Підтримати креативних, не відмовляючись від стабільності.
І хоч відзначено різні аспекти однієї проблеми, експерти, з якими поспілкувався Opinion, сходяться на думці, що ЗНО нині вже вичерпало свої можливості. «Якщо дивитися формально, на сьогодні ЗНО у вигляді тестування, яке використовується і для ДПА, і є підставою для вступу в університет, у такому вигляді вичерпало свій запас міцності, тому що починає суперечити компетентнісному підходу, – зазначає у коментарі Opinion експерт з питань освіти аналітичного центр «Український інститут майбутнього» Микола Скиба. – По-друге, воно не стимулює учнів розвивати мислення, здатність розв’язувати реальні проблеми – воно просто спрямовує на банальне запам’ятовування, без зв’язку з тим, як ці факти використовуються в житті, потрібні вони загалом чи ні».
Окрім того, на думку експерта, це створює диспропорцію уваги щодо інших предметів: аби отримати високі бали, учні 10-11-их класів концентруються тільки на тих, які їм потрібно буде складати на ЗНО, абсолютно нехтуючи іншими. «А саму систему побудовано так, що аби отримати за тест високий бал, інформацію потрібно прокручувати в голові постійно, бо щойно ти припиниш це робити, шанси отримати високий бал різко впадуть, – каже Микола Скиба. – А якщо є змога отримати 200 балів, людина починає зубрити й реально відволікається від того, що справді важливо для її подальшого розвитку. Скажімо, їй потрібна не просто біологія, а цікавить саме генетика. І не просто генетика, а наприклад редагування генів. Або цікавить не просто географія, а зміна клімату. Чи якісь речі, пов’язані з проблемами питної води. І замість того, щоб професіоналізуватись у цьому, така людина змушена повторювати формули чи вивчати структуру складнопідрядних і складносурядних речень, що навряд чи знадобиться їй потім у житті».
Саме тому, на думку фахівця, варто розділити ЗНО як зовнішній майданчик для оцінки та вже застарілу форму, у якій воно відбувається. «Зважаючи на сучасні потреби, варто дати щонайменше три варіанти, кожен із яких підійде для окремої категорії молодих людей, – пояснює аналітик Українського інституту майбутнього. – Скажімо, для тих, хто більше орієнтується на стабільність, умовно кажучи, на роботу в державному секторі чи будь-яку роботу виконавця, можна залишити систему ЗНО, яка працює зараз, осучаснивши самі тестові завдання. Якщо людині, яка має певні риси характеру, орієнтується більше на точність, а не на розуміння, комфортніше просто підготуватися до тестів, позбавляти її такої змоги не треба. Але ж є більш винахідлива молодь, яка від самого початку орієнтована на інноваційний сектор економіки, де вимагається креативність і нестандартне мислення. Для чого їм тоді вчити весь той обсяг літератури, якщо вони її не використовуватимуть? Їм потрібно дати змогу показати й захистити свої творчі роботи, своє бачення розв’язання якоїсь проблеми».
Причому, зазначає Микола Скиба, така опція може бути на базі Українського центру оцінювання якості освіти. Масовою вона не буде в будь-якому випадку, тож організувати це не так складно. «Ще для якоїсь частини молоді можлива форма, наприклад, певного творчого іспиту або командної роботи, розв’язання проблем у групі, – вважає він. – Для цього тільки потрібно розробити методологію оцінювання, а стандартизувати за бажання можна будь-який варіант. У світі перевірений і варіант захисту портфоліо, яке школяр напрацьовуватиме упродовж кількох років. Законом також дозволено індивідуальну освітню траєкторію, тож учні, які її обиратимуть, повинні мати змогу й захищати. При цьому важливо, щоб працювали ці кілька варіантів – і сам школяр мав змогу визначатися, який підходить саме йому, але стригти всіх під одну гребінку не можна».
Як бачимо, проблема справді комплексна й за помахом чарівної палички її не розв’яжеш. Але те, що не можна пропонувати усім університетам такого собі уніфікованого абітурієнта, видно неозброєним оком – таким чином стримується їхній розвиток. А ті університети, які претендують на унікальність, мають власну систему цінностей, дуже чітко знають, якого студента хочуть вчити. «І вони повинні мати змогу відібрати цього студента, – акцентує пан Скиба. – А коли студентів централізовано розподіляють через систему єдиної державної бази освіти, це зазвичай нівелює оту автономію, яку нашим університетам надано законом».
Отже, якщо підсумувати сказане, то в будь-якому випадку зовнішнє незалежне оцінювання – це дуже важливий проект, який було задумано як систему боротьби з корупцією на етапі вступу до вишів і якому, попри супутні проблеми, довіряє суспільство. Але цей інструмент не повинен перетворюватися на своєрідне гальмо в боротьбі за якість освіти. Окрім того, як зазначив у коментарі Opinion голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергій Квіт, разом із тим, як наші університети ставатимуть усе більш якісними й конкурентноздатними на міжнародній арені, у перспективі вони повинні одержати й більше прав у формуванні свого контингенту, висуваючи для них додаткові вимоги при наборі. Тож реформування системи ЗНО справді назріло.
Лариса Вишинська
Посилання на оригінал opinionua.com