Як серія помилок зробила проблему ромів проблемою для української держави / Український інститут майбутнього

Як серія помилок зробила проблему ромів проблемою для української держави

05.07.2018

Текст був опублікований на сайті "Хвиля"

Напад на табір ромів у Львові, що закінчилося різаниною, став однією з найбільш обговорюваних новин минулого тижня. З одного боку, велика частина журналістів, правозахисників зайняли позицію захисту прав постраждалих представників національної меншини. МВС спішно намагається взяти під охорону «табори», які розбилив багатьох містах країни представники схильного до мандрів народу, СБУ шукає російський слід. Тим часом, частина населення демонструє явну симпатію до тих, хто говорить про «циганську проблему» і намагається її вирішити, своїми, далекими від закону методами. На додаток Україна отримала негативну міжнародну реакцію: відповідні заяви зробило представництво ЄС в нашій країні і Рада Європи. На цьому тлі представники ромських громад встигли заявити про переслідування національних меншин в Україні. Сьогодні можна стверджувати, що локалізація (не кажучи вже про рішення) проблеми буде дорогим і ризикованим: як з точки зору фінансів, інших ресурсів, так і з точки зору політики. Парадокс ситуації у тому, що нічого б цього не було, якби держава виконувала свої базові функції.

Не помічаємо один одного - як роми і держава йшли до різанині

Проблема ромської меншини, про яку активно заговорили протягом останніх кількох тижнів, визрівала роками. Молодій українській державі після здобуття незалежності було не до ромів - економічні та політичні кризи 90-х ставили зовсім інші завдання. Ситуація не була чимось особливим - державної політики щодо національних меншин, за великим рахунком, не існує досі. Мовні та інші закони про національні культури зводилися до боротьби з російським впливом, залишаючи «за дужками» проблеми представників інших національностей, можливості їх взаємодії з державою.

Україна згадувала про те, що на її території живуть різні національності або перед державними святами (наприклад, щоб записати ролик «ще не вмерла» національними мовами), або коли виникали конфлікти, що переростають регіональний рівень. В інший час держава намагалася не помічати національні меншини. Але, якщо зі своїми громадянами не працюєш ти, починають працювати інші. Угорці, румуни, поляки і навіть білоруси зайнялися активною роботою з діаспорою. Одні (наприклад, угорці) прибрали до рук систему освіти, місцеву владу в місцях компактного проживання, інші (білоруси) використовували національні організації як засіб просування своїх товарів на український ринок, треті, не маючи «національних анклавів», просто готували населення до еміграції - компенсувати дефіцит робочої сили. Природно, що кожна з держав, окрім іншого, поширювала серед своїх "співвітчизників" ідею, яка була вигідною для неї з точки зору ідеології та історичного ладу. Це нормально - в кінці кінців, Україна протягом останніх років, хай і хаотично, неорганізовано, але займається тим самим. Проблема в тому, що в місцях проживання українців держава «бореться за мізки», проводить свою політику щодо інтеграції - таким чином  створюється баланс впливів. В Україні політики не було. Тому, коли почалася криза з угорцями Закарпаття було очевидно, що «далі буде» - зрештою в країні є ще багато національних груп.

На цьому повернемося до ромів. Своєї національної держави у них немає - значить не було зовнішнього впливу. Українська ж держава «не помічає» цієї національної групи. Цигани, яких примусили до осілого способу життя за часів пізнього СРСР, відповіли Україні взаємністю: перестали «помічати» державу і повернулися до традиційного укладу життя, оскільки радянська влада так і не змогла його зруйнувати.

Проблеми з роботою, які так само переживали мешканці всієї України, поглиблювалися традиційним розподілом професій на бажані і небажані з точки зору традиційного укладу життя.

Проблему можна було б вирішити, стимулюючи виникнення певних бізнесів (метал, сувенірна продукція, ювелірна справа, або ж автосервіс), але державі було не до цього. Частина ромів на цьому тлі зайнялася звичною справою: кочування з міста у місто в пошуках заробітку, жебрацтвом, торгівлею.

