Політична криза в Австрії: чотири головні висновки

21.05.2019

Фото: LIGA.net 

10-11 травня впливові німецькі видання опублікували відео, на якому зафіксовано приватну розмову віце-канцлера Австрії, лідера право-радикальної «Партії свободи» Хайнца-Крістіана Штрахе з невідомою багатою росіянкою, племінницею одного з московських олігархів. На відео обидва обговорювали перспективи співпраці, але у не дуже законній формі. Росіянка, яку згодом ідентифікували як …, пропонувала австрійському політику інформаційну та фінансову підтримку на виборах до Європарламенту, у яких бере участь «Партія свободи». Сам Штрахе охоче говорив про це і навіть пропонував укласти угоду: він допоможе їй викупити частку найбільшого австрійського таблоїду «Kronen-Zeitung» і всіляко просувати її бізнес, а вона забезпечить йому підтримку та виборах.  

         Відео цієї зустрічі, сумнівної поведінки Штрахе, яку він сам назвав «типовою п`яною поведінкою у стилі мачо» та не менш сумнівних домовленостей про фактичний хабар, спровокували гостру політичну кризу. Канцлер Австрії і коаліційний партнер «Партії свободи» Себастьян Курц зреагував миттєво, заявивши, що не бажає більше працювати зі Штрахе та закликав його подати у відставку. Той так і зробив, залишивши посаду віце-канцлера та голови партії. Із ним разом пішов у відставку й ініціатор тієї зустрічі з відео – голова парламентської фракції «Партії свободи» Йоханн Гуденус. Відставки розвалили коаліцію, а канцлер оголосив про дострокові вибори, які вірогідно відбудуться у вересні цього року. Його підтримав і президент Австрії Александр ван дер Беллен.

         Відставка Хайнца-Крістіана Штрахе ознаменувала початок нової глави в політичній історії країни після 2017 року. Розпад коаліції і майбутні дострокові парламентські вибори свідчать про кілька важливих речей, які варто розглянути:

1. Завершення чергового етапу внутрішньополітичної боротьби у правлячій коаліції;

2. Політична смерть одного з найвпливовіших лідерів австрійських правих;

3. Посилення «російського фактору» у внутрішній політиці Австрії;

4. Удар по позиціях націонал-популістських правих сил у Європі напередодні виборів до Європарламенту.

 

Завершення чергового етапу внутрішньополітичної боротьби у правлячій коаліції. Ні для кого не секрет, що між двома партнерами правлячої коаліції – право-радикальною «Партією свободи» та право-консервативною Австрійською народною партією – існували розбіжності з цілої низки питань соціально-економічного та політичного розвитку країни.

Першим і найголовнішим питанням розбрату між двома коаліційними партнерами були відносини з Росією. Право-радикальна «Партія свободи» вже давно має тісні зв`язки з російським політичним істеблішментом. Кілька років тому вони підписали угоду про співпрацю з «Єдиною Росією». На відміну від них, їхні партнери по коаліції – право-консервативна Австрійська народна партія Себастьяна Курца не є залежною від Москви та розглядає російські гроші у політиці як потенційну загрозу. Тому між двома партіями з самого початку не було єдності щодо політики відносно РФ. «Партія свободи» виступала за нормалізацію стосунків з Кремлем і скасування антиросійських санкцій, а Народна партія всіляко критикує Росію, і підтримує санкційну політику ЄС.

Цей конфлікт яскраво проявився у 2018 році під час весілля міністра закордонних справ Австрії Карін Кнайсль, призначеної за квотою «Партії свободи». Тоді соратники Курца розкритикували міністра за запрошення на весілля президента РФ Володимира Путіна, звинувативши її у «прогинанні під Москву».

Для канцлера Себастьяна Курца російський вплив, який проникнув в Австрію через «Партію свободи» - це токсичний фактор внутрішньої політики, від якого бажано позбавлятися. Відтак, цілком вірогідно, що корупційний скандал навколо лідера ультраправих міг бути використаний партією Курца для швидкої нейтралізації своїх партнерів і оголошення дострокових виборів для того, щоб перезапустити систему, вже без «Партії свободи». Достеменно невідомо, хто знімав відео та прослуховував розмови Хайнца-Крістіана Штрахе. Можна цілком припустити, що про це знали у верхах, і швидкість реакції на скандал з боку Курца та його партії це підтверджує. Канцлер дуже швидко натиснув на своїх коаліційних партнерів, змусив Штрахе піти у відставку і навіть почав погрожувати кримінальним переслідуванням. Все це йде на користь молодому канцлеру, який отримав шанс підірвати рейтинги праворадикалів, а також піти на вибори вже восени, зірвавши куш у вигляді як мінімум маргіналізації «Партії свободи» та як максимум більшості у парламенті.

