Булінг серед дітей: що змінить новий закон і поради батькам

04.02.2019

З 19 січня 2019 року в Україні набув чинності закон №2657-VIII щодо протидії булінгу, який передбачає введення штрафів та притягнення винуватців до адміністративної відповідальності.

І днями цей закон вже був використаний – у Борисполі притягли до відповідальності батьків 9-класниці, яка жорстоко побила іншу дівчину.

Наскільки ефективним у протидії дитячій агресії може стати новий закон, чому багато дітей не звертаються за допомогою і що робити батькам, чиї діти страждають від булінгу?

Введення штрафів не може знизити рівень агресивності серед школярів. Справа у середовищі, де виникає насильство. Контекст закону, на жаль, не передбачає поліпшення психологічного здоров’я в освітньому середовищі. А саме, через різні розлади, нерозв’язані конфлікти, незадоволені потреби конфлікти між дітьми набувають форми пожежі.

Агресивна поведінка до певної міри притаманна живим істотам, у тому числі і людям. Ми наділені психологією, яку успадкували еволюційно, і там «вшиті» природня агресія і моделі поведінки. Наприклад, домінування. Просто покараннями цього не розв’язати.

Потрібно розуміти суто вікову психологію. Діти розуміють наявність певних правил, які є в колективі, суспільстві, школі. Наприклад, бити когось, знущатись – це неприйнятно, за це буде покарання. Але природня агресія нікуди не дінеться.

Для того, щоб стримати себе від агресивних дій у дитини є два способи: або середовище збудовано так, щоб фон агресії знижувався і потреба в домінуванні спрямовувалася в конструктивне русло, або ж контролювати себе силою волі. Що таке сила волі? Це, за суттю, функція лобної долі мозку, яка відповідає за контроль поведінки. Але ця частина вищої нервової системи формується у середньому до 25 років. І часом фізично людині 13 – 15 років просто бракує ресурсів для контролю своєї поведінки, тому що їх змушують 45 хвилин сидіти і робити те, що їм часто не цікаво. Діти не мають можливості вставати, рухатись. Щоб відповідати правилам, дитина також витрачає свої сили. І через усі дисциплінарні «правила» у дитини іноді просто «зриває дах», коли вона залишається у міжурочний час на перерві серед своїх однолітків.

ПОТРІБНО КАРДИНАЛЬНО ЗМІНИТИ СЕРЕДОВИЩЕ У ШКОЛІ

Щоб таких випадків стало менше потрібно кардинально змінити середовище у школі, спосіб навчання. Приділяти увагу психологічному здоров’ю педагогів, батьків. У школах мають бути місця фізичної активності для випускання напруги. Наприклад, у Фінляндії 40 хвилин діти з педагогами виходять на вулицю, грають у футбол, теніс, схованки тощо. Активно застосовуються музичні, мистецькі прийоми. Крім того, мають бути місця тиші, для можливості усамітнитися. Де точно ніхто не буде чіпати, щоб побути з собою наодинці.

Має бути менше психологічного насильства з боку педагогів, тому що це навіть не помічається, не ідентифікується як насильство. Наприклад, вчителька веде урок і каже: «Ваш клас нічого не розуміє. Я знаю, що вам це не цікаво, тому що у вас один Instagram в голові. А розумні люди це знають». Це фактично йде атаку на самооцінку дитини. Чи коли дитина змушена вчити величезний матеріал, ніхто не запитує, як вона себе почуває. Нікого не цікавить, що крім цього величезного матеріалу в дитини ще алгебра, контрольна з фізики та аудіювання з англійської – і все це в купі, а кожен педагог вимагає своє. Це теж форма насильства. І погана оцінка також сприймається як удар по особистості дитини.

Усе це породжує відчуття тиску, позначається на психіці. І дитина, особливо коли в неї не складається з навчанням, хоче своєрідної сатисфакції. І вона починає доводити свою «крутизну» іншими, часто агресивними та небезпечними діями.

Для того, щоб зменшити такі випадки, хоча б кричущі, потрібно перенаправляти увагу дітей в інше русло. А для цього потрібно прийняти концепцію психологічного здоров’я. Залучити для її створення спеціалістів. На щастя, у нас є досить сильні психологічні школи, люди, які знаються на розв’язанні конфліктів.

Ставлення батьків до психологічного стану своїх дітей через закон про булінг стане більш прискіпливим. Але вони будуть просто карати. Звісно, є категорія батьків, десь 2 – 3%, які ходять до психологів, шукають підхід. Більша ж частина буде просто казати «Не отримаєш планшет», або «Так, у нас з тобою серйозна розмова» тощо. Не кращі варіанти. Це породжує психоз. Потрібно шукати результативні рішення, а не прості, швидкі і травмуючі.

ЯК ПРОТИДІЯТИ БУЛІНГУ?

У першу чергу – дати сигнал своїй дитині, що її розуміють, люблять, морально підтримують. Не потрібно форсувати події, не потрібно тиснути на дитину, щоб вона одразу усім з вами поділилася. Насильницька комунікація не призведе ні до чого доброго. Батькам потрібно почитати, що таке емпатія, як її використовувати.

Потрібно пояснювати дітям, що все ж треба відстоювати свою гідність. Кожна людина має свої права, і ніхто не має принижувати її гідність. Але відстоювати її також потрібно гідно. Варто навчитися опановувати своє хвилювання, починати управляти своїми емоціями, не піддаватися одразу страху.

Іноді дитині варто навчитися захищатися фізично. Не обовязково на удар відповідати ударом, можна навчитися його відводити, можна навчитись захищатись, опанувати якісь єдиноборства, які вчать не тільки фізичної сили, але й психологічній стійкості та впевненості у собі.

Іноді батькам постраждалої дитини потрібно знаходити мову з батьками дитини-агресора. І часто батьки також вдаються до агресії. Наприклад, починають розмову з «Як ви виховуєте свою дочку/сина?!», що призводить до конфронтації. Такі розмови краще проводити не на емоціях, щоб було більше конструктиву.

І ніколи не можна батькам скривдженої дитини йти «розбиратися» з дитиною-кривдником.

Спочатку треба знайти контакт з батьками дитини-кривдника. Якщо це не допомагає, то поговорити при свідках. Коли ж конструктивне спілкування не виходить, можна підключати додаткові методи вирішення конфлікту, навіть до суду. Тут якраз можуть стати у пригоді механізми прийнятого закону о протидії булінгу. Але, якби навіть і не було цього закону, достатньо цивільно-правового чи кримінального кодексу, для того, щоб апелювати до захисту здоров’я, недоторканості своєї дитини і притягнути винних до відповідальності.

Микола Скиба, експерт напрмяку "Освіта" Українського інституту майбутнього

Матеріал було вперше опубліковано на rubryka.com