НОВІ ОБЛИЧЧЯ ЄС: ЗАГРОЗИ ДЛЯ УКРАЇНИ

05.07.2019

Урсула фон дер Ляєн та Дональд Туск

За підсумками саміту в Брюсселі стало відомо, хто може очолювати ЄС наступні п'ять років.

Експерт програми "Міжнародна політика" UIF Ілія Куса розповів про  загрози для України, які  віщує новий пакет кандидатур на ключові посади Євросоюзу.  Дізнавайтеся, як майбутні обличчя ЄС ставляться до головних проблем України та чому серед обраних фігур немає представників Східної Європи. Невже це може бути вигідно Росії?

- Як майбутні обличчя ЄС ставляться до України, а точніше, до головних українських проблем: війни, "Північного потоку-2" та санкцій проти РФ?

- Голова Європейської Ради, Прем'єр-міністр Бельгії, Шарль Мішель є прихильником прагматичних відносин з Росією. Іншими словами, він – за переговори та компроміси. У нього не дуже жорстка позиція щодо російсько-українських питань. Він здебільшого підтримує "Північний потік-2", ніж виступає проти нього, хоча однозначно він з цього приводу не висловлювався. Але будучи французьким лібералом, він завжди намагався йти в фарватер Франції: бізнес, торгівля, одним словом – прагматизм. Франція, звичайно, проти повного скасування санкцій проти РФ, але судячи з останніх тенденцій, там цілком серйозно розглядають питання їх  пом'якшення.

Позиція Жозепа Бореля є зрозумілішою. Він не є прихильником нормалізації відносин  з Росією. У нього навіть були досить жорсткі заяви щодо російської агресії. І це – хороший знак для нас, так як він хороший дипломат, досвідчений ветеран іспанської політики і зазвичай займає досить жорстку позицію, тобто навряд чи він буде балансувати між конфронтуючими сторонами. Але це не означає, що він залишатиметься таким же принциповим, якщо за нормалізацією відносин ЄС та Росії буде стояти системний інтерес європейських еліт, так як Борель не визначає політику ЄС, а виконує її. Але, тим не менше, його особиста позиція з приводу Росії досить жорстка, про що свідчить  навіть його нещодавня заява, де він назвав Росію «старим ворогом Іспанії».

Претендентка на посаду Президента Єврокомісії, Міністр оборони Німеччини, Урсула фон дер Ляєн, як і Шарль Мішель, виступає за прагматичні відносини з Росією та зближення Німеччини з Росією. І тут усе логічно, адже вона виросла у  політичному середовищі, у якому відносини з Росією вважалися правильними і пріоритетними. Тому, якщо її все ж затвердять на цій посаді, то вона буде дотримуватися досить  м'якої позиції по відношенню до Росії, що віщує нам не дуже хороші новини, тому що від Президента Єврокомісії багато чого залежить, у тому числі і позиція ЄС щодо "Північного потоку -2". Тим більше, Німеччина, яка за нею стоїть, є автором проекту "Північного потоку-2" і флагманом ідей нормалізації відносин з Росією.

І ще у нас є Європейський центральний банк. На посаду директора МВФ хочуть призначити Крістін Лагард. Це – креатура Франції. І її позиція по Україні відома: вона відноситься до наших проблем як до бізнесу, хоча про російсько-українську війну вона говорила небагато. Але як француженка і як колишній Міністр економіки Франції, який фігурує у справі розтрати державних фондів, вона буде робити все, що скаже Париж. Тож, вона – не самостійний гравець і її думка, як Голови Європейського центрального банку, не буде особливо враховуватися.

- Чи можна назвати цих кандидатур консенсусними і справедливими, якщо серед них немає жодного представника Східної Європи? З огляду ще і на той факт, що у східній частині Європи зараз зосереджена велика кількість проблем. Наприклад, та ж принципова позиція країн Вишеградської четвірки з приводу міграції  ...

- Дійсно, при виборі кандидатур географічний баланс був порушений і це обіцяє великі проблеми і конфлікти всередині самого ЄС. Тому, Східна Європа виступила аутсайдером і країни Вишеградської четвірки були дуже незадоволені цим. Тож,  розкол між східно і західноєвропейськими блоками буде більш явним і вочевидь це ще більше послабить ЄС, а отже – посилить зовнішніх гравців, таких як Росія, якій буде легше задіяти свої лобістські структури. Причина цього проста – ці кандидатури були компромісними і обрані на швидку руку.

- Так, наприклад видання Bloomberg зазначило, що  «Ляєн і Лагард прийшли зовсім з невідомості». Що це означає?

- Насправді, всі окрім Шарля Мішеля, з'явилися у публічному просторі буквально у вівторок ввечері. Урсула фон дер Ляєн була сюрпризом навіть для партії Меркель. Є таке поняття як «Spitzenkandidat», або «Leading cadidate» - це система ЄС, коли є певні люди з високим рівнем впізнаваності і вони протягом декількох місяців до призначення, повинні з'являтися на публіці, проводити «м'яку передвиборчу компанію». Ця система дозволяє узгодити усі нюанси, які стосуються кандидатур, завчасно.

Наприклад, Франц Тіммерманс і Манфред Вебер були саме Spitzenkandidat на головні посади в ЄС. Між ними навіть проводилися дебати ще навесні. Але коли почався саміт, виявилося що Західна Європа, а саме: Франція, Німеччина, Іспанія та країни Бенілюксу, погодили цих кандидатур між собою, не сказавши нічого країнам Східної Європи. Прем'єр-міністри Хорватії  та Чехії, які є членами фракції в яку входить Ангела Меркель, дізналися про домовленості по кандидатурам Тіммерманса і Вебера, лише на черговому засіданні, зі слів самої ж пані Меркель. Це привело їх у лють і вони заблокували ці фігури, тим самим перекресливши усі домовленості останніх трьох-чотирьох місяців прямо під час саміту.

Тому, потрібно було терміново вибрати нових кандидатур. Знову ж таки, це було без участі представників Східної Європи та Дональда Туска, вже майже колишнього Голови Європейської Ради. Так і вийшло, що на всі ключові посади потрапили тільки представники Західної Європи, які, не без підстав, вважають себе більш впливовими і вагомими у Євросоюзі.

З експертом розмовляла Валерія Півень