Караван мігрантів: що це таке і чому ним лякають американців?

01.02.2019

Вночі 14 січня на автостанції міста Сан Педро Сула, що на півночі Гондурасу, зібралося понад 500 осіб. Саме ці люди сформують «ядро» першого у 2019 році каравану мігрантів, що вирушить на Північ у пошуках кращого життя, акумулюючи навколо себе знедолених із сусідніх країн.

Така, на перший погляд, незначна подія у найближчому майбутньому може спричинити справжню гуманітарну катастрофу, адже соціально–економічна ситуація в регіоні Центральної Америки погіршується на тлі активної діяльності бандитських угруповань, пов’язаних з наркоторгівлею. Тож пропонуємо розібратися із новим поняттям «караван мігрантів» і звідки він взагалі з'явився в американській політиці.

 

Хто вони і чого хочуть?

Каравани мігрантів – це неорганізовані групи людей–вихідців із Центральної Америки, переважно з Гондураса, Сальвадора та Гватемали, що шукають кращих умов життя на Півночі. Мета каравану – подолати шлях довжиною у  4000 км та дістатись Сполучених Штатів Америки, де мігранти сподіваються отримати притулок.

Каравани складаються з селян, домогосподарок, низькокваліфікованих робітників, безробітної молоді, підлітків, матерів–одиначок та інших незахищених груп населення. Багато хто з них називають себе «караваном голодних», оскільки на їхній батьківщині вони не можуть прогодувати ані себе, ані свою родину.

 

Стривайте, але в жодній з трьох зазначених вище країн немає війни чи стихійних лих. Тоді чому вони тікають?

Все дуже просто. Для цього достатньо звернутися до статистики: так, наприклад, Гондурас посідає останнє місце у рейтингу країн за рівнем умисних вбивств із показником 90.4 вбивств на 100 000 чоловік. Це означає, що у жителів цієї країни в 80 разів більше шансів бути вбитими, ніж у західноєвропейців. Причому у осіб чоловічої статі у віці до 30 років ризик стати жертвою злочинців збільшується ще в чотири рази. Таким чином, щодня в Гондурасі гинуть близько трьох молодих людей віком від 12 до 30 років.

Сусідні країни Сальвадор та Гватемала мають дещо нижчі показники, проте також перебувають у кінці списку – 41.3 та 39.9 відповідно. Тож це одні з найнебезпечніших країн Західної півкулі.

Такий високий рівень насильства пояснюється активною діяльністю бандитських угруповань (іспанською їх називають «пандільяс»), які воюють між собою за контроль над територіями, де проходить наркотрафік з Південної Америки до США.

(Наркотрафік з Південної Америки до США: зеленим – повітряні шляхи, червоним – наземні, помаранчевим - морські)

На території Гондураса, Сальвадора і Гватемали діє угруповання «Мара Салватруча» – одна з найжорстокіших банд Латинської Америки, яка за відмову вступити до її лав карає смертю не лише конкретну особу, а й всю її родину та близьких.

Економічне становище країн також залишає бажати кращого: лише в Гондурасі дві третини населення живе за межею бідності. Для них єдиний варіант вижити – покинути свою країну.

 

 14 січня розпочав свою ходу перший караван мігрантів у 2019 році. А скільки їх було взагалі?

Це – шостий. Перший караван розпочав свій шлях 13 жовтня 2018 року з того самого міста Сан Педро Сула у Гондурасі, що є найближчим до кордону з Гватемалою. Другий караван – 21 жовтня вже з самої Гватемали, а третій, четвертий та п’ятий – в останніх числах жовтня зі столиці Сальвадора. Щодо приблизної кількості мігрантів дані різняться: за різними оцінками налічується від 2 до 7 тисяч осіб.

Їхній найпоширеніший маршрут проходить через штати Чьяпас та Охака на півдні Мексики, потім уздовж узбережжя Тихого океану і вже через пустелю Сонора вони дістаються до прикордонних містечок мексиканської Півночі.

 

(Приблизний маршрут першого каравану мігрантів)

 

ОК, а чому мігранти обирають далеко не найкоротший шлях до кордону зі США?

(Блакитною пунктирною лінією позначено найкоротший маршрут до США)

Переважною мірою, через те, що найкоротший шлях не є безпечним. Ці 920 км, що позначені на мапі проходять через території, підконтрольні двом мексиканським  наркокартелям, які становлять найбільшу небезпеку для мігрантів – «Лос Зетас» і «Картелю де Гольфо» (картель Мексиканської затоки).

