на північному сході в межах єдиної Сирії. До цього перешкодою для цього процесу бил саме США. Тим не менше, європейці висловили роздратування тим, що президент США їх не попередив про свій намір вивести війська та завершити військово-повітряну кампанію проти бойовиків «Ісламської держави». До прикладу, ось що написав лідер Ліберально-демократичної партії у Європарламенті Гай Верховштадт:

«Це перемога для Росії, Ірану, Туреччини, про-турецьких маріонеток і сирійського режиму. Вочевидь, це лишає Європу уразливою і показує, наскільки неправильним є те, що у нас немає військової сили, здатної негайно стабілізувати наші сусідні регіони».

          Критику на адресу Трампа можна було почути і в Ізраїлі. Рішення президента США стало ударом по позиціях прем`єр-міністра Біньяміна Нетаньяху, який лише тиждень тому розповідав про те, що присутність американців у Сирії є гарантією стримування Ірану в цій країні. Однак тепер, коли Вашингтон вирішив покинути Сирію, Ізраїль занепокоєний, що це дозволить Ірану посилити свою присутність та розширити військову інфраструктуру на території Сирії, підбираючись все ближче до кордонів Ізраїлю. Виведення американських військ з Сирії стало навіть одним з факторів, який вплинув на розпад в Ізраїлі правлячої коаліції і призначення дострокових виборів на квітень 2019 року.

         

Що буде з північно-східною Сирією після евакуації сил США?

          Цього, насправді, не знає ніхто. Сполучені Штати не повідомили ані про чіткі терміни виведення військ, їхні умови та поетапний план, ані про те, що буде з сирійськими курдами – основними союзниками США, які воювали за них з терористами «Ісламської держави» протягом останніх 4 років. Сценаріїв чимало, наприклад:

  1. Північно-східна Сирія потрапить під захист іншого глобального гравця: Франції, Росії, Китаю, ЄС);
  2. Північно-східна Сирія стане ареною боїв між курдами та турецькою армією, яка дуже хоче вторгнутися на ці землі, щоб раз і назавжди придушити курдський рух;
  3. Північно-східна Сирія піде на примирення з сирійським урядом Башара Асада та реінтегрується у Сирію на умовах Дамаска, а в обмін на це отримає захист від сирійців та росіян.

 

Що виведення американських військ з Сирії означатиме для самої Сирії?

          По-перше, відхід американців відкриє шлях до вирішення питання з сирійськими курдами та їхнім північно-східним анклавом. Вони більше не матимуть великого партнера і захисника за своїми спинами та стануть уразливим для Росії, Туреччини, Ірану та самого сирійського уряду. Врегулювання курдського питання – одна з останніх перешкод, яка заважає стабілізувати всю країну та перейти до повноцінного політичного урегулювання 7-річного конфлікту.

          По-друге, у Сирії посиляться позиції РФ, Ірану та Туреччини. Сполучені Штати більше не загрожуватимуть їм на землі, а це значить, що усі питання, пов`язані з конфліктом у Сирії надалі вирішуватимуться у трикутнику Анкара-Тегеран-Москва. Усі переговори по Сирії проходитимуть в основному через Росію, а США втратять переговірні позиції у цьому конфлікті.

          По-третє, сирійська влада отримає шанс відновити переговори з сирійськими курдами з позиції сили, адже вони втратять свого американського союзника і будуть уразливі на переговорах. Це означає, що сирійський уряд може добитися від них повернення собі під контроль частини їхнього анклаву у Східній Сирії. Насамперед, мова йде про нафтогазові родовища у східній частині провінції Дейр-аз-Зор на східному узбережжі річки Євфрат, греблю «Ат-Табка», а також про провінцію Ракка включно з однойменним містом.

