Анатолій Амелін: «Майбутнє не можна передбачити, але його можна запроектувати»

29.01.2019

Економічні стратегії та прогнози є одним із основних продуктів Українського інституту майбутнього. Це не дивно, оскільки більшість засновників Інституту — бізнесмени, зацікавлені в економічному розвитку України. Співзасновник Інституту і директор економічних програм Анатолій Амелін розкрив деякі деталі інноваційної стратегії розвитку економіки України до 2030 року, яку готує Інститут.

 

Стратегія розвитку України, яку розробляє Інститут, передбачає зростання номінального ВВП до 1 трлн. доларів в 2030 році. Зараз річний ВВП становить 130 млрд. доларів. Як можна досягти настільки амбітну мету?

- Ми ставимо завдання в 2030 році мати номінальний ВВП 1 трильйон доларів. Насправді можна ставити і вполовину менше, можна в 2 рази більше. Йдеться про те, що має бути можливість виміряти мету та досягти її. Перша гіпотеза була: 1 трильйон, можливий він чи ні? Дослідження, які ми провели, показали, що ця мета досяжна, і ми визначили чинники, які впливають на її досягнення.

Чотири ключові чинники, які впливають на розвиток економіки — інвестиції, чистий експорт, споживання і державні видатки. Ще важливе питання — чи може продуктивність праці бути збільшена в 10 разів за 10 років? У класичних секторах економіки, на жаль, ні. На металургійному заводі я можу підняти продуктивність в 2-3 рази, але не в 10. А ми говоримо про докорінну зміну структури економіки. Сьогодні економіка України сировинна. Більше половини економіки формується за рахунок експорту, 80% якого —сировинний.

Для того, щоб досягти мети, про яку я говорю, нам потрібно мати мінімум 60% української економіки в нових секторах — це high-tech та IT. І навіть при такому форматі класичні сектори до2030 року виростуть приблизно в 3 рази в грошовому обчисленні. Але ключовий внесок в розвиток економіки гратимуть саме нові технології, нові продукти. Це критично важливо. Без них Україна ніколи не стане економічним, політичним суб'єктом, що впливає на позицію хоча б в цьому регіоні.

- Наскільки IT мають потенціал до подальшого розвитку? Чи є IT в наш час новим сектором?

- Я не сказав IT, я сказав high-tech та IT. Справа в тому, що IT через час буде, звичайно, трансформуватися. Україна сьогодні має близько 120 тисяч людей, залучених в цей сектор, в 2020 році очікується вже 200 тис. Тобто тренд надзвичайно гарний. Але ми розуміємо, що алгоритми можуть потихеньку замінити людей у виконанні простих завдань. І вже сьогодні в Індії звільняють людей в тих секторах, де вони вже стають економічно невигідними.

High-tech — це точка росту України. Ми маємо непогану інноваційність економіки. Так, у нас прадавня академія наук, але я можу навести приклади, оскільки займаюся венчурним бізнесом. Є проекти, які були якраз знайдені в надрах академії наук, в деяких інститутах — це проривні технології, в які ми інвестували, і продавали вироблену високотехнологічну продукцію в Австралію, Японію, Великобританію, Німеччину.

Наше виробництво залишилося в Донецьку на окупованій території, але можу сказати, що нашим великим клієнтом, найбільшим, була компанія Rio Tinto — це найбільша в світі гірничодобувна компанія, для якої ми створили унікальне обладнання для збагачення залізної руди методом кріомагнітної сепарації. Вони купили обладнання у нас, тому що ніде в світі таких інновацій не було.

Ми розробили обладнання для виявлення раку молочної залози на ранній стадії. Знову-таки, це розробки нашої науки. Компактний комплект обладнання коштував 3 тис. дол. Можна приїжджати з маленькою валізкою в село, робити масовий скринінг — це дешево, швидко, ефективно і абсолютно безпечно. Подібного іноземного продукту ми не зустрічали, але у найбільш подібних різниця в ціні приблизно в 10 разів вище. Також вони більш габаритні та менш мобільні.

Ми працювали з нано-титаном, з нано-алюмінієм, ми навчилися зміцнювати і без того міцні медичний і військовий титан, що знижує металоємність вироблених елементів протезів і обладнання.

