Чи є освіта після коронавірусу?

26.03.2020

Несподіваний для багатьох тритижневий карантин виявився стрес-тестом для системи освіти не лише в Україні, але й у більшості країн світу. Про це на своїй фейсбук-сторінці написав Микола Скиба, експерт напряму «Освіта» UIF.

«Українські педагоги (кажу за тих, кого знаю) за умов відсутності національної цифрової платформи для дистанційного навчання відповіли пришвидшеним опануванням доступних онлайн інструментів як-от Zoom, Google classroom, та інших. Благо, що технологічні кампанії-розробники щедро відкрили безкоштовний доступ до цих ресурсів. Низка організацій цикли лекцій для учнів шкіл. А Мінцифри запустило Оглядовий освітній серіал «Карантин: онлайн-сервіси для вчителів». Тут подається інформація про алгоритми та комунікацію вчителів і учнів на період дистанційного навчання, а також набір сервісів і специфіку їх використання для вчителів, зокрема: Google Classroom, Microsoft Teams, Cisco Webex, Zoom, Class Dojo, Classtime, Viber та інші», - розповів експерт.

Експерт зауважив, що окрім нових можливостей онлайн формат створює і свої труднощі.

«Наприклад, через екран складніше зрозуміти в якому стані готовності сприйняття тепер учень, не просто вловити його емоційний відгук набагато складніше, як і донести свій посил.  Виглядає так, що в онлайн разом з ентузіазмом переносяться методи, які виникли і закріпилися ще в до цифрову епоху. І вони не дуже то працюють сьогодні. Продовжувати за інерцією тягнути цей вантаж у нові умови не зовсім доречно», - вважає Микола Скиба.

Експерт UIF пропонує сповна використати потенціал цифрових технологій – для комунікації, зберігання, передачі, систематизації континенту, відстеження результатів навчання.

«Разом з тим по новому варто розкрити потенціал людських взаємин. Це, як виявляється, одне з найцінніших аспектів освітнього процесу. Навчання в малих групах можливо, стане виходом, коли необхідно уникати скупчення», - вважає він.

Микола Скиба також розповів, як би він бачив запуск навчання після канікул:

«Не гнатися за програмою. Зорієнтувати учнів у тому, що відбувається в країні і світі, які на них чекають наступні сходинки освіти. Дати їм змогу, особливо старшокласникам, сформувати свої навчальні цілі і означити кроки, яким вони їх планують досягнути. Цілі мають бути зроблені за критерієм SMART. Тобто вони мають бути специфічними, вимірюваними, досяжними, відповідними і реалістичними, технічно забезпеченими.  Цілі підлягають затвердженню: класним керівником, викладачем «предментником», завучем (це вже на вибір школи).  Виділю лише базові: низка проєктів, запропонованих самими учнями, робота з викликами, запропонованим вчителем, метод кейсів, мікро-цикли освоєння матеріалу за програмою, тощо. Останнє - для тих, хто орієнтований передусім на академічні результати і кому складно у проєктній логіці.  Дуже бажано, щоби незалежно від обраного способу учні об’єдналися в команди з розподілом ролей. Ідеально, щоби у кожної з проєктних команд був ментор. Можливо навіть з-за меж школи. Відвідання лекцій (як офлайн, так і онлайн) має бути опційним, тобто за вибором. Однак це не скасовує необхідності знати те, що передбачено навчальною ціллю. Результати мають завантажуватися на одну з доступних платформ (Google disck або Google Classroom, Sluck, Asana)».

Експерт вважає, що перед тим, як ухвалювати рішення куди і як рухатися з цим форматом далі, варто за ці дні максимально узагальнити спостереження і зрозуміти, яким інструментами зручно користуватися, а які викликають найбільший дискомфорт, ще й крадуть час.