          По-четверте, сирійська армія отримає доступ до кордонів з Туреччиною та Іраком і зможе їх закрити, що ще більше сприятиме стабілізації ситуації у Сирії. Поки існував курдсько-американський анклав, урядові війська не могли повноцінно контролювати шосейні комунікації між Іраком, Туреччиною і Сирією, а отже, серед іншого, не могли відновити нормальну торгівлю між країнами.

 

Ок, а чому це має бути цікаво Україні?

          Тому що ситуація у Сирії прямо зачіпає інтереси нашої держави. Передусім, це пов`язано з посиленням Росії унаслідок виведення американських військ. Зараз поясню.

          Для російської зовнішньої політики Сирія – це наріжний камінь їхнього глобального курсу з відновлення свого статусу «великої держави» та своїх позицій у різних регіонах світу. Коли Росія втрутилася у війну в Сирії на боці Башара Асада у 2015 році, їхній розрахунок був простим: захистити свого союзника, перемогти ворогів і «розкачати» свою регіональну вагу на Близькому Сході. Із цим завданням росіяни, уклавши альянс з Іраном і Туреччиною, справилися: у період з 2015 по 2018 роки вони зберегли Башара Асада при владі, кардинально перевернули хід війни на користь урядових сил і у рази посилили свої позиції у регіоні, установивши стабільні та системні контакти з Ізраїлем, Йорданією, Іраком, Ліваном і монархіями Перської Затоки.

          Виведення американських військ з Сирії ще більше посилить Росію у Сирії і вона стане домінуючою силою у країні. Це означатиме, що усі переговори по Сирії відтепер вестимуть через Кремль як основного посередника з цього питання. У свою чергу, Росія «продаватиме» свої можливості у Сирії країнам Заходу, переконуючи їх у тому, що саме Москва може стати для них основним партнером у питання безпеки та стабілізації Близького Сходу, щоб не допустити нового конфлікту та нової хвилі біженців. В обмін на це, Росія вимагатиме політичних поступок, наприклад на українському напрямку.

          Це створює додаткові ризики для України, оскільки посилення Росії – це загроза для позицій офіційного Києва у Європі. Чим сильніша Росія у критичних для Європи регіонах, тим більше у Кремля шансів переконати європейців стати на їхній бік у питаннях окупації Криму, порушення прав кримських татар, конфлікту на Донбасі тощо. Східне Середземномор`я (Сирія, Ліван, Ізраїль, Єгипет, Кіпр) – це один з найважливіших районів для Євросоюзу, східний фланг їхнього Середземноморського двору, через який пролягають кілька ключових маршрутів для біженців з Африки та Близького Сходу. Чим більше Росія посилює свій вплив над цим регіоном (через свою участь у війні в Сирії, конфлікті в Лівії, співпрацю з Алжиром, альянс з Туреччиною), тим більше Кремль може впливати на Європу, пропонуючи співпрацю у питаннях стабілізації Середземномор`я, репатріації сирійських біженців і перекриття міграційних потоків.

          Відтак, із виведенням США з Сирії вже у 2019 році для України постає загроза різкого посилення РФ на Близькому Сході, що у свою чергу збільшує можливості Кремля та поле для його маневру у питаннях послаблення або скасування санкцій вже навесні після виборів до Європарламенту.

Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу

З попередніми матеріалами циклу можна ознайомитися за посиланням:

УГОРЩИНА ПРОТИ ДЖОРДЖА СОРОСА: ЧОМУ САМЕ ВІН І ДЛЯ ЧОГО ЦЯ БОРОТЬБА?

ЩО ТАКЕ «НЕЛІБЕРАЛЬНА ДЕМОКРАТІЯ» І ЯК ЇЇ ЗАПРОВАДЖУЮТЬ В УГОРЩИНІ?

«ПАЛИВНІ ПРОТЕСТИ» У ФРАНЦІЇ: ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

ІГОРЯ ДОДОНА ВП’ЯТЕ ВІДСТОРОНИЛИ ВІД ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ПРЕЗИДЕНТА: ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В МОЛДОВІ?