 Це все українські напрацювання. Їх насправді дуже багато. Але в чому проблема? Наука в Україні окремо, освіта окремо, а бізнес окремо. І що ми маємо? Бізнес копіює технології або купує за кордоном. У нас немає запиту на якісних технічних фахівців. У мене перша освіта технічне — розробник металургійного устаткування, але я жодного дня не працював за фахом. А сьогодні дефіцит кадрів великий. Спробуйте в Маріуполі знайти технічних фахівців. Ніхто не хоче. Ми їх втратили. І тільки вирощуючи науку, освіту і бізнес, ми можемо отримати інноваційність. Це в принципі приклад Кремнієвої долини. Першими інвесторами були викладачі, які інвестували в напрацювання своїх студентів, а сьогодні в Сан-Франциско рівень життя один з найвищих в світі.

Хто повинен проявити ініціативу в зрощуванні бізнесу, науки та освіти?

- Ми розуміємо, що саме по собі це не відбудеться, це частина державної політики. Що таке державна політика? Це якісь дії, які реалізуються людьми, яких ми, громадяни та бізнес, вибираємо. Відповідно ця agenda повинна бути на наступному виборчому колі. І люди, які прийдуть до влади, повинні розуміти, яку економіку будувати, які в економіки є точки зростання, які больові точки економіки потрібно вилікувати, де брати ресурси для розвитку, але найголовніше, як це все грамотно зв'язати, щоб в економіку прийшли інвестиції .

Україна, за оцінками нашого Інституту потребує щорічно мінімум 20 млрд доларів іноземних інвестицій для модернізації економіки, створення нової інфраструктури для її розвитку, але приходить тільки 2 млрд.

Інвестор завжди вибирає юрисдикцію для інвестицій, виходячи зі співвідношення ризику і прибутковості. У нас начебто прибутковість непогана, але ризики переважують все. У підсумку до України доходить тільки 2 млрд доларів іноземних інвестицій, з яких відсотків 70 це українські ж гроші, реінвестовані назад з низькоподаткових юрисдикцій. Іноземний капітал обходить Україну стороною. Чому? У країни немає плану розвитку, немає позиціонування, немає привабливих економічних пріоритетів.

Польща кожні кілька років брала конкретний план розвитку. У них був інфраструктурний, енергетичний, освітній, соціальний проекти, але на відміну від України вони їх реалізовували. Тому вони за цей час отримали кількасот мільярдів доларів інвестицій, крім допомоги від ЄС. Сьогодні польська економіка в 5 разів більша за українську, і саме в Польщу їдуть українські трудові мігранти. Хоча, коли Україна здобула незалежність, польська економіка була в 2 рази менше української.

В грудні Інститут минулого року презентував інтерактивну модель української економіки. Чим вона може бути корисна бізнесу?

- Насправді ця модель створена скоріше не для бізнесу, а для політиків і чиновників — для тих людей, які приймають рішення щодо майбутнього України. Ми бачимо багато популістських ідей, запропонованих політиками, міністрами, навіть прем'єр-міністром, кандидатами в президенти. Більшість ідей не мають оцінок наслідків для економіки, бізнесу, якості життя людей.

Ми робили економічну модель разом з експертами німецького інституту, які створювали подібні моделі для двох регіонів Німеччини. Це досить складна модель, в якій враховані десятки взаємопов'язаних факторів, що впливають на розвиток економічних процесів.

Зокрема, ключовим фактором для нас є оцінка впливу на ВВП різних рішень, оцінка впливу на економіку фіскального навантаження, обсягу інвестицій, зайнятості, зміна структури бюджету. Тобто, нам важливо розуміти — на бізнес навантаження буде рости або падати? Це також вплив на зростання доходів населення. Адже кінцевим отримувачем вигоди від всіх досліджень, які робить наш Інститут, є громадянин України.

Відповідно модель дозволяє відстежити, як заява політиків «знизимо ціни на газ вдвічі» відіб'ється на економіці. Більш того, ми опублікували дослідження, яке показало, що це призведе до того, що для домогосподарств нічого не зміниться з урахуванням системи субсидування, але гроші будуть вилучатися у найбільших газодобувних компаній. Згодом видобуток буде падати, Україна буде більше імпортувати, в результаті країна буде більш залежна від імпорту газу. Гривня буде слабкіше, тому що імпорт буде знову рости, збільшуватися від'ємне сальдо торгового балансу і реальна платоспроможність українців буде знижуватися.

