Доповідь: Турецька вилка

06.08.2019

Східне Середземномор’я разом із Чорноморським басейном утворює один із найпотужніших світових логістичних вузлів, місце, де перетинаються збагачені десятками мов, релігій та ідеологій торгівельні маршрути. І до сьогоднішнього дня значна частина світової торгівлі між Заходом і Сходом відбувається завдяки міжнародним морським артеріям у Східному Середземномор’ї, а доступ до Чорного моря відкриває додаткові ринки збуту та з’єднує Південь із Північчю.

Недарма Східне Середземномор’я та Чорне море займають одну з ключових позицій у амбітній ініціативі Китаю «Один пояс, один шлях» та в численних геоекономічних проектах ЄС із побудови транспортних коридорів, які з’єднали б країни Північної Європи з Близьким Сходом та Африкою, а також відкрили б доступ до Індійського океану.

Сьогодні цей регіон входить до південної зони впливу Європейського Союзу, а тому займає важливе місце у його зовнішній політиці. Східне Середземномор’я (або Левантійське море) з його енергетичними ресурсами, логістикою і геостратегічною цінністю є об’єктом геополітичного протистояння кількох блоків держав – як регіональних, так і глобальних. Приз за контроль над цим регіоном справді величезний. Хто контролює Левантійське море, той домінує на основних нафтогазових маршрутах із Близького Сходу до Європи, включаючи Суецький канал, Червоне море, узбережжя Кіпру та протоки Босфор і Дарданелли.

Актуальність цього регіону для світу різко підвищилася у зв’язку з останніми змінами в міжнародній системі та поступовим дрейфом світової політики в бік realpolitik – вузького егоцентричного тлумачення національних інтересів, а також унаслідок загострення боротьби за стратегічні ресурси, зокрема зі старої ресурсної бази – газ та нафту.

Порушення “монолітності” Радянського Союзу як єдиного державного утворення, яке виступало одним з основних постачальників природного газу в Європі, фактично вилилося в появу нових споживачів, постачальників та транзитерів енергоносіїв. Це загострило конкурентну боротьбу за ринки та можливості впливів одних країн (передусім постачальників) на інші – транзитерів та споживачів природного газу. В умовах загострення конкурентної боротьби окремі країни, маючи необхідну природоресурсну базу, внутрішню політичну волю та зовнішню підтримку, намагалися зміцнити свої позиції або ж перейти з категорії ресурсозалежних споживачів до нових важливих експортерів та транзитерів енергоресурсів.

Доповідь "Турецька вилка" (pdf) для завантаження