Пріоритетні кроки нового уряду: оборона

24.09.2019

Як врятувати українську армію?

Необхідно відмовитися від застарілих поглядів, змінити методи роботи і не імітувати, а проводити реальні реформи.

1.Реформування і скорочення повноважень президента

Конституція України надає президентові надвеликі повноваження. Так у військовій сфері повноваження президента як Верховного головнокомандувача не підкріплені чітко визначеною правовою базою. До того ж президент України має безпосередній вплив на начальника Генерального штабу, що розбалансовує структуру управління. Бо в жодній європейській країні, де начальник Генштабу напряму підпорядковується президенту, не вдалося створити ефективну військову та оборонну модель. Мова про Албанію, Молдову, Сербію, Словенію, Болгарію тощо.

Президент має необмежені можливості одноосібно призначати людей на вищі військові посади. Це створює ризик кумівства і фаворитизму, замість обрання справді кваліфікованих кадрів.

Варто зазначити ще один момент: рішення президента можуть не враховувати прийнятого річного бюджетного плану. Тобто, його рішення матимуть негативний вплив на добре продумані фінансові плани.

2.Постановка перед військами адекватних завдань, які б відповідали країні у стані війни

Нинішні накази створюють надзвичайне психічне напруження для військових на лінії фронту, які почуваються зрадженими, а це становить реальну загрозу як для самих військових, так і для країни загалом.

У разі відступу з основних позицій на другорядні, керівництво має забезпечити надійну оборону для того, щоб вселити впевненість у солдат, що це не програш, а тактичні дії та щоб уникнути несподіваного обстрілу на відкритій ділянці.

Стосовно відведення сил за планом Зеленського, військам треба дозволити повернутися на вихідні позиції без нових наказів у разі ворожого нападу.

Національна гвардія в нинішньому стані — це крок назад

3.Ухвалення нових законів щодо системи оборони та безпеки

Переважна більшість інформації військових відомств знаходиться під грифом «цілком таємно». Тому Верховна Рада, для розуміння ситуації в безпековій системі країни, має надати чіткі наглядові повноваження та створити інструменти (юридичні норми) для подолання стіни секретності та, часом, людської некомпетентності за тими самими стандартами, за якими такі повноваження мають парламенти інших країн.

Розвідувальній службі потрібен закон, що визначатиме норми регулювання і контролю операцій усіх безпекових служб (СБУ, Національної гвардії, військової розвідки, ССО тощо)

Закон про управління безпековими структурами повинен визначати які безпекові структури, коли і як мають інформувати профільний та цивільний комітет з демократичного контролю і зобов’язати представників цих структур надавати відповідну інформацію в повному обсязі.

4.Модернізація та перетворення Ради національної безпеки та оборони на дійсний орган з контролю питань національної безпеки

Україна перебуває у стані війни, а отже ворог може завдати удару в будь-яку мить. Відповідно, РНБО має функціонувати цілодобово. РНБО потребує більш досконалої та сучасної аналітичної системи, включаючи відкриті джерела інформації та більш потужну підтримку з боку ІТ та систем штучного інтелекту. Необхідно чітко визначити, яку роль відіграє РНБО у складі усіх безпекових та оборонних інституцій. Більш того, поставити питання — яку владу і вплив вона має взагалі?

5.Завершення поточної перевірки структур Збройних сил України

Перевірка структур Збройних сил необхідна для того, щоб адекватно оцінити кореляцію між ціною та якістю майже усього, починаючи від усієї безпекової структури і до озброєння, і максимально ефективно використовувати військовий бюджет.

Перевірку, розпочату за часів попереднього уряду, треба довести до того рівня, коли її можна буде обговорювати на засіданні профільного парламентського комітету.

6.Модернізація та реформування Міністерства оборони

Міністерство оборони потребує запровадження IT-технологій і мінімізації паперової бюрократії. Для сучасної структури Міністерства оборони це видається майже неможливим. Застарілі звички та страх перед усім новим глибоко вкорінений у нинішню безпекову систему. Міністерству оборони необхідно відмовитися від застарілих поглядів, змінити методи роботи і не імітувати, а проводити реальні реформи.

Також важливо пам’ятати, що заступники міністра мають займатися політичною, а не управлінською діяльністю в МОУ, щоб запобігти ризику порушення балансу у структурі управління.

7.Зміна системи управління персоналом в оборонці та посилення уваги до ефективності роботи, застосування західного досвіду, способу мислення, навичок і вмінь

У процесі відбору офіцерів варто зважати перш за все на лідерські якості та ініціативність, а не на кваліфікацію, яка переважно є лише на папері.

Усі офіцери зі званням майора та вище у разі, якщо вони претендують на вищу посаду, мають щорічно проходити відповідну комісію. Це викорінить з армії нинішнє кланове кумівство. В таких комісіях мають бути представники громадськості. Їх участь необхідна до тих пір, доки радянський вплив не буде викорінений остаточно.

8.Перевірка та реорганізація Національної гвардії

Національна гвардія в нинішньому стані, типовому для радянських часів — це крок назад. Бо вона за своїми функціями не є ані поліцією, ані службою безпеки, ані армією.

Цілі та структуру Національної гвардії слід переглянути, щоб надалі уникнути дублювання функцій інших безпекових структур. Це допоможе уникнути втрат бюджету через таке дублювання.

9.Почати перехід від системи резервістів до системи цивільних добровольців, що у разі потреби посилюватимуть бригади

Резервісти не можуть миттєво створити працюючу військову «машину», тому що їм не вистачає командирів, зброї, транспортних засобів, підготовки i навичок роботи з сучасною технікою. Саме тому краще навчати резервістів разом з іншими підрозділами бригади для розуміння стандартів і вправляння з наявними тренувальними системами та симуляторами.

Цей резерв слід використовувати для посилення діючих бригадних структур, що потребують поповнення особового складу і матимуть нагальну потребу в підкріпленні під час можливого великого конфлікту (не в ООС).

Глен Грант, експерт з питань безпеки та оборони UIF

Вперше опубліковано: НВ