(Зони впливу мексиканських картелей: Лос Сетас – зеленим кольором, Картель де Гольфо - червоним)

Основними загрозами  для абсолютно незахищених і надзвичайно стомлених важкою дорогою «мандрівників» є торгівля людьми, рабська праця, викрадення та ґвалтування. Саме тому мігранти надають перевагу майже вдвічі довшому маршруту, проте, на їхню думку, набагато безпечнішому.

 

Чи всі мігранти націлені потрапити до США?

І так, і ні. Оскільки зараз каравани мігрантів майже у повному складі перебувають у мексиканських прикордонних містечках і зовсім невідомо чи пустять їх до омріяних Сполучених Штатів, чи ні, то серед людей дедалі більше поширюється думка про план «Б» – залишитися у Мексиці. Криміногенна ситуація в останній все ж таки трохи краща, аніж на батьківщині, і роботи більше. Плюс до цього керівництво Мексики ставиться до центральноамериканських мігрантів набагато лояльніше у порівнянні з  її неприступним північним сусідом – Сполученими Штатами.

 

А яка ж реакція Мексики стосовно цих подій?

На момент прибуття перших 5 караванів до Мексики тодішній президент Енріке Пенья Ньєто вимагав від перших дотримання правил перетину кордону, наявності відповідних документів і обов`язкового відвідування міграційної служби. Окрім цього, він оголосив план «Ти у себе вдома», відповідно до якого мігранти, що перебувають в межах двох південних мексиканських штатів Чьяпас та Охака та які зареєструвалися у міграційній службі, матимуть змогу отримати тимчасову роботу, відправити своїх дітей до місцевих шкіл та користуватися медичними послугами. Проте шукачі кращої долі не збиралися залишатися у найнебезпечніших штатах Мексики і тому рушили далі до американського кордону.

Новообраний президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор, що вступив на посаду 1 грудня 2018 року, заявив про готовність надати робочі візи усім центральноамериканським мігрантам, що виявлять бажання залишитися у Мексиці. Також, офіційне Мехіко закликало ООН допомогти у вирішенні гуманітарної проблеми задля пришвидшення  процесу обробки заяв на надання притулку.

Чому новий президент раптом такий щедрий? Справа у тому, що Обрадор є представником лівоцентристського руху і виступає за недопущення гуманітарної катастрофи на теренах усієї Центральної Америки – саме такими поглядами обумовлені рішення президента стосовно надання мігрантам робочої візи.

 

Яка позиція держав Центральної Америки?

Канцлер Гондураса Марія Долорес Агуеро одразу ж заявила, що «караван був організований і проспонсорований політико-ідеологічним рухом, який пов’язаний із радикальними силами та організованою злочинністю», а також звинуватила організаторів у псуванні іміджу рідної країни.

«Організаторами» адміністрація вважає організацію «Pueblo sin fronteras» та журналіста Бартоло Фуентеса, обвинувачуючи їх у спонсоруванні караванів та нав’язуванні «лівих» ідей. Хоча насправді жодного правдивого підтвердження цим діям не було надано. Єдине, що здійснювали вищезазначені особи – це логістична підтримка, яку надавала під час першого каравану організація, а Фуентес разом із мігрантами долав усі труднощі маршруту і висвітлював ці події у соцмережах. Окрім цього влада підозрює ліворадикальні венесуельські сили у організації «каравану голодних», аби дестабілізувати внутрішню політику правоцентристського президента, чому теж немає жодних підтверджень.

Натомість уряд Гватемали висловив занепокоєння через «умови подорожі» своїх громадян, та пообіцяв знайти шляхи вирішення проблеми повернення гватемальців додому. А Сальвадор взагалі відмовився перешкоджати виїзду населення з території держави, посилаючись на дотримання прав людини. Насправді ж, уряду цієї країни набагато легше не боротися із масовою еміграцією невдоволених – потенційним джерелом нестабільності, ніж покращувати умови життя в Сальвадорі.

 

А як відреагували США?

Трамп одразу ж попередив Гондурас, що у разі подібної неконтрольованої імміграції до США, він скоротить фінансову допомогу країнам, з яких мігранти прибувають. Пізніше ця вимога розповсюдилась і на Гватемалу з Сальвадором.