Для бізнесу, швидше за все користь моделі в тестуванні наслідків рішень уряду. Економіка буде більше або менше? Виросте платоспроможний попит або впаде? Адже мій бізнес і продажі залежать, в тому числі від платоспроможності людей, від платоспроможності бізнесу, від можливості користуватися моїми послугами, продуктами. Тому найголовніший фактор, який важливо відстежувати бізнесу — це як те чи інше рішення відіб'ється на економіці України в довгостроковій перспективі. І якщо є зростання, то відповідно потенційний внутрішній ринок може розширюватися, що може впливати на доходи мого бізнесу і на його капіталізацію.

Ви згадували, що для іноземних інвесторів ризики в Україні часто переважують вигоду. Які ризики ви вважаєте ключовими?

- Ризик — це імовірнісна величина настання тієї чи іншої події. Тобто вона працює з визначенням і невизначеностями. Невизначеність №1 — це відсутність стратегії розвитку країни. Куди йде країна ніхто не знає — ані місцевий бізнес, ані іноземний інвестор, який вивчає юрисдикцію, куди йому зайти. Якщо він йде в Туреччину, він розуміє, які сектори пріоритетні. Мій давній клієнт, володів до війни заводом в Донецьку, де працювало 500 осіб, сьогодні побудував завод в Туреччині в Ізмірі, у вільній економічній зоні. Там працює 50, тому що багато процесів автоматизовані. Він не платить податок на прибуток, не платить податок на зарплату. Ось приклад системної промислової політики.

Друга група ризику — відсутність ефективного захисту приватної власності, перед судом не всі рівні, приватна власність не «священна». Правоохоронці не виконують в повному обсязі необхідні функції.

Третя група ризику — зарегульованість української економіки. На жаль, ми не маємо країну, яку ми побудували з нуля, з ефективними бізнес процесами під функціонал, який ми очікуємо від інституцій. Ми маємо старі радянські інститути, які злегка підфарбовані. У нас податки за сутністю є інструментом фінансування держапарату, а не платою за сервісну функцію цього апарату.

Тому нам необхідно перезапускати всі інституції з точки зору цілей функціонування та бізнес-процесів. Мається на увазі актуалізація завдань, скорочення непотрібних функцій, автоматизація бізнес-процесів і прийнятття рішень, зниження людського фактору і чисельності держслужбовців до можливого мінімуму, із залученням високооплачуваних професійних мотивованих фахівців.

В рамках стратегії розвитку економіки до 2030 року, ми моделюємо поліпшення якості управління: у нас будуть рости витрати на державний сервіс в номінальному вираженні. Але з ростом економіки в цілому, частка витрат на державне управління до ВВП буде різко знижуватися. Буде падати пропорційно й фіскальне навантаження.

Зокрема, до 2030-го року, в разі реалізації нашої моделі, загальна фіскальне навантаження на український бізнес знизиться в 2 рази. Це буде досить хороша опція для міжнародного бізнесу, який хоче розвиватися в Україні.

Серед пріоритетів розвитку України дуже часто називають аграрний сектор. Наскільки це реалістично на Вашу думку?

- У наступні 10 років населення планети збільшиться на 1 млрд. людей. Вони хочуть їсти. При цьому буде зростати середній клас. Він становитиме приблизно 40% від загального населення планети. Середній клас віддає перевагу якісним екологічно чистим продуктам. Україна дійсно може стати важливим постачальником екологічно чистих продуктів на світовий ринок. Але це не означає, що це буде єдиний або найголовніший сектор української економіки. За нашими прогнозами, до 2030 року аграрний сектор виросте мінімум в 3 рази в порівнянні з сьогоднішнім днем. Зростання буде відчутним, але в рамках всієї української економіки він буде поступатися секторам новій економіці і це логічно.

Яке значення для реалізації стратегії має географічне розташування і енергетика?

- Через Україну проходить 2 гілки «Шовкового шляху»: одна через тимчасово окуповані території, друга через Чорне море. Це не найдешевша гілка, але, якщо ми хочемо бути учасниками глобального проекту, ми можемо ініціювати свої інфраструктурні проекти. За оцінками Інституту, Україна може залучити мінімум 20 млрд долларів у будівництво нових портів, транспортних авіаційних хабів, нових доріг і швидкісних залізничних гілок. Також через Україну проходить Балто-Чорноморський коридор. Сьогодні це система річок, які створюють умови для найдешевшої логістики. За великим рахунком Балто-Чорноморський коридор з'єднує Скандинавські країни через Україну з Туреччиною, Іраном, Пакистаном і Індією. Індія — один з найбільш швидкозростаючих ринків у світі.

