Вибір держави на шляху захисту права власності та боротьби з рейдерством

17.12.2019

Андрій Помазанов, Експерт з реформування правоохоронних органів, органів юстиції та судової гілки влади UIF

Нещодавно держава пройшла рубіж 100 днів діяльності Уряду, а водночас – українського «Міністерства справедливості», за результатами яких є підстави оцінювати його діяльність, ініціативність та ефективність. Спробуємо з’ясувати, йшлося про комплексні заходи чи точкові зміни, і чи можна позитивно оцінити зусилля держави в напрямку протидії рейдерству та захисту права власності, а також якими мають бути подальші пріоритетні кроки у даному напрямку.

Перш за все, варто акцентувати увагу на тому, що право на захист власності передбачено як міжнародними нормативно-правовими актами (зокрема, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так і Конституцією (ст. 41) та законами України.

Між тим, за роки незалежності держава не просто не винайшла ідеального рецепту протидії рейдерству, як найбільшій загрозі порушення права власності, але й не виробила чіткої формули своєчасного реагування на нові виклики у даній сфері, постійне вдосконалення «рейдерських схем» та зростаючу недовіру громадян до функціонально неспроможних державних інститутів.

Не є новиною і той факт, що значні сподівання у даній частині покладаються як суспільством, так і іноземними інвесторами на «нову владу».

Стартом «нової антирейдерської політики» держави сміливо можна вважати Указ Президента України від 22.07.2019 р.  №542/2019, яким Уряду було доручено забезпечити запровадження додаткових механізмів недопущення розвитку нових рейдерських схем та порушення майнових прав людини, а також удосконалення засад оскарження у сфері державної реєстрації та посилення відповідальності у разі якщо в окремих випадках порушень не вдалося уникнути.

Доволі оперативне реагування на позицію президента мало наслідком вересневу спробу Уряду вдосконалити роботу «антирейдерської комісії» при Міністерстві юстиції. Окрім переформатування персонального складу комісії, також було запроваджено можливість подачі скарг онлайн, публікацію її висновків та рішень, що, безумовно, повинно бути оцінено позитивно. Між тим, не вдалося подолати функціональну проблему – штучне нецільове використання «потужностей» комісії та існування неоднорідної практики її діяльності, що до цього дня стоїть на заваді забезпечення ефективності такого адміністративного оскарження.

Можливо саме через неспроможність окремо взятих змін до підзаконних актів кардинально переламати ситуацію, президент знову вимушений особисто звернути уваги на питання рейдерства і Указом «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» наголосив на необхідності не лише позбавлення Міністерства юстиції України повноважень щодо прийняття рішень про скасування реєстраційних дій, але й загалом установлення виключно судового порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації.

Будемо сподіватися, що прискіплива увага президента до питання рейдерства в країні, а також видання за останні 100 днів двох указів із конкретними вказівками Уряду що та як треба робити, які зміни до законодавства є необхідними – це щире бажання очільника держави тримати на контролі питання порушення прав людей і намагання покращити інвестиційний імідж країни, а не визнання неспроможними у вирішенні складних питань окремими структурними одиницями КМУ.

В свою чергу, презентована Мін’юстом «дорожня карта» (або за сучасними трендами «to do list» кому як більше до вподоби) реформ із протидії рейдерству пропонує іти не зовсім за тими координатами, на яких наголошує Президент України, що не вселяє оптимізму. Замість внесення пропозицій до законодавства в частині забезпечення виключно судового порядку захисту прав у сфері державної реєстрації, нам пропонують створення так званого «експертного офісу», який фактично у майбутньому підмінятиме собою роботу діючої антирейдерської комісії. Це може свідчити або про небажання керівництва МЮ позбавляти себе такого «цікавого» шматка роботи, або про нерозуміння ситуації в цілому.

В свою чергу, український парламент є солідарним з президентом та демонструє не аби які дії у намаганні удосконалити законодавство та зменшити кількість рейдерських захоплень. Законодавче запровадження обов’язкового нотаріального посвідчення договорів про відчуження корпоративних прав, принцип одночасності вчинення нотаріальної дії та державної реєстрації прав, закріплення права учасника, керівника юридичної особи на безоплатній основі в режимі реального часу отримувати інформацію про факт подання або прийому документів для проведення реєстраційних дій щодо такої юрособи – є позитивним кроком у формуванні правильних підходів до боротьби з проявами рейдерства.

