Доповідь UIF дуже доречна і своєчасна - Леонід Швець

28.01.2019

За аналогією з відомим висловом, олігарх в Україні більше, ніж олігарх. Це слово покрито у нас звабливим туманом таємної всемогутності, при цьому дуже відчутні кримінальні нотки. Що у всьому винні олігархі, можна почути як у громадському транспорті, так і на поважних наукових конференціях. Здавалося б, увага до цього явища, що в значній мірі обумовлює стан речей у країні, мала б призвести до його прискіпливого вивчення і появи багатьох досліджень різного ступеня  проникнення у суть проблеми. На жаль, досі відчувається дефіцит системних праць на цю тему, і доповідь UIF тут дуже доречна і своєчасна.

Робота своєчасна у першу чергу тому, що Україна напередодні нового п’ятирічного політичного циклу, і дуже гостро стоїть питання, як запобігти тому, щоби ці наступні п’ять років знову не виявилися згаяним часом. Автори доповіді переконливо доводять, що розкіш процвітання олігархічних структур позаду, потенціал подальшого вичавлення галузей української економіки «вузьким колом зацікавлених осіб» майже вичерпаний, а світова кон’юнктура несприятлива для ринків сировини та продукції з малою доданою вартістю – ключових товарів, на яких традиційно заробляється великий український капітал. Може, дійсно настає момент, коли для того, щоби не втратити все, олігархам треба відмовитись, врешті-решт, від привілеїв і долучитися до розробки загальних правил гри і належних гарантій їх додержання? Логічно, що доклад завершується, фактично, закликом до круглого столу. Інша річ, що актуальним стає написання нової доповіді, яка б дала відповідь на запитання, яким завершений цей текст: «Хто сяде по той бік круглого столу?», тобто хто представлятиме неолігархічну Україну? Питання вельми доречне, оскільки боротьбу за представництво у нас завжди легко виборюють саме великі гаманці, навіть якщо йдеться про представництво нужденних.

У той же час поза увагою авторів, які проаналізували стан речей у кількох «олігаркомісткіх» галузях, залишився аграрний бізнес, а видатний пільгоотримувач Юрій Косюк, колишній перший заступник голови президентської адміністрації, згаданий лише мигцем. З урахуванням того, що продукція АПК становить 37% українського експорту, і значну частину українського списку Forbes складають саме аграрники, це суттєвий недолік. Відсутній аналіз як олігарха Петра Порошенка, і це дивно, оскільки його унікальна позиція президента-олігарха, до того ж дотичного до ВПК під час війни, мала б викликати спеціальний дослідницький інтерес. Дискусійне рішення віднести Віталія Хомутинника до числа несамостійних фігур як залежного від Ігоря Коломойського.

Окреме питання – термінологічна чіткість: власне, коли «штучка» стає «кучкою», тобто великий капітал набуває ознак олігархічного? Наскільки побутове використання терміну «олігарх» співвідноситься зі строгим поняттям і позбавляє його сенсу? По ходу доповіді доречно використовується поняття ФПГ, але не вистачає пояснення, яким чином воно повязане з феноменом олігархату. Чи будь-яка ФПГ олігархічна? Чим олігархічний вплив відрізняється від «штатного» лобіювання і чи відрізняється в наших умовах?

Здається, до аналізу феномену політичного утриманства слід було би додати картину державної бюрократії на утриманні окремих угруповань з спеціальними інтересами.

А взагалі феномен української олігархії настільки складний і багатоплановий, що вичерпати цю тему в невеликій доповіді просто неможливо. Лише історичний аспект становлення центральних фігур може скласти зміст багатьох томів, навіть якщо це не будуть томи кримінальних справ. Чи є майбутнє в олігархів – велике питання. Це майбутнє точно є у їх дослідників.

Леонід Швець, політичний оглядач