Міністерству оборони підпорядкують підприємства Укроборонпрому?

12.09.2019

 

Оборонне відомство стане акціонером Укроборонпрому. Чого більше - переваг чи ризиків?

Міноборони є частиною Кабміну, при цьому відноситься до Президентської вертикалі: Міністр оборони підпорядковується Президентові України як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил. 

Тому ініціатива підпорядкувати підприємства, що входять до Концерну Укроборонпром (УОП) – це одна з складових в ланцюгу намагань вирішити питання вищого рівня - де має знаходитись центр формування та реалізації політики в оборонно-промисловому комплексі. Просто кажучи – хто стане головним відповідальним в ОПК – прем’єр-міністр чи Президент.

 Наразі не зрозуміло, як як саме МОУ стане акціонером Укроборонпрому, та взагалі які подальші кроки:

- Чи то просто переведуть підприємства ОПК державної форми власності, що входять до складу УОП,  в підпорядкування МОУ (МОУ стане органом управління). Зараз в Міноборони вже є близько сотні підприємств, частина з яких відносяться до ОПК та займаються ремонтом військової техніки;

- Чи то більше - переведуть з Мінекономіки в МОУ функції з формування та реалізації військово-промислової політики та відповідальність за формування та реалізацію держоборонзамовлення.

Історія повторюється

На перший погляд в цьому є очевидні переваги - між армією і виробництвом озброєнь, чим, власне, і є ОПК, не залишиться ніяких «прокладок». Таку архітектуру Україна вже пробувала будувати. В 2012 році Кабмін розпорядився передати Міністерству оборони функції з формування статутного фонду концерну Укроборонпром, які раніше перебували у віданні Мінекономрозвитку і торгівлі. Але така ініціатива на отримала свого подальшого розвитку, і злиття Міноборони та ОПК не відбулося.

Подібний алгоритм управління був також задіяний і в РФ, шляхом зайняття двох посад однією людиною. Так, в кінці 2005 – на початку 2006 року Сергій Іванов обійняв одразу дві посади  -  віце-прем'єра-міністра оборони та очільника Військово-промислової комісією при уряді Російської Федерації. Така архітектура теж пропрацювала лише певний час..

У світі є приклади покладання функції формування та реалізації політики в ОПК на Міноборони (Франція, США, В-Британія т.д.), з підпорядкуванням держпідприємств  Міністерству оборони… Західні країн давно пройшли процес роздержавлення. При чому все одно залишаються підприємства ОПК держаної форми власності (наприклад в США – Lima Tank Plant). Докладно я описував плюси такої системи для України в своєму блозі тут. Аргументи для впровадження такої моделі в Україні:

1) МОУ – це головний користувач ОВТ, який координує військово-технічну політику для всіх 16 держзамовників з ДОЗ;

2) В МОУ найбільш збережена інституційна пам'ять у сфері виробництва та передач (закупівлі/спродажу) ОВТ;

3) МОУ реалізовує найбільшу кількість НДДКР, та відповідно приймає на озброєння нові зразки ОВТ, що є необхідною умовою виходу національних компаній на зовнішні ринки;

4) Функцію по здійсненню підготовки виробництва (закупівля виробничого устаткування для УОП) повинен виконувати МОУ, а не МЕРТ – вартість підготовки виробництва треба включати в загальну вартість ОВТ (інфографіка).

Протекціонізм та неконтрольований імпорт

Але є ряд питань.

По-перше, наразі не зрозуміло, яку політику буде реалізовувати МОУ в питаннях закупівлі озброєння:

1)           Чи це буде ставка на вітчизняного виробника та прагнення максимальної незалежності від імпорту, державна підтримка та фінансові вливання в вітчизняний ОПК для оновлення, модернізації та розвитку виробництва та створенні нових технологій? (що насправді є найбільш бажаним для країни фінальним станом);

2)           Чи це буде більш м’який змішаний варіант - виробляти те що можемо, та одночасно закуповувати те, чого бракує, стимулюючи захід іноземних інвестицій та технологій на територію країни через механізм офсетних (компенсаційних) договорів (що теж є правильним);

3)           Чи це закупівля ОВТ по найкращій ціні та найліпшої якості  - але без огляду в кого (що означає занепад власного виробництва, втрата кадрів, залежність від політики урядів іноземних країн).

 

Для країни прийнятний перший та другий варіанти. Варіант #3 – просто зруйнує промисловість.

Як це пов’язано з можливим підпорядкуванням УОП  - Міністерству оборони? Саме залежно від обраної стратегії закупівель залежить доля підприємств Концерну – розвиватися, чи занепасти та бути проданими за безцінь. Дуже не хочеться, щоб МОУ під лозунгом переозброєння просовувало іноземні компанії на ринок України в ущерб розвитку власної промисловості

Конфлікт з приватним сектором

По-друге, на сьогодні замовлення з виробництва озброєння та військові техніки виконують держпідприємства та приватні компанії в пропорції приблизно 50/50.