Природно, коли до твого міста приїжджає група людей, чия поведінка різко контрастує зі звичним і «нормальним» для даного регіону, виникає нерозуміння, часом - страх і напруга. Якщо при цьому дана група закрита у собі, не йде на контакт з місцевими, різко реагує на можливе невдоволення, рано чи пізно настає конфлікт. Візьмемо навіть приклад з брудом навколо ромських наметів у лісах, знищення дерев. На жаль,  це звичайна і звична практика для багатьох громадян країни, незалежно від їх національності. Переконатися у цьому можна, погулявшись приміськими лісами, або місцями відпочинку українців. Або, ось свіжий приклад - частина жителів Закарпаття (небідних населених пунктів, у тому числі тих, які приймають туристів) використовує місцеві річки в якості смітника - договорів на вивезення побутових відходів не укладають, вважаючи, що простіше викинути у «струмок». Потім гори «українського сміття» перекривають річки в Словаччині, Угорщині та Румунії. Але з ромами ситуація простіша - є група людей, яку легко ідентифікувати, які не є частиною місцевої громади. Відповідно їх поведінку і результати проживання викликають роздратування і агресію: те, що пробачили б українцю, не пробачать «табору циган».

Аналогічною є ситуація і в інших сферах заробітку. Дитину, яка  просить милостиню «пожаліють», ромського злякаються. Підійшла жінка слов'янської зовнішністі з пропозицією поговорити або проханням допомогти - може розраховувати на жалісливих громадян (приклад, натовпи професійних жебраків по дорозі до церков), від циганки будуть шарахатися.

Зі специфікою торгівлі ще складніше: в режимі «взаємного ігнорування» ромською меншістю і державою одне одного, виконання законів було і залишається фантастикою. Це стосується як асортименту (продається все, в тому числі і заборонені товари), так і банальної сплати податків. Не платить податки, до речі, значна частина українців. Але ставлення до «своїх» - у родині не без виродка - ніхто не акцентує увагу на українській (білоруській, російській, угорській чи інший) національності. Якщо дилери живуть в «ромському кварталі», говорять про «циган-наркоторговців», хоча наркотиками торгує в Україні багато хто.

Наростання проблеми і перші «погроми»: всі у виграші

Отже, за роки незалежності склалася ситуація, коли містами  країни кочували групи людей, яких легко було ідентифікувати за національною ознакою, і які вели асоціальний (з точки зору місцевих жителів) спосіб життя, часто займалися забороненими законом видами заробітку.

З 2014 року, коли державні інститути (за винятком хіба що армії) ще більш ослабли, проблема ромських подорожей країною виросла в масштабах як за кількістю мандрівників, так і за агресивною реакцією місцевих жителів. Напруження зростало і рано чи пізно повинно було закінчиться великим вибухом.

Найсумніше, що держава могла запобігти проблемі, використовуючи наявний інструментарій:

    
створюючи можливості

    
Держава здатна стимулювати розвиток того чи іншого виду діяльності. Зрештою врегулювати правове становище ремісників (це не ФОП-и - ремісник не завжди може заробити навіть щоб сплатити єдиний податок).
    
Передбачити програму інтеграції спільнот ромів в місцеве життя, вивчити досвід інших країн щодо вирішення подібних завдань
    
Зрештою через місцеву владу (або централізовано) вирішити питання з місцями розташування таких "туристів". Тобто виділити землі, на яких можна розбити табір, на яких можна розводити вогонь у будь-яку пору року, які, врешті-решт, прибирають. Так, можливо ввести оплату за використання - на цьому можна і заробити.

    
Використовуючи силу закону

    
сміття біля населених пунктів, асоціальна поведінка. Табір можна змусити покинути своє місце простим використанням можливостей адміністративного кодексу. Статті за порушення правил благоустрою, знищення зелених насаджень, дрібне хуліганство ніхто не відміняв. Поліція просто могла прийти і почати складати протоколи. Людина каже, що немає документів - затримання до встановлення особи. Якщо не сплачує штраф - адміністративний арешт. Три візити  патрульних протягом доби разом із протоколами (виписаними відповідно до справи) змусять будь-який табір залишити дане місце.
    
