У Філіппінах дали автономію мусульманам: що це означає?

12.02.2019

На початку минулого тижня у Філіппінах пройшла надзвичайна для історії країни подія. Вперше було організовано референдум про надання автономії переважно мусульманським регіонам країни, в якій більшість складають католики-християни. Референдум став останнім акордом послідовної політики уряду про примирення з південними мусульманськими сепаратистами, які багато років боролися проти центральної влади.

Референдум став для Філіппін та усього регіону значною подією, яка може змінити підхід багатьох держав до проблем сепаратизму як такого і боротьби з партизанськими рухами, які існують не лише у Філіппінах, а й в усьому світі. Ми пояснимо, чому цей референдум є важливим, і як він впливає на регіон і навіть світ.

Почнімо з референдуму!

     21 січня 2019 року на острові Мінданао на півдні Філіппін розпочався референдум, на якому жителі однойменної провінції мали проголосувати, чи підтримують вони надання їм автономії. Для багатьох людей це голосування стало доленосним, адже ніколи раніше уряд не погоджувався піти на такі безпрецедентні кроки.

       Референдум стосується південних регіонів Філіппін, об`єднаних у провінцію Мінданао, на яких проживають філіппінці-мусульмани. Мінданао – це величезний острів, один з найбільших у Філіппінах. Він розділений на шість районів. Столиця провінції розташована у місті Давао.

       У період з 21 січня по 6 лютого в усіх шести районах острова пройшли референдуми про автономію, на яких 2,8 млн. місцевих жителів вирішували власну долю.

У результаті їхнього ствердного вибору станеться наступне:

  1. Острів Мінданао з прилеглими територіями перетворюється на автономний регіон Бангсаморо;
  2. Він матиме широкі повноваження у податковій політиці, а також будуть створені регіональні законодавчі та виконавчі органи влади;
  3. Зовнішня політика, оборона та національна безпека залишаються прерогативою центрального уряду;
  4. Мусульманські збройні угруповання, які вели партизанську війну за автономію регіону, роззброюються і стають політичними партіями, що матимуть право входження до регіонального парламенту, що, скоріша за все, і станеться після виборів 2022 року;
  5. Сепаратистське збройне угруповання «Ісламський фронт визволення моро» зобов`язується відмовитися від співпраці з ісламськими екстремістськими угрупованнями, пов`язаними з «Аль-Каїдою» та «Ісламською державою», і допомагати уряду боротися з ними.

Навіщо острову Мінданао референдум?

          Цей регіон – один з найбільш проблемних для Філіппін. Тут вже майже 50 років триває збройний конфлікт між центральною владою у Манілі та місцевими сепаратистськими мусульманськими групами, які вимагають автономії або незалежності.

          Затяжна боротьба не дає острову розвиватися нормально. Як результат, Мінданао – один з найменш розвинених регіонів, де більшість людей живуть за межею бідності, особливо у мусульманських районах, які десятиліттями піддавалися дискримінації з боку переважно християнського центру. Деградація місцевої економіки внаслідок бойових дій і недофінансування урядом призвели до зростання чисельності неграмотних людей. У Філіппінах Мінданао – рекордсмен за кількістю молодих людей, які не ходили до школи, або кинули її.

          Все це створювало сприятливий грунт для проростання різноманітних ісламських екстремістських груп, таких як пов`язана з «Абу Сайяф» або «Ісламські борці за свободу Бангсаморо». У свою чергу, це створювало уряду справжній головний біль протягом десятиліть, якщо не століть.

          Референдум, на думку правлячих еліт і президента Філіппін Родріго Дутерте, зміг допомогти владнати справи у проблемному регіоні, а також стабілізувати там ситуацію, завдяки чому можна буде відбудувати школи, зайнятися соціальною і економічною політикою, а також навіть розвивати туризм.

Звідки тут взялися мусульмани?

          Проникнення ісламу на острів Мінданао розпочалося у XIV столітті. Торговці-мусульмани з сусідньої Індонезії почали прибувати до берегів Філіппін і розповсюджувати іслам і його ідеї. За майже 200 років мусульманські торговці серйозно вплинули на релігійний склад острова, витіснивши індуїстів і буддистів. Вже на початку XVI століття на території Мінданао постали аж три незалежні ісламські султанати: Сулу, Ланао і Магуінданао.

          Іслам розповсюдився б на усю територію країни, якби не колонізація Філіппін Іспанською імперією у XVI столітті. Іспанці висадилися на берегах Філіппін у 1543 році, і разом з собою принесли християнство, яке насаджувалося «залізом і кров`ю». Острів Мінданао, де іслам пустив найглибше коріння, лишився під його впливом. Решта Філіппін була дуже швидко християнізована.

Чому в країні існувала «мусульманська проблема»?

          Оскільки більшість Філіппін стала християнською, мусульмани дуже швидко почали відчувати на собі міжрелігійне напруження та, іноді, дискримінацію з боку правлячих католицьких кіл. Іспанці, а після них і американці, зневажливо ставилися до мусульманського півдня, а тому там часто виникали суперечки і зіткнення між мусульманами та християнами.

          Це змушувало філіппінських мусульман задуматися про власне самоуправління або автономію. Вони вимагали її протягом багатьох десятків років. Коли уряд щоразу відмовляв, люди ставали все більш радикальними, а частина з них взялася за зброю.  

