» Без категорії » Противірусна діджиталізація парламенту

Противірусна діджиталізація парламенту

Шляхом в нікуди назвав пропозицію проводити пленарні засідання Ради у форматі відеоконференцій експерт з реформування правоохоронних органів, органів юстиції та судової гілки влади UIF Андрій Помазанов. Так він прокоментував проєкт Закону «Про підстави та порядок проведення пленарних засідань Верховної Ради України та засідань комітетів Верховної Ради України в режимі відеоконференції на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Авторами документа є депутати з монобільшості, брати Стефанчуки.

Пояснити нагальність відповідної законодавчої ініціативи народні депутати намагаються тим, що дієздатність парламенту та ефективність його роботи є однією з передумов забезпечення національної безпеки та оборони, економічного добробуту та прав людини.

«Заради справедливості слід зазначити, що у парламентах іноземних країн з подібною проблемою також стикнулися. В Італії та Естонії пленарні засідання відбуватимуться один раз на тиждень, а парламент Ірану взагалі призупинив свою роботу. Наші ж законотворці пішли шляхом обіцяної діджиталізації через запровадження можливості проведення засідань в режимі відеоконференції, але наскільки така ініціатива є можливою для запровадження, та, чи не буде вона суперечити Основному Закону.

Конституція України передбачає, що рішення Верховної Ради України ухвалюються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто (ст. 84).

Разом з тим Конституційний Суд України у своєму рішенні розтлумачив, що основною формою діяльності Верховної Ради України є пленарні засідання під час сесій, які є регулярними зібраннями народних депутатів України відповідного скликання у визначений час, визначеному місці, які проводяться за встановленою процедурою (справа за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України).  Водночас Регламентом ВРУ передбачено, що Верховна Рада проводить засідання у будинку Верховної Ради (місто Київ, вул. Грушевського, 5) (ст. 2)», – наголосив Андрій Помазанов.

Отже, підкреслює експерт UIF, запропонований формат роботи у режимі відеоконференції не може вважатися «пленарним засіданням» без внесення відповідних змін до Конституції України. Ігнорування положень Основного Закону у цій ситуації, зауважив він, може призвести до того, що рано чи пізно конституційність відповідного способу ухвалення рішень, а відтак і самих законів, буде поставлено під сумнів.

«Ініціатори проєкту пропонують визначити строком дії закону 60 днів з дня набрання ним чинності, що не може не викликати подиву. Навіть якщо спробувати заплющити очі та презюмувати конституційність проєкту закону, більш обґрунтованим було б визначити строк його дії на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Інакше може закрастися підозра у «нечистій грі» та прагненні парламентської монобільшості до «нецільового використання» таких норм для ухвалення не зовсім популярних у суспільстві рішень.

Певні ризики містить у собі й доволі складний, технічно незахищений механізм дистанційного голосування:

1) головуючий називає прізвище, ім’я та по батькові народного депутата України в алфавітному порядку в межах кожної депутатської фракції (депутатської групи);

2) народний депутат України називає своє прізвище, ім’я, по батькові, номер посвідчення народного депутата України, реєстраційний номер законопроєкту, проєкту іншого акта, що розглядається – здійснює голосування шляхом підняття руки із зазначенням позиції «за», «проти» або «утримався»;

3) після кожного голосування народного депутата України визначений лічильною комісією представник з її складу повідомляє про те, що волевиявлення народного депутата України зафіксовано.

Після завершення голосування всіма народними депутатами України, які беруть участь у пленарному засіданні Верховної Ради України в режимі відеоконференції, Голова лічильної комісії доповідає про результати голосування за законопроєкт, після чого головуючий оголошує рішення», – зауважив Андрій Помазанов.

Безумовно, зазначив експерт UIF, подібна законодавча конструкція не гарантує ані голосування за умов створення належного програмного забезпечення, ані добровільності такого голосування, адже відбуватися воно буде поза межами зали пленарних засідань ВРУ і за невідомих обставин.

«Ба більше, час відведений на такого роду голосування «кожного депутата по черзі» значно затягуватиме ухвалення необхідних для країни рішень на доволі тривалий строк, оскільки процедура голосування за один проєкт може тривати близько години, не кажучи вже про обговорення. Не слід забувати, що для ухвалення змін у частині запровадження спеціального режиму проведення пленарних засідань ВРУ у режимі відеоконференції, народним депутатам доведеться зібратися на справжнє конституційне засідання парламенту.

Ухвалення законопроєкту у такому вигляді для українського парламентаризму вважатиметься продовженням шляху в нікуди, адже навіть нагальна потреба у відкритті шляхів для новітніх технологій, які вимагають перегляду конституційних норм – без такого перегляду є неможливою. Нехтування вимогами Основного Закону на прикладі змін до законодавства про судоустрій доводить, що зараз не час для небезпечних експериментів – час працювати», – резюмує Андрій Помазанов.

 

Залишити Коментар