Друга лінія розколу проходила по питаннях міграційної політики та політики національної ідентичності. Праворадикали з «Партії свободи» зробили міграційну політику ледь не єдиним питанням у їхній політичній програмі. Вони дотримуються занадто крайніх поглядів на проблему імміграції: виступають за закриття кордонів, жорстку сімейну політику, депортацію усіх біженців і захист національної ідентичності, яка нібито перебуває під загрозою зникнення під тиском «ісламізації». Зі свого боку, Австрійська народна партія Себастьяна Курца не є такою радикальною у своїй міграційній політиці, а також воліє зосередитися на економічних питаннях. До того ж, уряд Курца не бачить сенсу в закритті кордонів для усіх. Зрештою, Австрія має гостру проблему старіння нації, і ринку праці потрібні заробітчани, щонайменше зі Східної Європи. Тому, радикалізм «Партії свободи» не завжди поділявся право-консерваторами Курца.

Ще однією важливою проблемою стала національна безпека. Для Курца та його партії будь-який іноземний вплив – це потенційна загроза внутрішній стабільності. За останні кілька років Австрія дуже серйозно посилила боротьбу з іноземними розвідками, виславши з країни десятки ймовірних російських шпигунів. Однак тісні зв`язки «Партії свободи» з росіянами завжди непокоїли Курца та складали для нього загрозу. Тому не дивно, що між двома політичними силами зберігалася недовіра, а у лютому канцлер навіть намагався забрати у ультраправих повноваження нагляду за спецслужбами, які у них є через те, що вони здобули квоти міністрів оборони та внутрішніх справ після виборів 2018 року.

Політична смерть одного з найвпливовіших лідерів австрійських правих. Хайнц-Крістіан Штрахе був одним з важковаговиків австрійської політики. Він пробрався до верхів «Партії свободи» у 2004 році, коли став заступником лідера партії, після майже 20 років членства у ній. Його ментором та політичним учителем був багаторічний лідер партії, відомий австрійський праворадикал і націоналіст Йорг Хайдер. Пізніше, останній створив окрему політичну силу, у яку Штрахе не пішов, а натомість сам здобув лідерство у «Партії свободи». Після загибелі Хайдера в автокатастрофі у 2008 році, саме Хайнца-Крістіан Штрахе став політиком, який зумів консолідувати значну частину австрійських правих, що зрештою й привело їх до успіху на парламентських виборах 2017 року. Після його відставки лідером партії може стати нинішній міністр транспорту Норберт Хофер. Партія втратила харизматичного та досвідченого лідера, і це вдарить по їхнім позиціям та рейтингам.

Посилення «російського фактору» у внутрішній політиці Австрії. Скандал навколо Хайнца-Крістіана Штрахе вчергове підкреслив, наскільки сильним є російський вплив у австрійській політиці. Для канцлера Себастьяна Курца відставка його заступника – це чудова нагода нейтралізувати цей вплив і придушити його, маргіналізувавши ультраправих на дострокових виборах, консолідувавши владу у своїх руках.

Удар по позиціях націонал-популістських правих сил у Європі напередодні виборів до Європарламенту. Відставка Штрахе дезорієнтувала праві сили в Австрії. Чимало хто у ЄС використав цей скандал для критики усіх правих у Європі напередодні виборів до Європарламенту. «Партія свободи» бере у них участь, і до скандалу мала доволі непогані шанси потрапляння до Європарламенту. Вона є складовою частиною альянсу націонал-популістів, у яких входять французький «Національний фронт» Марін ле Пен, італійська «Ліга» Маттео Сальвіні та німецька «Альтернатива для Німеччини». Однак цей скандал робить «Партію свободи» токсичною для своїх партнерів, і б`є по їхніх позиціях також, оскільки тісні стосунки з Росією мають не лише австрійські ультраправі.