Пріоритетні кроки нового уряду: освіта

17.09.2019

Задачник для Уряду на перші 100 днів.

1. Додавання, множення, пошук квадратних коренів і сенсів та інші дії з даними.

Сьогодні в освіті, як і у багатьох інших сферах, унікальна ситуація, коли є політична воля та можливість ухвалювати найсміливіші рішення. Проте катастрофічно бракує надійних даних, щоби рішення стали бажаними результатами.

Почнемо з того, що на сьогодні достеменно невідомо, яка кількість людей постійно проживає в Україні, скільки серед них дітей дошкільного віку, яка школа насправді є найдоступнішою для них (з урахуванням сімейних обставин).

Немає точної інформації про кількість шкіл, училищ, коледжів, університетів, а головне — невідома їх місткість і матеріально-технічних стан, витрати на утримання квадратного метру приміщень, логістичну доступність тощо. Лише з такими даними можна підходити до ухвалення рішення щодо оптимізації мережі закладів середньої і професійно-технічної та вищої освіти (зокрема, у сільській місцевості).

Перепис населення не проводився вже майже 20 років, але, схоже, він як інструмент морально застаріває, і йому на зміну має прийти щось динамічніше і відповідне реаліям часу.

Питання даних та ресурсів у багатьох аспектах виходять за межі окремо взятої освітньої сфери і стосуються таких речей як демографія, міграція, регіональна політика, діджиталізація тощо. Відповідно і до цих питань потрібно підійти комплексно. Скажімо, через створення відповідних онлайн-мап (бажано інтерактивних), формування і регулярне ведення демографічного реєстру.

Рівень офіційної зарплатні педагога та рівень відповідальності - речі мало сумісні.

Робота зі створення інфраструктури даних та консолідації потужностей розтягнеться на кілька років і вимагатиме мільярдів як бюджетних, так і донорських гривень та доларів. Але дещо можна зробити вже до кінця поточного року, наприклад:

— Сформувати чіткий і деталізований технічний запит щодо даних від інших урядових агенцій та органів влади з огляду на те, що 2020 році прем'єр-міністр України анонсував тотальну інвентаризацію, оцифровування і переведення документообігу у електронний формат.

 Запровадити протоколи обміну даними між усіма структурами, що перебувають у сфері управління Міністерства освіти і науки (МОН), зокрема: Український центр оцінювання якості освіти, Єдина державна електронна база з питань освіти, Інститут освітньої аналітики (Державна інформаційна система освіти), які є підрозділами самого міністерства.

- Розробити зручний користувацький інтерфейс, для чого до бюджетного запиту МОН на 2019 має бути додана відповідна позиція, що стосується дизайну та тестування згаданого інтерфейсу.

- Внести зміни до наказу МОН Про збір даних. А саме: а) розширити перелік осіб, які можуть вносити до неї дані, зокрема — керівникам закладів освіти, педагогічним працівникам, батькам та громадським організаціям вносити і/або уточнювати дані; б) цілковито скасувати паперові звіти.

2.Фігури ефективного урядування та інші вправи з неевклідової геометрії

Оскільки питання освіти частіше за все перетинаються з іншими сферами та впливають на них, логічним було б сформувати міжвідомчу координаційну групу з питань освіти, куди мають увійти представники як виконавчої, так і законодавчої гілок влади, фахових спільнот та експертного середовища. Оскільки одна з головних проблем здійснення політик Україні полягає у якості імплементації, а на порядку денному не просто продовження освітніх реформ, а їх пришвидшення і розширення (про що йдеться у звіті Світового банку в Україні) то, не виключено, що доречно сформувати своєрідний координаційний центр (штаб) реформи, до якого варто залучити кілька висококласних проектних менеджерів, які відповідатимуть саме за імплементацію рішень.

3. Факультатив з управління майбутнім

Втім, навіть якщо даних стане більше, залишається проблема їх консолідації, а головне — аналізу. На виході має бути «віяло» можливих сценаріїв із розумінням ризиків і пріоритетами дій.

На сьогодні органами виконавчої влади та окремими директоратами у межах одного міністерства (передусім — МОН) розроблено або формується десяток стратегій. Проте їх цілі не лише далеко не завжди узгоджені між собою, але й дуже часто спрямовані на те, щоби продовжити «термін експлуатації» старих нежиттєздатних механізмів, замість створення нових, які б давали змогу не плестися у хвості трендів, а моделювати бажане майбутнє. При цьому, звісно, не втрачаючи ґрунт під ногами.

В освітній політиці необхідне розуміння того, як будуть узгоджені між собою різні її ланки від дошкільної освіти до навчання дорослих. І тут завдання номер один — розробка консолідованої стратегії/доктрини розвитку освіти і людського капіталу на період до 2035 року.

4. Відновлена реакція кадрового потенціалу

Питання, що фактично цілковито у віданні МОН — посилення кадрового потенціалу сфери. Середній вік педагога, особливо у базовій і старшій школі - 45+, відтак постає питання поновлення кадрового резерву, особливо це стосується викладачів природничих наук. Отже, постає питання адресного державного замовлення. Втім його варто розглянути окремо від вступної кампанії. Наприклад, це може бути рекрутування спеціалістів, які мають відповідні знання і кваліфікації, мають готовність працювати з дітьми. Таким чином, їм може бути достатньо лише інтенсивного курсу або інтернатури тривалістю від трьох місяців до півроку для того, щоби почати працювати у школі. Особливо там, де є вакансії, що тривалий час не закриваються.

