Вбивство Павла Адамовича: основні наслідки для Польщі

26.02.2019

13 січня 2019 року на недільному благодійному концерті «Великого оркестру святкової допомоги» –  найбільшої польської благодійної акції зі збору коштів для лікування дітей – у Гданську був скоєний напад на мера міста Павла Адамовича. Внаслідок отриманих ножових травм політик помер наступного дня. Для Польщі ця подія стала однією з найгучніших за минулий рік і, вірогідно, вплине на парламентські вибори цьогоріч. Як саме? Давайте розбиратися.

 

Хто такий Павло Адамович?

Павло Адамович народився 1965-го року – на момент загибелі йому було 53 роки. За освітою він був юристом. І вже за років студентства підтримував демократичну опозицію в Польщі на чолі з Лехом Валенсою. З 1990-го року Адамович став членом міської ради Гданська, а у 1998 році був призначений мером міста і прослужив на посаді понад 20 років. Політик вдало модернізував Гданськ і тому мав великий авторитет. Він був ліберальним демократом і пропагував толерантність до національних і соціальних меншин, виступав проти анти-іммігрантської урядової риторики. Адамович ще 2002-го року приєднався до політичної партії «Громадянська платформа», а у листопаді минулої осені був обраний на пост мера Гданська вшосте, уже як незалежний кандидат.

Гданськ – столиця Поморського воєводства – під головуванням Адамовича став містом свободи і рівності. Це місто зробило справжній цивілізаційний стрибок – були залучені численні інвестиції, побудовано підводний тунель під Віслою, розбудована інфраструктура та засновано чимало культурних центрів. Гданськ під головуванням Адамовича став осередком боротьби у Польщі за права мігрантів з Близького Сходу та Африки. Павло Адамович активно пропагував прийняття мігрантів та допомогу їм, через що став одним з найбільших політичних ворогів чинної правлячої партії «Право і Справедливість».

За хвилину до драматичних подій, що відбулися в неділю, мер також відзначав: «Гданськ щедрий. Гданськ поділяє добро. Гданськ хоче бути містом солідарності».

 

Хто вбивця?

27-річний Стефан Вілмонт, який смертельно поранив мера Гданська, провів п’ять з половиною років у в’язниці за пограбування банків. Одразу після нападу на Адамовича нападника відвезли до лікарні, оскільки в нього стався судомний напад, був розбитий ніс і травмована рука. Клінічні дослідження показали, що він був тверезим та не перебував під дією наркотиків. Потім він був переведений у місцеву психіатричну лікарню, де після консультації з лікарем його перемістили до слідчого ізолятора.

Стефан Вілмонт проблеми з психікою має вже багато років. Ще підлітком він відвідував психіатричні консультації в одній із гданських лікарень. На початку 2016 року у тюрмі його було поміщено до психічного ізолятора. Однак згодом від відмовився від прийняття ліків, тому призначена терапія була припинена.

За вісім днів до звільнення Вілмонта його мати повідомляла поліцію, що її турбує поведінка сина: він чув голоси, а у своїй скрутній ситуації постійно звинувачував політиків. Поліція негайно повідомила про це адміністрацію в’язниці. Тим не менше, у грудні Стефан був звільнений з в’язниці, а за декілька тижнів вже із підробленим посвідченням журналіста вийшов на сцену, де виступав мер Адамович, після чого наніс йому три ножових поранення. Вбивця вигукнув, що це – помста за його незаконне ув’язнення партією «Громадянська платформа».

Після цього за службову недбалість та намагання її приховати начальник охорони святкового концерту був заарештований судом на три місяці.

Атака була спланована – нападник знав, що під час нападу, коли відлік часу на сцені буде гучним, станеться плутанина. Перед нападом вбивця підробив посвідчення ЗМІ, що дало йому змогу наблизитись до сцени. Стефан Вілмонт спланував, як він вийде на сцену: перешкодою могли стати лише прибиральники. Оскільки після вбивства він вигукнув, що був невинно ув’язнений за часів правління партії «Громадянська платформа», то атака може вважатись політичною. Однак доведені психічні розлади нападника стають аргументом проти такої кваліфікації вбивства політика. Вдова Павла Адамовича Магдалина та брат Петр, політики-демократи, а також польські ліберально-демократичні видання вважають, що вбивство мера Гданська поєднує і політичний аспект, і елемент нещасного випадку: компрометуючі покази у медіа поряд із політично-забарвленим цькуванням Адамовича з боку правоохоронних органів породили хвилі ненависті в Інтернеті, які й штовхнули Вілмонта на злочин.