 

Якщо підприємства УОП будуть підпорядковані МОУ, то природньо може виникнути порушення принципів конкуренції між держкомпаніями та приватниками – Міноборони, будучи відповідальним  за свої підприємства, буде більше ними опікуватися та віддавати їм замовлення. Така ситуація негативно вплине на розвиток та функціонування приватного сектору, з огляду на скромний бюджет країни на потреби сектору безпеки та оборони. А також з огляду на проблемність виходу приватних компаній на зовнішні ринки – державного протекціонізму експорту озброєнь наразі не існує.

Загроза знекровлення та подальшої продажі держпідприємств

По-третє, політика Міноборони у сфері закупівель ОВТ на сьогодні характеризується мінімальним рівнем прибутку для постачальників. Це не залишає компаніям вільних коштів для оновлення основних фондів та для проведення R&D (дослідно-конструкторських робіт).

Конфлікт інтересів

По-четверте, у разі, якщо функції з формування та реалізації військово-промислової політики та відповідальність за формування та реалізацію держоборонзамовлення переведуть з Мінекономіки в МОУ, це буде явним конфліктом інтересів:

1)           МОУ має найбільшу частку державних коштів в структурі ДОЗ. Тепер же Міноборони може стати відповідальним за розроблення проекту ДОЗ для всіх 16 силовиків, та за контроль за його виконанням. Неможливо здійснювати контроль над самим собою, це має бути незалежна третя сторона.

2)           З іншого боку –відомство може стати одночасно замовником та постачальником оборонної продукції, що є великим корупційним ризиком.

Отже, архітектура коли оборонне відомство відповідає за ОПК, гарно  працює в світі.

 

Але для України сьогодні введення такої системи може викликати ризики. Багато з експертів (колишні військові, працівники МОУ) кажуть, що віддавати ОПК під МОУ саме зараз – велика помилка:

- конфлікт інтересів – 1) коли відомство є одночасно координатор та ДОЗ та державний замовник, та 2) коли МОУ поєднує в собі замовника та постачальника продукції, робіт та послуг (виробництво та закупівля в одному відомстві);.

- МОУ занадто заржавіло, і треба спочатку оновити персонал та запровадити нові процеси, що займе декілька років;

- через систему ціноутворення в МОУ, яка викликана малим бюджетом, підприємства не мають ресурсу для оновлення та розвитку;

- якщо МОУ стане куратором ДОЗ та відповідальним за військово-промислову політику – це може викликати конфлікт з іншими силовиками – 15 державними замовниками з ДОЗ.

 

Спочатку б було правильним реформувати МОУ. А не змішувати дві кульгаві качки – МОУ та Концерн – в щось єдине.

Незалежне агентство ОПК як перехідна модель

Тому країні потрібна незалежна третя сторона, яка проведе аудит контрактів за останні 5 рр в МОУ та УОП.

 

На сьогодні оптимальним варіантом було б створення окремого незалежного агентства з питань ОПК з спеціальним статусом. Забагато проблем накопилось в сфері ОПК, і ці проблеми стосуються дуже багатьох учасників:

- 16 державних замовників з держоборонзамовлення

- Підприємств ОПК державної форми власності, серед яких не тільки підприємства УОП, а й підприємства Державного космічного агентства, підприємства підпорядковані МЕРТ, Міністерству внутрішніх справ.

- Нарешті - ОПК приватної форми власності, яких на сьогодні більше 200, та які виконують половину обсягів ДОЗ.

 

Сама схема коли держоборонзамовлення та підприємства ОПК знаходились під одним, незалежним від оборонних та силових відомств, державним органом влади, була абсолютно логічною. Такий орган влади отримував від силовиків відомості про потреби в озброєнні та техніці, оцінював виробничі спроможності своїх підприємств, надавав інформацію – що можливо виробити власними силами, а що необхідно закуповувати за імпортом, при цьому дотримуючись інтересів вітчизняної промисловості. Таким чином і формувалось держоборонзамовлення – річний план закупівель ОВТ на бюджетний та два наступні роки.

 

На сьогодні в МЕРТ, що відповідає за ДОЗ, майже нема підприємств ОПК, відповідно і оцінювати виробничі спроможності вкрай важко. Особливо коли більшість з держпідприємства ОПК знаходяться в Концерні Укроборонпром, що з часу його створення, використовуючи виключну прерогативу Президента, сам прирівнював себе до органу влади, не маючи на те жодних юридичних підстав.

Наостанок, треба зробити ремарку щодо останніх заяв з боку представників влади. Не можливо стати акціонером того, що не є акціонерним товариством. Для початку підприємства, що входять до складу УОП, мають пройти процес корпоратизації (перетворення унітарних державних підприємств на акціонерні товариства).

А для цього потрібен спеціальний закон про особливості корпоратизації та подальшої приватизації в ОПК (який розроблений та чекає розгляду в Раді).

Віктор Плахута, експерт з питань реформування та розвитку ОПК та системи оборонних закупівель Українського інституту майбутнього

Вперше опубліковано: Ліга.Блоги