І якщо Україна знаходиться на перетині двох глобальних коридорів, то це добра опція для розміщення не тільки логістичних хабів, але й виробництв.

Вартість праці для організації виробництва в найближчому майбутньому не буде мати ніякого значення. Яка різниця, де ставити виробництво, яка вартість праці, якщо у мене на підприємстві працює 5 осіб? Я можу поставити підприємство в Бельгії, можу поставити в Україні, це не є принциповим. Є 2 фактори, які будуть впливати на вибір юрисдикції: фіскальне навантаження і логістичне плече до основних ринків збуту. Перебуваючи на перетині глобальних логістичних коридорів, Україна матиме дуже вигідне географічне розташування для розміщення та локалізації виробництва. Важливо ще створити фіскальну політику і захист приватної власності для того, щоб інвесторам було вигідно йти сюди. І Україна стане частиною європейського інфраструктурного спільноти.

Сьогодні Україна продовжує бути енергетично залежною, хоча займає 2-е місце в Європі за запасами газу. При цьому Україна, лише вдумайтесь, імпортує газ щорічно на 3,5 млрд доларів. Чи не логічно було б інвестувати у видобуток власного газу? За нашими оцінками 3 млрд. доларів інвестицій тільки в газ досить, щоб забезпечити Україну своїми ресурсами. Тобто, ми щорічно платимо за імпорт стільки ж, скільки достатньо для самостійного вилучення газу для української економіки.

У 2021 році, якщо запрацює Північний потік 2, українська газова труба в Європу «висохне». Це криза, але й можливості. Якщо ми правильно спрогнозуємо розвиток цього сектору, за оцінками нашого Інституту наступні 7-8 років Україна може зайняти до 10% європейського ринку газу. А ринок газу, згідно з дослідженнями американських інститутів, буде рости до 2050 року. Попит на газ буде рости, хочемо ми того чи ні. Україна може стати впливовим європейським енергетичним гравцем і, найголовніше, завантажити свою трубу, бо це один з найбільш потужних інфраструктурних елементів енергетичної безпеки Європи.

Ми так само зробили дослідження майбутнього нафти. Насправді мета була зрозуміти не стільки майбутнє нафти, скільки вплив технологій на майбутній ринок енергетики. Ми бачимо, що наступні 10 років попит на нафту буде зберігатися — ми не бачимо різкої зміни балансу попиту і пропозиції. Але Україна є знову-таки залежною від імпорту нафтопродуктів. Ми імпортуємо їх на суму більшу, ніж імпортуємо газ. Газ на 3,5 млрд, нафтопродуктів на 4,5 млрд доларів, що становить 60% від потреб України. Це серйозний системний ризик для Української економіки. При цьому запаси розвіданої нафти в Україні перевищують 200 млн тон. Це теж добра можливість для розвитку. Я не кажу про експорт, я говорю про забезпечення української економіки, досить великого ринку, своїми власними ресурсами.

У наступні 5 років почнуть виходити з ладу атомні енергоблоки без ресурсу продовження. Україна може стати імпортером електричної енергії. Але якщо ми правильно запустимо процес реновації генеруючих потужностей, Україна може, в тому числі, стати експортером. Питання в постановці завдання та план її досягнення.

Нам так само необхідно синхронізувати українську енергетичну систему з європейською. Нам необхідно інвестувати в будівництво кількох атомних енергоблоків. Інститут робив дослідження на цю тему, і за нашими оцінками ми можемо в майбутньому забезпечити українською електричною енергією до 5% європейського ринку.

Бачення майбутнього у Інституту досить оптимістичне, схоже на передбачення футурологів ...

Відразу скажу — майбутнє передбачити не можна, але його можна запроектувати. Кожен із нас з цим працює регулярно, починаючи від загадування бажань, закінчуючи чіткими бізнес-планами. Це є ніщо інше, як вибір одного із сценаріїв із групи сценаріїв, які будуть для нас найбільш успішними.

Від амбітності мети залежить отриманий результат. Україна сьогодні це поле можливостей, і найбільші вигоду отримає той, хто першим ці можливості побачить та реалізує.

Андрій Морозовський
БІЗНЕС