жебрацтво і поведінку табору на вулиці. З цим працювати ще простіше. У циганській культурі є культ матері і сім'ї. А ось за схиляння дитини до протиправних дій, асоціальної поведінки, можна вимагати через суд позбавлення батьківських прав. Кілька доведених до логічного фіналу справ, впевнений, істотно зменшили б кількість гостей в містах країни.
   
під час спеки можна дуже просто вирішити проблему табору в лісі. Є періоди, коли ліси і лісопарки просто заборонено відвідувати, більше того - розводити там вогонь. Настав такий період - попросили згорнутися. Не йдуть - відповідно до КоАП штраф і потім адміністративний арешт.

Але, на жаль, «руки держави» до вирішення проблеми не дійшли. З одного боку, не можна створювати унікальні «програми для ромів» - це буде дискримінацією інших національних меншин, які таких програм не мають. З іншого - у держави до сих пір немає відповіді на питання: якою має бути  довгострокова стратегія роботи з особами неукраїнської національності на території країни. Тому «створення можливостей» звелося до того, що замість слова «цигани» почали використовувати слово «роми», хоча і тут не без анекдоту - на ПК «Більшовик» у Києві сьогодні висить величезна розтяжка, що там виступає «національний циганський театр».

Якщо ж говорити про репресивний апарат, то тут ще складніше. Поставте себе на місце патрульного, який затримав рома (ще краще - ромську дитини) для встановлення особи. За 30 хвилин біля відділку буде весь табір. В результаті робочий день «коту під хвіст». Якщо справу до суду і передаси,  результат буде сумнівним. А далі тебе твоє ж начальство сваритиме за те, що зв'язався з циганами. Клопітно це.

Візити до табору і спроби покарати за ту ж вирубку дерев або примус залишити лісопарк у пожежонебезпечний період вимагають зусиль, нервів, часу. В результаті ти й станеш винним - правозахисники почнуть звинувачувати в переслідування громадян країни за національною ознакою, репресії проти ромів. Знову дістанеш прочухана від начальства.

Держава обрала тактику «не помічати проблеми», але проблема «помітила» державу. Якщо не працює система, звичайні громадяни схильні шукати рішення доступними їм методами. На арені з'являються праві організації. Один погром з демонстративним вигнанням «чужинців з нашого лісу (міста, села, двору)» додає їм суспільної підтримки, дає нових членів в організацію. Такі акції безпрограшні з точки зору піару - на  страху середньостатистичних громадян грали ще мисливці на відьом.

Для ромів, як не парадоксально, але теж є свої плюси у подібному розвитку подій (якщо обійшлося без жертв). З одного боку, це зміцнює зв'язки, взаємопідтримку всередині групи, зберігаючи автономність ромської спільноти всередині України. Теза «українці нас не люблять, тому ми повинні триматися разом» стає домінуючою. З іншого боку, такі ексцеси помічають працівники благодійних фондів. А значить буде більше грантових грошей, привезуть чергову порцію гуманітарки. Якщо проблема вийшла на досить високий рівень - можна очікувати реакції від держави, яка за звичною схемою, замість пошуку причин, займеться документуванням і видачею порцій соціальної допомоги, дотацій, виплат.

Така ось тактика «win-win» на погромах. Своє отримують і праві, і роми. Страждає держава, оскільки:

    
створюється видимість, що державна система демонструє нездатність вирішити навіть примітивну проблему - вся система виявляється безсилою перед групою громадян, які плюють на закони і правила;
    
держава втрачає монополію на арбітраж і на насильство - громадяни переконуються, що вирішувати проблеми простіше і швидше своїми силами, не за законом, а за поняттями;
    у разі
критичного збільшення кількості погромів тактика «win-win» дає збій і роми можуть задуматися про формування власних загонів самооборони та відповідних акціях
    
держава змушена в кінці кінців відреагувати, але вже в умовах, коли їй ніхто не вірить, ніхто не сприймає її серйозно.

