«Хочете нас усіх прибрати?» та інші реакції освітян на зміни у ВНЗ

28.02.2019

Фото: ukranews.com

Ректори та керівники університетів – окрема каста, яка відчуває за собою певний "імунітет". У тому числі – політичний. Вони слабко реагують на суспільні запити до змін. Натомість таку готовність демонструють окремі викладачі, кафедри, приватні універститети. 

Про це розповів експерт програми «Освіта» UIF Миколою Скибою, підсумовуючи результати  зустрічей з представниками університетських кіл після презентації доповіді "Майбутнє українських університетів", що відбулась у грудні минулого року в Українському інституті майбутнього.

Три зустрічі відбулись у Хмельницькому, Львові (Український Католицький Університет) та  Києві (Київський Університет ім. Б. Грінченка).

  • Як університетська спільнота відреагувала на доповідь «Майбутнє університетів»?

Для презентації ми обирали ті університети, які мають певну відкритість, та готові експерементувати з програмами.

Для прикладу, в Університеті ім. Грінченка Галина Вишневська викладає культурологію та соціальну антропологію, використовуючи у своїй програмі книги «Пісня льоду й полум’я» Джорджа Мартіна (у масовій культурі більш відома як «Гра престолів»).

УКУ – взагалі університет, який вирізняється підходами до навчального процесу. Вони відомі тим, що запрошують багато світових «зірок». Наприклад, там у 2016 році читав лекції Френсіс Фукуяма. Нещодавно в УКУ відкрилася магістерська програма «Науки про дані». Це при тому, що в українському навчальному полі Data Science доволі незвідане явище, хоча є дуже популярним напрямком за кордоном.

  • Чи може це свідчити про те, що українські університети готові до змін та інновацій?

Інноваційні університети зазвичай народжуються з власною позицією. УКУ – радше виняток, ніж правило. Цей університет від початку створювався як інноваційний, підлаштований під запит бізнесу, інтелектуалів, громадських організацій та церковних кіл.

Такий виняток, але у меншому масштабі, є також у Харкові – Харківська школа архітектури. Вони взялися заповнювати нішу спеціалістів, які б могли створювати дизайн публічного простору. Харківський архітектор Олег Дроздов та його колеги починали з короткотермінових курсів, а потім виросли до бакалаврських та магістерських програм. І на сьогодні поволі перетворюються на університет.

Ще один поодинокий кейс – Університет Короля Данила в Івано-Франківську. Вони  заохочують студентів працювати за фахом вже під час навчання. Наприклад, для студентів-юристів є так звана «юридична клініка». Там вони під керівництвом наставників вчаться надавати послуги і розуміти, з чим вони стикнуться, коли отримають диплом і розпочнуть індивідуальну практику.

  • Головна мета Ваших поїздок Україною?

Побачити, скільки інноваційних точок є на мапі української освіти. І, хоч їх значно менше у порівнянні з двома сотнями державних університетів, їхня кооперація може дати щось більше. Тобто наша мета – нанести їх на єдину мапу і показати їх одне-одному, щоб вони могли координувати свої дії.

  • Скільки таких точок Ви нарахували?

Не менше двох десятків, якщо враховувати не лише університети, а й окремі кафедри, які почали експериментувати.

Наприклад, на кафедрі інформаційних технологій у Львівській політехніці працюють з програмами інтернет-речей і готують відповідних спеціалістів «на замовлення» IT-компаній.

У тому ж університеті сформувалася окрема структура – Стартап Школа, яка допомагає перетворити ідею на продукт, цікавий для інвесторів. Вона працює не тільки зі студентами, а й з випускниками, які давно закінчили університет, але ще потребують менторської підтримки, піар-супроводу.

Інший приклад – в Університеті ім. Івана Франка спільно з IT-компанією SoftServe з’явився курс підготовки фахівців для інформаційно-технологічної галузі.

  • Тобто державні університети змінюються не системно, а із ініціативи окремих працівників кафедр, за моделлю «знизу-догори»?

Так. Теперішні керівники університетів, ректори – це така окрема каста, яка відчуває за собою «імунітет», навіть політичний. Адже вони дуже часто мають політичний бекграунд. Тому у своїй діяльності орієнтуються не на суспільство з його запитами і бажанням змін, а на свій політичний "дах". Але відбувається природня зміна людей на посадах. І до державних органів також приходять нові люди з бізнес-мисленням. І ця законсервована група поки не розуміє, що політичний ресурс їхньої підтримки (зв'язки у центральних та місцевих органах влади) скоро себе вичерпає. Тому на доповідь «Майбутнє університетів» вони не відреагували: ніби не помітили її.

Інший рівень університетського середовища – викладачі та очільники кафедр – також реагують здебільшого з обережністю, із запитанням «Ви хочете нас усіх прибрати?» Хоча трапляються такі співробітники ВНЗ, які після презентації підходили та питалися поради, зробити програми цікавішими для студентів. Тобто з обережним оптимізмом можна говорити про те, що є «точки дотику» між віізонерами інноваторами і людьми з академічного середовища.

Микола Скиба, експерт програми "Освіта" Українського інституту майбутнього

Розмову вела Саміра Аббасова