Ігор Тишкевич: Влада має створювати умови, а не витрачати гроші

07.04.2020

У зв’язку з карантином дехто згадує про підтримку людей, нестачу засобів захисту, необхідність ізоляції. Інші ж справедливо зауважують, що без дієвої економіки неможлива підтримка, забезпечення засобами захисту тощо. І ця суперечка відбувається на тлі початку світової економічної кризи.

А що буде, якщо подумати комплексно?

Тобто, взяти кілька проблем і шукати, як ти можеш заробити на них, точніше заробити, вирішуючи їх. Наведу маленький приклад.

Візьмемо, на перший погляд, суперечливі тези – соціальне дистанціювання і робота економіки. Далі, – найбільш гострі проблеми:

Проблема 1. Брак коштів захисту в медичних установах. Я вже не кажу про аптеки й торгові центри. Середньостатистичний білорус або українець, коли бачить репортажі про пошиття декількох сотень тисяч виробів, ставить питання: «Де це все?» Для початку наведу маленькі розрахунки.

Цифри від МОЗ Білорусі. В лікарнях за день витрачають масок – 300 000-350 000 (тисяч, я не помилився), респіраторів – 2500-3000, захисних костюмів – 2 000-2 2000. За нормальних витрат (до епідемії) показники були наступними: 10 000-15 000 масок, 50-150 респіраторів, 40-150 костюмів.

Цієї кількості катастрофічно бракує. Треба, як мінімум, вдвічі більше. Тобто, щодня на Білорусь необхідно (за умови середньої кількості інфікованих 500-700) масок – 600 тисяч, костюмів – 4 тисячі, респіраторів – 6 тисяч. На місяць активної фази роботи системи – це 18 мільйонів (!) масок, 120 тисяч костюмів, 180 тисяч респіраторів.

Для України ці цифри множимо на 4. Разом на місяць – 72 мільйони масок, 720 тисяч респіраторів і не менше як 500 тисяч захисних костюмів.

Величезні цифри, з огляду на які стає очевидно, що навіть 500 тисяч виробів – це ніщо. Це – на один єдиний день роботи системи в українських реаліях, у кращому разі.

Проблема 2. Безробіття. Звільнення будуть. В Україні є прогноз про можливу втрату від 0,8 до 1,7 мільйона робочих місць у 2020 році (залежно від сценарію світової кризи). Не можна буде звільнити офіційно – відпустка власним коштом, перехід на 0,25 ставки, неповний робочий тиждень тощо. Сюди ж додається зупинена сфера послуг. Величезна кількість людей стикається з браком коштів для існування.

Проблема 3. Ізоляція людей старшого покоління. Їм можна заборонити виходити з дому, але питання в тому, хто буде їм доставляти все необхідне – потрібні колосальні кошти на розгортання системи соціальної підтримки. Друга підпроблема – в умовах ізоляції ці люди можуть страждати від думки, що вони «не потрібні». Погано.

А тепер зіставимо три проблеми в одну. Пенсіонери – це люди, які знають, як працювати руками. Зокрема, шити. Необхідно забезпечити їх матеріалом і вони шитимуть маски і навіть захисні костюми. Держава забезпечує замовлення на частину виробів для місцевих лікарень. Логістика – соціальна служба, яка і без того є. Унаслідок цього пенсіонери матимуть додатковий дохід і почуття причетності. Держава економить на соціальній службі (вона теж має дохід). З громадянами молодшими за віком ще легше.

Замість необхідності витрачати на усі три проблеми, держава на двох з них запускає економіку. А 72 мільйони масок – це не менше 10 тисяч нових робочих місць у період кризи. Сюди ж додамо «волонтерські» гроші, замовлення від торгових мереж. Вигода.

І, нарешті, ще одна проблема – 72 мільйони масок на місяць, мільйон респіраторів і костюмів – це небезпечні відходи, які треба утилізувати. Це обладнання з великою доданою вартістю і ціла галузь утилізації небезпечних речей після закінчення кризи. Це – новий бізнес на майбутнє.

І таких прикладів можна навести безліч. Головне – думати в комплексі, як створювати умови, а не витрачати гроші. Гроші краще заробляти. А функції держави в таких системах – стимулювати, звільняти від податків, прибираючи адміністративні бар’єри тощо.

Ігор Тишкевич, експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" UIF