Якщо продивитися заголовки газет за останні пару років, очевидно, що ми пройшли всі 4 пункти. Державна машина змушена втрутитися, але вже з позиції того, хто програв, оскільки вона не має сил і можливостей припинити активність правих, а спроби тверезо розібратися у ситуації і пробувати покарати за правопорушення представників ромських громад будуть сприйняті як продовження репресій. В результаті Національна поліція, якщо вірити пану Князеву, шукатиме  місця розташування таборів по всій країні і братиме їх під охорону:

    Н
е зясовувати правочинність розбивки табору та наскільки результати його життєдіяльності шкодять (або навпаки) лісам - охороняти;
    
Охороняти ромів, можливо, реагувати на їхні скарги на поведінку місцевих, але не реагувати на можливі скарги і заяви місцевих жителів щодо представників ромського табору.

Такий підхід знищує авторитет поліції, добиває авторитет держави і, врешті-решт, б'є по моральному стану самих поліцейських: якщо замість, на їх погляд, більш важливих справ, їх змушують охороняти ромів на яких скаржаться місцеві жителі.

На жаль, ситуація з ромами сьогодні частково ставить під сумнів здатність української влади контролювати ситуацію. Як і з угорською меншиною, відсутність своєчасної роботи (яка не відібрала би багато часу і ресурсів) призводить до великих витрат на тлі наявних зараз зовнішньополітичних проблем.

Що з цим робити?

Відповідь на запитання варто розділити на дві частини:

    
Реакція на вбивство і погроми
    
Вироблення політики.

Якщо говорити про вбивства - має бути розслідування і покарання винних. Але водночас повинна бути перевірка виявлених (сподіваюся, національна поліція виконала вказівку свого начальства з пошуку кочових таборів) таборів ромів і, якщо є порушення КоАП - покарання винних. Простіше кажучи, якщо представник народу постраждав від кримінального злочину, це не звільняє інших представників народу від покарання за адміністративні правопорушення.

З точки зору політики - основні підходи описав вище.

З одного боку, держава повинна створити умови для розвитку зайнятості серед ромської меншини (враховуючи певну специфіку культури), але вжиті заходи повинні бути однаково корисні і для решти населення. Наприклад, ремісництво як вид діяльності може вивести з тіні частину нелегальних працівників, може стимулювати розвиток зайнятості в деяких регіонах. Створення місць для розбивки таборів в межах міст (лісопарки є в більшості населених пунктів) дозволять упорядкувати розміщення «диких» туристів і можуть дати додатковий дохід місцевій владі.

Але один тільки «пряник» не дасть належного результату. Це справедливо без прив'язки до конкретної національності - якщо є група, якій пропонують певні можливості, але не згадують про відповідальність, результату не буде.

Тому друга сторона медалі - репресивний апарат держави. Ключовим тут є робота системи, незалежно від національності. Грубо кажучи, за забруднення навколишнього середовища повинні бути покарані як жителі закарпатських сіл, які гадять у  власну річку, так і жителі табору в Голосіївському парку Києва, які запаскудили місце відпочинку киян. Крадіжка, жебрацтво, нелегальна торгівля не мають національності - є конкретні виконавці, яких вистачає в будь-якому народі.

Робота соціальних служб, органів опіки, можливо, не сподобається представникам ромського народу, але є закони країни і виховувати дітей із неповагою до них - підбурювати дітей до протиправних дій - це карається. Якщо в результаті під удар потрапляють ключові цінності ромів - сім'я і материнство (в їхньому розумінні) - це проблеми ромів, а не законів. Але, і тут підкреслю ще раз - аналогічні заходи  повинні вживатися по відношенню й до представників інших національностей. Погана мати, поганий батько, які виховують потенційного злочинця, не має національної приналежності - вони погані батьки.

Головне - перестати сподіватися, що проблема вирішиться сама по собі і, нарешті, зайнятися хоча б вивченням життя національних меншин в країні. В ідеалі - виробляти власний, український порядок денний, вирішувати як їх інтегрувати у  суспільство, як їм донести, що Україна - їхня держава. Інакше проблеми будуть повторюватися. Були угорці, зараз - роми, в Україні живе ще багато порівняно закритих етнічних груп. Час  перестати наступати на ті ж граблі.