Пріоритетні кроки нового уряду: політика

10.09.2019

11 пріоритетів Зеленського. Що потрібно встигнути цього року.

Якщо план не з’явиться в найближчі 5−6 місяців, Україні буде відведена роль об'єкта взаємних поступок ЄС, США і РФ

1. Провести перепис населення, з дослідженням домогосподарств, а не просто підрахунком «душ». Сьогодні в Україні ніхто не знає точної кількості населення, відсотка працездатних громадян, залучених у міграційні процеси, реального стану домогосподарств. Перепис важливий не тільки для оцінки доступних економіці трудових ресурсів, а й для забезпечення безпеки. Зокрема, для визначення мобілізаційного потенціалу країни.

2. Розробити і прийняти програму управління міграцією

Країні необхідно максимально зменшити відтік населення і в ідеалі залучити мігрантів, здатних працювати на благо економіки України. Програма дозволяє відповісти на такі запитання:

— Як і якими методами зберегти обсяги фінансування економіки, що надходять від трудових мігрантів. Як змусити ці гроші працювати і створювати нові робочі місця?

 — Скільки нам необхідно трудових мігрантів для забезпечення економічного зростання?

— Представники яких країн можуть бути джерелом міграційних ресурсів для країни?

Україна повинна стати сусідом, з яким вигідно працювати і невигідно конфліктувати

 — Яким чином можна забезпечити і роботу з мігрантами і при цьому не створювати соціальної напруженості в суспільстві?

 — Як забезпечити не тільки інтеграцію мігрантів, а й їх асиміляцію вже в другому поколінні?

Відповідь хоча б на поставлені вище запитання дозволить створити механізми, здатні перетворювати Україну з донора робочих рук на активного гравця на ринку міжнародної міграції.

3. Створити план розвитку інфраструктури Донбасу (підконтрольних Україні територій)

Пора усвідомити, що проблема Донбасу, навіть якщо угоди про врегулювання будуть підписані завтра, не вирішиться в найближчі 10−15 років. Визнання факту наявності затяжного конфлікту, дає можливість тверезо поглянути на стан справ у частині регіону, що залишилася підконтрольною Україні. Вона повинна розвиватися, бути «вітриною» для громадян, які перебувають на окупованих територіях. Потрібна програма розвитку, суть якої не у «відновленні зруйнованого», а в будівництві об'єктів, які можуть стати основою зростання нової економіки регіону, структура якої руйнує систему мономіст. Країні необхідно пов’язати регіон в одне ціле, і, в ідеалі, вписати території в глобальні транспортні коридори. Наприклад, коридор «Балкани — кордон РФ».

4. Розробити сценарний план врегулювання на Донбасі і підтримки Криму.

Російська дипломатія за попередні роки досягла двох ключових успіхів:

 — Розділила питання Донбасу і Криму на два різних кейси, прибравши при цьому обговорення анексії півострова з активної фази (точніше, не допустивши початку діалогу).

 — Представила свій план дій з врегулювання на Донбасі (свій план реалізації Мінських угод), який де-факто і обговорюється сьогодні.

Україна, на жаль, не має внутрішнього плану, що складається з декількох сценаріїв з розрахунками необхідних ресурсів, точок можливого виходу на більш вигідний сценарій і точок можливого провалу. Тим більше немає зовнішнього плану, бачення алгоритму дій, з чітким визначенням необхідних ресурсів, прийнятного для них рівня підтримки глобальних гравців, з точки зору національних інтересів.

Якщо такої не з’явиться в найближчі 5−6 місяців, Україні буде відведена роль об'єкта взаємних поступок у вирішенні більш масштабних питань взаємодії ЄС, США і РФ.

5. Розробити і почати реалізацію політики активних інформаційних операцій

Україна перебуває в режимі інформаційної війни. При цьому в країні немає розуміння необхідності проведення активних інформаційних інтервенцій як щодо Криму і Донбасу, так і для сусідніх держав. В результаті, навіть при розвиненій інфраструктурі боротьби з фейками, країна вкрай вразлива до запущених ззовні тем, що стають чутливими для суспільства. Одночасно з цим Україна не має сформованих лояльних груп на території сусідніх держав, не проводить роботу з їх формування й інформаційної підтримки. В результаті ми не можемо впливати на громадську думку за кордоном навіть щодо чутливих для нас тем. І, вже тим більше, піднімати такі теми.

Відносно Донбасу і Криму інформаційна політика відсутня як така. Необхідна централізована політика подачі інформації в зрозумілому і прийнятному для місцевого населення форматі. Ми повинні створювати інформаційну базу, що забезпечує зростання лояльності до державного проекту «Україна», а не окремих партій або груп.

6. Розроблення програми розвитку співробітництва з суміжними державами

Ключ — у створенні та реалізації довгострокових взаємовигідних проектів у логістиці, промисловості, науці і техніці, розвитку регіонів. Необхідно створити умови, за яких сусіднім державам Україна буде цікава як довгостроковий партнер, що забезпечує їх власну стійкість, а не як джерело ресурсів і ринок збуту. Уряд зобов’язаний провести аудит двосторонніх відносин, визначити точки конфліктів, зняти гостроту існуючих протиріч і змістити акценти відносин у сферу довгострокового співробітництва. Україна повинна стати сусідом, з яким вигідно працювати і невигідно конфліктувати.