          Основою мусульман-бойовиків стали народності моро та мауте, які є корінним населенням острова Мінданао та одними з перших прийняли іслам багато століть тому. Партизанська боротьба моро проти центру триває з 1920-х років, з того самого часу, коли США (вони тоді були фактично метрополією Філіппін) почали проводити політику етнічних переселень. У примусовому порядку, вони переселяли християн-філіппінців з півночі на території мусульман на півдні, а останніх при цьому виганяли з їхніх земель. У відповідь, моро та ще одна народність лумад почали чинити збройний опір.

          Партизанська війна мусульман Мінданао проти центральної влади продовжується і донині. Офіційно вважається, що вона триває з 1971 року, коли мусульманські угруповання вперше оформилися у альянси та організовані структури. Але насправді боротьба між християнами та мусульманами на острові триває набагато довше.  

Чому уряд раптом погодився на референдум?

          Президент Філіппін Родріго Дутерте, який прийшов до влади у 2016 році, з самого початку виступав за мирні переговори. Він вирішив розвернути політику своїх попередників, які категорично не бажали йти на поступки сепаратистам, щоб не виглядати слабкими. Кілька факторів впливали на мотивацію Дутерте:

  1. Його електорат. Столиця острова Мінданао – місто Давао – рідне для нинішнього президента. До свого обрання він був мером Давао понад 20 років поспіль. Дутерте особисто зацікавлений принести стабільність на ці землі.
  2. Інфраструктура. Дутерте, прийшовши до влади, обіцяв покращити інфраструктуру в країні, і особливо на своєму рідному острові Мінданао. Для цього він зайняв гроші у Китаю, які почали будувати залізницю та порти на острові. Для успішної реалізації проектів, від яких залежить подальша легітимність президента і його переобрання на посаду, йому необхідна стабільність.
  3. Обіцянка. Родріго Дутерте є прихильником мирних переговорів. На його думку, перемогти у цій партизанській війні нереально. Вона триває 47 років, а тому, на його погляд, логічніше було б просто завершити конфлікт взаємним компромісом.
  4. Біженці. У 2017 році бойовики південних терористичних угруповань захопили місто Мараві – одне з найбільших на острові Мінданао. Це стало несподіванкою для влади, яка розгорнула антитерористичну операцію. Вона завершилася жахливо: місто у руїнах, понад тисяча людей загинули, 300 тисяч стали внутрішніми переселенцями, а по президенту, який обіцяв усім безпеку, завдано потужного репутаційного удару. Дутерте не хоче нового Мараві та хвилі біженців, яких не може забезпечити.

Родріго Дутерте зробив усе, щоб переговори відбулися. Референдум – результат його політики, спрямованої на нейтралізацію мусульманських бойовиків шляхом перемир`я і поступок.

Як референдум вплине на Філіппіни?

          Автономія для мусульман на острові Мінданао змінить адміністративно-територіальний поділ Філіппін, додавши ще один великий автономний край, який матиме широкі повноваження. Це посилить позиції президента Філіппін Родіго Дутерте, який на цьому може переобратися на другий термін у 2020 році.

          До того ж, стабілізація острова (якщо вона настане) відкриє уряду чимало можливостей для реалізації інфраструктурних, енергетичних, економічних проектів спільно з іноземними компаніями, зацікавленими у вкладанні грошей в острів.

          Більше того, мир на острові Мінданао дозволить Дутерте уникнути другої великої битви, подібної Мараві у 2017 році, яку він знає, що не може потягнути. Терористи та екстремісти на острові, як і сепаратисти народностей моро та мауте, не були розгромлені, попри переможну риторику Дутерте. Ризик повторення ситуації 2-річної давнини стане неприємним сюрпризом для президента напередодні виборів.

          Нарешті, референдум може відкрити «скриньку Пандори» для інших народностей, які проживають у Філіппінах. Вони можуть також вимагати автономії, посилаючись на прецедент з мусульманами. Це зробить життя правлячих еліт у Манілі дуже складним і додасть проблем.

Як референдум вплине на регіон?

   Автономія вплине на всі інші держави Південно-Східної Азії, які також мають аналогічні проблеми. Насамперед, це стосується Таїланду, Малайзії та Індонезії. На півдні першого існують мусульманські угруповання, які вимагають автономії для своїх південних регіонів. У переважно мусульманських Малайзії та Індонезії живуть громади мусульман та інших релігій і етносів, які бажали б розширення своїх прав або надання повноважень їхнім регіонам.

     Усі ці країни переважною мірою проводили політику, спрямовану на придушення цих виступів. Для них переговори та поступки такого рівня, як надання автономії – це шлях у нікуди, демонстрація слабкості та безпорадності уряду, який так само думає про свої рейтинги.

   Референдум підкреслює одну дуже цікаву тенденцію: усвідомлення того, що перемогти партизанські угруповання військовим шляхом неможливо. Останнім часом про це говорять все частіше з огляду на різноманітні конфлікти по всьому світу: від Колумбії до Південної Африки та Філіппін. Концепції проти партизанської боротьби уряди воліють не використовувати, оскільки вони довгі (можуть зайняти не один президентський чи прем`єрський термін), комплексні (вимагають комбінації твердої та м`якої сили, а також програм розвитку регіонів і населення) та не дуже популярні за грубу силу, яка часто є вкорінена у місцевих традиціях і звичаях як прояв авторитету та міцності влади.

       Референдум у Філіппінах знову підніматиме ці питання у сусідів, адже тамтешні угруповання вимагатимуть подібного для себе. Відповідно, це може змінити підхід урядів до вирішення проблеми боротьби з аналогічними «Ісламському визвольному руху моро» партизанськими групами.

       Тому, не буде дивно, якщо найближчим часом ми побачимо «парад референдумів» в інших країнах і навіть регіонах.

Ілія Куса, експерт з міжнародних відносин UIF