Завдяки останнім проголосованим змінам було підвищено відповідальність за порушення порядку здійснення реєстраційних процедур та, ледь не найбільш довгоочікувано, позбавлено можливості здійснювати реєстраційні дії так званих акредитованих суб’єктів, за допомогою яких останнім часом реалізувалась переважна більшість рейдерських схем. Те саме стосується і положення щодо одночасності вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав та встановлення можливості вчинення відповідних дій винятково за місцезнаходженням майна. Виконано було й настанови президента щодо забезпечення доступу до реєстрів шляхом багатофакторної аутентифікації.

Останніми досягненнями парламенту було ухвалення чергового «антирейдерського» закону, який розроблявся ще попереднім складом ВРУ, і який спрямовано на забезпечення захисту майнових прав власників і користувачів земельних ділянок.

Здавалося б, є підстави говорити про перемогу у питанні боротьби з рейдерами, але, на жаль, ані ухвалені на сьогодні законодавчі зміни, ані непоганий тандем роботи «президент говорить – парламент ухвалює – уряд виконує» не вирішують проблему існування рейдерства в країні комплексно, оскільки залишається відкритим питання значної кількості підроблених документів, здійснення силових сценаріїв рейдерських захоплень.

Осучаснення схем позбавлення людини права власності, а також відсутність у правоохоронних органів повноважень для оперативного попередження таких злочинів потребує вироблення стратегічного бачення держави у вигляді покрокового плану боротьби з рейдерством.

Особливої уваги має бути приділено реалізації планів щодо забезпечення ефективного судового захисту у відповідній категорії справ. Зважаючи на специфіку рейдерства, як явища, що передбачає негайне реагування (яке в рамках наявної організації судової системи практично неможливо забезпечити), можна розглянути можливість запровадження інституту окремого спеціалізованого судді, на якого буде покладено обов’язок щодо забезпечення невідкладного реагування із наділенням його достатніми важелями контролю. Поряд з цим, у відповідній категорії справ мають запроваджуватися додаткові механізми на кшталт спрощеного або прискореного провадження, а це також передбачає відповідні зміни до процесуального законодавства, чого ми поки що не спостерігаємо.

Водночас, наразі досі не вирішеним залишається питання синхронізації між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і Єдиним державним реєстром судових рішень, що має бути вирішено вже найближчим часом.

При цьому, виваженим має бути і підхід до забезпечення функціонування судової влади в Україні, шляхом мінімізації ризиків недотримання принципу незалежності судової влади, діяльність  якої має бути одним із головних гарантів ефективності заходів з протидії рейдерству в цілому, адже, наприклад, ухвали про забезпечення позову зазвичай є одним з елементів рейдерських схем.  Відсутні й вичерпні відповіді на питання щодо викорінення поширеної практики підробки судових рішень, що стають одним з початкових джерел рейдерських захоплень (яка здійснюється як на папері, так і шляхом внесення підроблених рішень до реєстру), тоді як вже найближчим часом можна було б працювати з налаштуванням повноцінного обміну даними між реєстраторами та судовою системою.

Окрему увагу має бути приділено диференціації видів відповідальності та її посиленню за кримінальні правопорушення, вчинені шляхом здійснення підроблень (наприклад, підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів).

Аналіз вжитих на сьогодні заходів у сфері протидії рейдерству, запланованих на короткострокову перспективу дій, а також проблем, які залишаються поза увагою, дозволяє зробити висновок про відсутність системності у підходах.  Обраний шлях є недосконалим, адже не забезпечує цілісного бачення майбутньої стратегії дій в частині подолання рейдерства в державі та недопущення його подальшого розвитку.

Відсутність візії механізмів гарантування недоторканості права власності в подальшому може стати перешкодою у створенні сприятливого клімату для ведення бізнесу та залучення інвестицій.