Відповідно МОН, необхідно підготувати відповідний план, підкріплений кошторисними розрахунками і винести його на затвердження Уряду.

Окремо варто підійти до розв’язання проблеми якості викладання у закладах вищої освіти (ЗВО). В Україні є низка локальних ініціатив, спрямованих на підвищення викладацької майстерності, засвоєння і використання нових методик роботи з аудиторією. Їх варто вивчити і створити умови для масштабування.

Одним із чинників, що впливає на зміцнення кадрового потенціалу є педагогічна свобода вчителя. Наразі вона входить у суперечність із низкою норм Порядку підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників. Зокрема, йдеться про норми щодо визнання результатів підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників. Чинним Порядком передбачене обов’язкове затвердження результатів підвищення кваліфікації педагогічними (науковими) радами. Але тут є ризики консервативності, взаємних образ, тощо. Відтак, необхідно передбачити своєрідний педагогічний «арбітраж» із можливістю скликання незалежної педагогічної ради із різних інституцій.

5. Орієнтування на місцевості

Коли відбуваються швидкі зміни дуже важливо не втратити відчуття того, що рух триває у правильному напрямку. Для педагогічних працівників — особливо. Варто також починати із даних та аналітики — тут є прогалини.

Майже кожного тижня відбуваються форуми, тренінги, семінари для педагогів, організовані як громадським організаціями, так й органами місцевого самоврядування. Однак де зосереджені носії потрібних навичок, як і наскільки вони їх застосовують на практиці, чи готові вони їх передавати колегам — залишається цілковитою terra incognita. Ця інформація тепер буде дуже корисною для педагогів, які відповідно до законодавства зобов’язані регулярно підвищувати свою кваліфікацію

Новий Порядок підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, нещодавно затверджений Кабміном, надає більше свободи щодо вибору провайдерів відповідних послуг. Але з кінцем монополій інститутів педагогічної післядипломної освіти настає певна дезорієнтація на місцевості. Тому мало просто розширити можливості, варто ще й забезпечити навігацією не дуже звиклих до свободи вибору людей.

Цю функцію може виконати портал (інтерфейсу), через який можна було б оперативно дізнатися — які носії необхідної експертизи присутні у місті та регіоні, який у них досвід, рекомендації від колег, та як з ними зв’язатися. Інформація, представлена на подібному ресурсі, могла би стати аргументом і для захисту вибору окремого педагога перед педагогічною радою і директором, які, зрештою, вирішують чи схвалити пропонований вибір. Так, завдяки гранту Світового банку у розпорядженні Інституту освітньої аналітики з’явився Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту, але він ще далекий від того, щоби допомагати розв’язувати практичні проблеми освітян.

6. Мистецтво (не)можливого: новий статус педагога і ресурсне забезпечення

Теперішній рівень офіційної зарплатні педагога та рівень відповідальності - речі мало сумісні. Для того, щоби вчитель більше дбав про власний професійний розвиток та якість викладання, а не турбувався питаннями виживання, його зарплатня має давати змогу покривати відповідні витрати. І тут потрібно орієнтуватися не просто на те, що спостерігається по індустріям чи ринку, а на очікування і спосіб життя середнього класу. Педагог має до нього, безумовно, належати — і за статками, і за відкритістю мислення.

Передбачене урядом підвищення у 2020 році заробітної платні педагогам до 2,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, навіть з усіма доплатами і коефіцієнтами може виявитися недостатньою для забезпечення гідного рівня життя, збільшення цього базового показника буде непідйомним з огляду на наповнюваність бюджету. В такому разі варто зробити дві речі:

— Зв'язати підвищення посадових окладів з відповідністю фаховим критеріям. Для тих, хто має вище за стандартний оклад і бере участь у розробці методик, необхідних для впровадження нової української школи (НУШ), закласти можливість випереджального підвищення окладу і навпаки, — заморожувати збільшення для тих педагогів, чиї компетентності значно відстають від стандарту НУШ, або концептуально суперечать їм, і головне — тих, хто не вмотивований навчатися і розвиватися. Для цього необхідно буде переглянути урядову постанову.

- Відкрити педагогам можливість провадити незалежну професійну діяльність. Наприклад, бути тренерами для колег у рамках програм з підвищення кваліфікації, розробляти методичні матеріали, писати посібники, надавати освітньо-тренінгові послуги позашкільним аудиторіям.

Це створить систему відбору, що дасть змогу залишати у професії вмотивованих, кваліфікованих педагогів, спроможних створювати власний контент.

7. Розблокувати інноваційний потенціал університетів

До кінця року необхідно здійснити кроки для того, щоби усунути максимум бар'єрів для інноваційної діяльності ЗВО. Для цього необхідно підштовхнути ЗВО до переходу із форми бюджетних закладів та неприбуткових організацій із власними банківськими рахунками, змінити модель фінансування та управління цими інституціями. Разом з профільним комітетом Верховної ради України підготувати зміни до низки законів. Передусім — до Закону України «Про вищу освіту».

Микола Скиба, експерт напрямку "Освіта" UIF

Вперше опубліковано: НВ