ШКІЛЬНІ ПРОТЕСТИ В ПОЛЬЩІ: УРОК ДЛЯ УКРАЇНИ

19.04.2019

Фото: gloswielkopolski.pl

Допоки інформаційне поле України розлилось багряно-зеленими фарбами, а суспільство зосереджене на безпрецедентних президентських перегонах, поза кордонами України відбуваються події, які критично потребують уваги. Одна з них – всенаціональний учительський страйк у Польщі. Чому страйк польських вчителів важливий для України? Давайте розбиратися.

Де пролягають межі страйку?

Вперше про страйк стало відомо в кінці грудня 2018 року. 17 грудня вчителі в знак протесту проти низької заробітної плати масово «вийшли на лікарняні». На той момент заробітна плата вчителя-стажера складала 1 751 польський злотий (близько 13 000 грн.), а кваліфікованого вчителя – 2 377 злотих (близько 17 500 грн). Відправною точкою протестів стало прийняття нової системи оцінювання вчительської роботи, проти якої протестували профспілки «Солідарність» та «Польський Союз Вчителів». 18 грудня міністр освіти Ганна Залевська, яка до протестів взагалі не йшла на поступки, написала лист вчителям, в якому пообіцяла підвищення зарплати на 5% та повернення до попередніх принципів оцінки роботи. Профспілки така відповідь не задовільнила: «Солідарність» вимагала підвищення на 15%, а «Польський Союз Вчителів» – на 1 000 злотих (близько 7 500 тис. грн.). З цією вимогою «Польский Союз Вчителів» анонсував загальнонаціональний протест. Згодом до організації протесту долучилась загальна профспілкова організація – «Форум Профспілок». Разом вони проводили перемовини з урядом. Оскільки страйк був запланований на 8 квітня, то і кульмінаційним моментом стали вечірні, загалом невдалі, перемовини трьох профспілок з урядом напередодні, 7 квітня. Наразі цей протест ледь не паралізував освітній процес у сусідній державі. 8 квітня до нього долучилась половина польських шкіл, а це десятки тисяч шкіл і мільйони учнів.

Хто з ким і про що домовився напередодні страйку?

Профспілка «Польський Союз Вчителів» повідомила попередні результати наради щодо страйку за тиждень до його початку. За її даними, майже 80% шкіл, дитсадків та інших навчальних закладів оголосили про приєднання до загальнонаціонального протесту. Напруги додавало те, що страйк припадав на час проведення зовнішніх оцінювань і екзаменів, які також були заплановані на квітень. 

Отож, спочатку усі профспілки вимагали підняття заробітної плати для вчителів одразу на 1 000 польських злотих (близько 7 500 грн.), а також зміни системи оцінювання, поліпшення умов кар’єрного зростання та збільшення витрат на освіту.  Однак, за словами віце-прем’єр-міністра Беати Шидло, а також інших чиновників, державний бюджет Польщі не може дозволити такі витрати.

Внаслідок переговорів, від страйку відмовилась одна з трьох профспілок – «Солідарність». Вона погодилась на компроміс з урядом. Тому і в кінцевому рахунку шкіл, які розпочали страйк, стало менше – близько половини. За угодою із «Солідарністю», мінімальна заробітна плата польських вчителів складатиме  уже від 2 780 до 3 815, а середня – від 3 335 до 6 177 польських злотих (відповідно, від 20 850 до 28 600 грн. та від 25 000 грн до 46 300 грн.). До 2023 року заробітна плата сертифікованого вчителя складатиме 8 100 польських злотих (близько 60 750 грн.).  Загалом уряд запропонував підвищення у розмірі 15%, з яких у 2019 році вчителі отримають 9,6%. Крім того, уряд погодився на скорочення терміну стажування для молодих вчителів, надання щомісячної мінімальної допомоги у розмірі 300 злотих (близько 2 250 грн.), зміну системи оцінювання вчителів та зменшення бюрократії. Вчителі-новачки одноразово отримуватимуть 1 000 польських злотих (близько 7 500 грн.) «для впевненого початку».

З боку польського уряду угоду з профспілкою «Солідарність» підписали віце-прем'єр-міністр Беата Шидло, а також міністр сім'ї, міністр освіти, голова канцелярії прем'єр-міністра і заступник міністра фінансів. Інші дві профспілки – «Союз Польських Вчителів» та «Форум Профспілок» змінили ключову вимогу –підвищення заробітної плати не на 1000 злотих, а 30% (від 600 до 800 злотих). У понеділок, коли загальнонаціональний страйк розпочався, віце-прем’єр міністр закликала «Союз польських вчителів» і «Форум профспілок» до поновлення переговорів. Спочатку голова «Союзу Польських Вчителів» Мирослав Броняч заявляв, що протест не перериватиметься на час шкільних екзаменів, та згодом школярі все ж отримали змогу їх скласти.