7. Реформування соціальної сфери як основи політичної стабільності та стійкості держави

З урахуванням трудової міграції, кількість пенсіонерів у країні зрівняється з кількістю платників Єдиного соціального внеску вже в найближчі 2−3 роки (максимум). Якщо до цього додати не менше 3,5 млн працівників бюджетної сфери — починаючи від співробітників місцевого самоврядування, закінчуючи силовиками — і понад 15 млн «персональних справ про пільги», в країні може настати колапс сфери соціального і пенсійного обслуговування громадян.

Вкрай важливими є практичні заходи, спрямовані на зменшення кількості пільг і пільговиків. Монетизація максимальної кількості пільг, які неможливо скасувати, як спосіб зменшення витрат на їх адміністрування. Необхідно розробити і державну політику стимулювання економічної активності громадян, які перебувають у пенсійному віці. На тлі демографічної ями і міграції пенсіонери, що працюють, можуть стати одним зі способів (тимчасового) вирішення проблеми дефіциту робочих рук.

Обидва напрями можуть спричинити зростання невдоволення громадян і зменшення рівня підтримки влади. Але обидва напрями необхідні. У зв’язку з цим, вимоги до урядової програми в цьому напрямі можна доповнити:

 — Максимальним використанням методів стимулювання замість методів примусу. Наприклад, податкові пільги для пенсіонерів, що працюють, замість різкого збільшення пенсійного віку.

 — Грамотною, простою і доступною комунікацією державних органів із суспільством.

8. Завоювати довіру силовиків

На перший погляд, за президента Зеленського і партію Слуга Народу віддали голоси багато працівників силових структур. Однак, агітація з використанням тез про можливий «реванш», створення негативного іміджу президента (тоді кандидату) і його політичній силі, а також відверті провали Офіса президента в комунікаційній стратегії не збільшили рівень підтримки нової влади. Негативно налаштовані як командири середньої ланки, так і досить велика кількість ветеранів війни. Спроби не звертати уваги на цей факт можуть призвести до серйозних проблем у сфері державної безпеки.

Завдання нового уряду на найближчі 6 місяців, з одного боку, розробити і почати реалізацію програми розвитку силових структур, що веде до посилення їх потенціалу. З іншого — вести грамотну комунікацію з силовиками. Вона може відрізнятися від загального дискурсу, підтримуваного в суспільстві, але повинна бути максимально конкретною і доступною для розуміння. Грубо кажучи, уряд своїми словами і справами, має відповісти на запитання: «наскільки виправдані були жертви минулих років і що буде зроблено в найближчому майбутньому».

9. Завершити формування основи для нової політичної системи

Уряд зобов’язаний завершити процес створення політичної системи України з мінімізацією впливу великого капіталу на політичні партії. Це може бути розширення і доопрацювання програми державного фінансування партій, так і програма легалізації лобізму (ініціювання відповідного законопроекту). У країні склалася унікальна ситуація — з одного боку спостерігається криза старих політичних проектів  масі своїй олігархічних), з іншого — запит на нові політичні еліти. Сьогодні він частково задоволений за рахунок перемоги Слуги народу і проходження партії Голос. Однак, якщо не буде створена система для структурного оформлення і зростання партій, обидва згаданих політичних проекти 2019 року програють наступні вибори представникам старих еліт, які візьмуть гору за рахунок організації, структур і, природно, використання помилок «новачків». Формування політичної системи — одне з основних завдань уряду. Перші кроки, у вигляді демонстрації робочих механізмів повинні бути зроблені до початку 2020 року.

10. Інформаційна гігієна

Ключове завдання уряду на найближчі шість місяців — розпочинати роботу із забезпечення інформаційної гігієни на внутрішньому ринку. Держава, використовуючи існуючі механізми (перевірки структури власності, інформаційної політики каналів) зобов’язана зменшити вплив олігархів на ЗМІ і їх редакційну політику. Можливо, є необхідність внесення змін до законодавства. Ініціатором такого законопроекту має стати уряд як гілка влади, що безпосередньо реалізує державну політику і здатна оцінити ефективність встановлених законами рамок.

11. Закінчити релігійний балаган

Загравання з темою релігії за останні три роки та внесення релігійних питань в політику створило загрозу для стабільності в суспільстві. З одного боку, релігійні організації, користуючись слабкістю держави, намагалися поліпшити свої позиції в правовому полі (перереєстрація громад, прав власності). З іншого —парад переходів парафій і конфлікти в церковній сфері стали буденним явищем.

Уряд може покласти цьому край, оголосивши про перереєстрацію всіх без винятку релігійних організацій з приведенням їх статутів у повну відповідність до законодавства. Це дозволить прибрати громади-фантоми, що існують лише на папері, вирішити питання з приведенням роботи релігійних організацій в правові рамки, закрити питання з об'єднанням церков, парадом переходів і зняти можливі конфлікти в майбутньому.

Ігор Тишкевич, експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" UIF

Вперше опубліковано: НВ