«Сполучені Штати рішучо попередили Президента Гондурасу, що у випадку, якщо величезний караван людей, який прямує до США, не буде зупинений і повернутий назад до Гондурасу, останньому більше не отримати ані грошей, ані допомоги!» - заявив Дональд Трамп у Твітері.

Оскільки це не допомогло, було прийнято рішення про стягування до американо-мексиканського кордону більше 5 тисяч військових для його укріплення і недопущення нелегальної міграції.

При спробі декількох сотень мігрантів ще восени 2018 року прорватися на територію США, було віддано наказ використовувати сльозогінний газ та гумові кулі, аби не дозволити нелегалам перетнути кордон. Прикордонний патруль використав сльозогінний газ, від якого постраждали переважно жінки з дітьми, яким майже вдалося опинитися у США. Наступного тижня близько сотні мігрантів-«штурмовиків» було депортовано додому.

Через заворушення у прикордонній зоні пункти пропуску були закриті впродовж 5 годин, що спричинило справжній транспортний колапс  поблизу Тіхуани: тисячі людей, що працюють по обидві сторони  застрягли на кордоні.

 

Окрім цього, очільник держави не перестає наголошувати на необхідності зведення стіни на південному кордоні із Мексикою.

«Ще один великий караван прямує до нас. Дуже складно їх зупинити без Стіни!» - зазначив Трамп у Твітері.

 

Чи були жертви в каравані мігрантів?

На жаль, так. Виснажливий клімат, відсутність постійного доступу до питної води, хвороби та перевтома – все це призводить до трагічних наслідків. Точна кількість загиблих невідома, проте достеменно відомо про 9 гондурсаців та 2 сальвадорців, а ще 2 підлітків і 1 чоловіка було вбито під час сутичок із поліцією в Тіхуані.

Причини різні: перші дві смерті сталися внаслідок падіння з грузовика, переповненого людьми, третя – внаслідок поранення гумовою кулею під час зіткнень із поліцією на мексикано-гватемальському кордоні. Причиною інших стали хвороби, до яких мігранти стали більш вразливими через неналежні санітарно-гігієнічні умови.   

Окрім цього, близько 30 людей вважаються зниклими безвісти. Гуманітарні організації підозрюють в цьому місцеві банди, для яких мігранти є легкою здобиччю. Проте потрібно розуміти, що про точну кількість загиблих і зниклих поки можна лише здогадуватися.

 

Які наслідки появи каравану мігрантів? І що з ним відбувається зараз?

Пропоную розглянути наслідки для трьох основних країн, яких це явище безпосередньо стосується:

Для Гондурасу подальше збільшення неконтрольованого потоку емігрантів загрожує погіршенням відносин зі Сполученими Штатами та дестабілізацією політичної обстановки всередині країни. Лише в 2016 році цій центральноамериканській країні  США надали $ 98,3 млн. для вирішення проблеми нелегальної міграції, проте це не запобігло формуванню каравану.

Щодо внутрішньополітичної ситуації, то неконтрольована міграція загострить і без того напружені відносини з опозицією, які ще тягнуться з моменту президентських виборів 2017 року. Тоді нинішнього президента Хуана Орландо Ернандеса звинуватили у фальсифікації результатів виборів, адже відрив від суперника склав лише 1,5% голосів. Таким чином, дане явище є джерелом нестабільності для Гондурасу як у сфері внутрішніх справ, так і на міжнародній арені.

 

Для США, точніше для Дональда Трампа, караван є вагомим аргументом, аби переконати усіх у необхідності зведення стіни на кордоні з Мексикою. Він прагне отримати від Конгресу близько $ 5,7 млрд. на будівництво стіни. Демократи, які складають більшість у нижній палаті американського парламенту, відмовляються це робити, звинувачуючи Трампа у «перебільшенні» проблеми з мігрантами. Це спричинило політичну кризу у США, яка призвела до «шатдауну» - закриття частини федерального уряду, що тривало аж 35 днів і зачепило майже мільйон державних службовців.  

Для Мексики, як країни, звідки караван мігрантів потрапляє до США, це загрожує також погіршенням двосторонніх відносин із північним сусідом. А закриття кордону, про яке неодноразово згадував Трамп, призведе до катастрофічних наслідків, адже цей американо-мексиканський кордон перетинає найбільша кількість людей в світі – приблизно 350 млн. людей на рік. А це потенційна загроза торгівлі і трудовим мігрантам, які працюють по обидва боки кордону.

Олександра Літвінова, стажер Українського Інституту Майбутнього