У чому полягає головна проблема?

Якщо поглянути на події сьогодні, то складеться певне враження, що основною причиною страйку є фінансова складова. Однак, якщо заглибитись у відносини між польськими учителями і владою, то ситуація набирає іншого значення. Як ми вже згадали, відправною точкою для протестів стала зміна системи оцінювання вчительської роботи. Ця зміна входила до загальної реформи шкільної освіти, впровадженої міністром освіти Ганною Залевською. На думку критиків уряду, реформа була просунута під тиском, без достатньої кількості консультацій уряду із самими викладачами. Новий основний навчальний план був підготовлений за короткий час, без чіткого плану, мети, без достатнього обґрунтування. При призначенні консультативних груп, уряд на їхні висновки мало зважав.

Іншим каталізатором протестних настроїв, а згодом і страйку, став збіг у часі з весняною передвиборчою кампанією до Європарламенту, яка повільно перетікає на осінню кампанію до Сейму – польського парламенту. Важливим є те, що чинна правляча партія Польщі «Право і Справедливість» після виборів 2015 року має переважну більшість місць у Сеймі – 236 з 460, і президент Польщі Анджей Дуда також є представником цієї ж партії. Тому і уряд формується відповідно.

Сама «Право і Справедливість» офіційно розпочала передвиборчу кампанію наприкінці цієї зими.  23 лютого очільник ПіС Ярослав Качинський представив нову партійну програму. Вона включає розширення соціальної програми «500+»: батьки отримуватимуть щомісячну допомогу розміром у 500 польських злотих (близько 3 750 грн.) уже починаючи з першої дитини. Також польська влада планує скасувати податок на прибуток ФОП для молоді віком до 26 років, впровадити «тринадцяту» пенсію для пенсіонерів та забезпечити автобусне сполучення між малими населеними пунктами.  Міністр сім’ї, праці та соціальної політики Польщі Ельжбета Рафальська оцінила щорічну вартість цієї програми у 40 млрд. польських злотих (близько 300 млрд. грн). Та програма сподобалась не всім.

Після оголошення нової конвенції ПіС, щодо неї пролунав негативний відгук від профспілки «Польский Вчительський Союз» в особі голови Славомира Броняча, оскільки, незважаючи на численні соціальні видатки, про вчителів «Право і Справедливість» не згадала ні слова. Тому, за словами Броняча, тільки великий страйк вчителів під час іспитів змусить владу «поговорити» з вчителями і серйозно їх сприймати.

Наразі вчительський страйк підтримали уже й опозиційні сили. Гжегож Щетина, голова найбільшої опозиційної партії «Громадянська Платформа», яка наразі входить до об'єднання лібералів «Європейська Коаліція», уже підтримав польських вчителів. Щетина пообіцяв задовільнити вимоги стайкарів у разі, якшо його партія формуватиме уряд після парламентських виборів восени. Крім того, опозиціонер заявив, що якщо чинна правляча партія «Право і Справедливість» не впорається із ситуацією, вона муситиме піти.

Висновки для України

Поки у Польщі відбувалась шкільна реформа, в Україні також відбувалась і своя. І якщо ми подивимось на обидві реформи критично, вони матимуть багато спільного: поспішність, тиск, неузгодженість із ключовими об’єктами, результат – невдоволення. Ось тільки в Україні до того ж, середня заробітна плата кваліфікованого шкільного вчителя вдвічі менша за оплату вчителя-стажера у Польщі, а рівень загальної мінімальної заробітної плати менший у чотири рази.  В обох країнах одна на одну накладаються виборчі кампанії. Логічно виникає запитання: чому в Польщі розпочались протести і всенаціональний страйк, а в Україні – ні? Відповідь на це запитання знаходиться на поверхні: українські профспілки є радше фіктивними організаціями, аніж реальними представниками інтересів робітників.

Ситуація в Польщі – приклад для майбутньої наступної чи теперішньої влади, як не потрібно загравати з окремими групами електорату та проводити необдумані реформи, особливо, зважаючи на непередбачувані наслідки і некерованість можливих протестів.

 Іван Дуднік, стажер Українського інституту майбутнього