 

Чому у цій ситуації обговорюють роль ЗМІ?

Після поховання чоловіка вдова загиблого Магдалена Адамович сказала, що не відчуває ненависті до вбивці її чоловіка, оскільки той перебував під впливом контрольованих урядом ЗМІ. Журналіст Петр Адамович – брат загиблого мера – також повідомляє про спрямовану проти Павла інформаційну кампанію. У 2018 році після перемоги брата на місцевих виборах Петр Адамович отримав смс-повідомлення від представників «TVP»: «Вітаємо, шахраї та злодії. Ми будемо дивитися на ваші руки і ваші дії».

«TVP» – польська державна телекомпанія, шо є державним акціонерним товариством. Очолюється правлінням і наглядовою радою, яка призначається Національною радою з питань радіомовлення і телебачення. Остання складається з двох призначених Сеймом – польським парламентом – членів, двох – призначених президентом Польщі та одного – Сенатом. Оскільки прем’єр-міністр Матеуш Моравецький і майже весь склад його уряду є представниками партії «Право і Справедливість» (ПіС), яка після виборів 2015 року має переважну більшість місць у Сеймі – 236 з 460, і президент Польщі Анджей Дуда також є представником цієї ж партії, то Національна рада з питань радіомовлення і телебачення є повністю підконтрольною владі.

16 січня під штаб-квартирою «TVP» у Варшаві пройшли акції протесту проти матеріалів телебачення щодо мера Гданська Павла Адамовича. Вимога – зупинити пропаганду ненависті, яка «подається державним телебаченням останні декілька років за гроші громадян».

6 січня мери міст Варшави Рафал Тшасковський, Познані – Яцек Яськовяк та Сопота – Яцек Карновський, а також віце-президент Гданська Олександра Дулькевич підписали спільне звернення з вимогою перевірки «TVР». Причиною звернення стали безпідставні, «нечесні», на думку позивачів, журналістські матеріали загиблого мера Гданська Павла Адамовича. Дії прокуратури теж викликали сумніви. Звернення адресоване до прем’єр-міністра Матеуша Моравецького, омбудсмена Адама Боднара, Вищого контрольно-ревізійного управління, Національній раді з питання радіомовлення і телебачення та Комітету з питань етики медіа. Лейтмотив листа – вимога перевірки законності публікацій «TVР» про Адамовича та заклик до «нормальності» і незалежності ЗМІ.

 

Чи міг Адамович стати жертвою політичної травлі?

Минулий рік для Павла Адамовича став справжнім випробуванням. На його двадцятирічній кар’єрі ставили хрест. Усі очікували, що Адамович, під тиском чергового нападу прокуратури та підконтрольних уряду ЗМІ, програє Ярославі Валенсі – кандидату від «Громадянської позиції» або Касперу Плажинському – від «Права і Справедливості». Однак, не дивлячись на очікування, Павло Адамович виборов пост мера Гданська вшосте. В чому ж саме звинувачували Адамовича прокуратура і  державні ЗМІ?

Прокуратура порушила справи проти родини Адамовича і поновила судове провадження через знайдені помилки у його деклараціях. Саме через цей скандал Адамович вийшов з партії «Громадянська платформа» декілька років тому. Раніше суд припиняв справу, а Адамович заплатив 40 тисяч злотих (~300 000 грн.) «соціального штрафу». Проте, незважаючи на судовий процес, Адамович оголосив про участь у місцевих виборах 2018 року як незалежний кандидат.

Напади ж державних ЗМІ, на думку видання «Gazeta Wyborcza»,, часто були абсурдними. Окрім постійних і часто недоречних згадок про скандал з деклараціями, Адамович був звинувачений у тому, що минулого року захистився від націоналістів з організації «Всепольська молодь», які намагались перешкодити його зустрічі з журналістами, і таким чином «порушив їхню тілесну недоторканість». Також Адамович був «винен» у наступному:

  • підтримці старої системи, коли виступав проти звільнення суддів за реформою від правлячої партії;
  • гомопропаганді – за впровадження статевого виховання у школах та сприяння ЛГБТ-парадам;
  • комунізмі – Адамович був противником перейменування вулиць;
  • зв’язках з мафією;
  • підлабузництві Брюсселю у питаннях з біженцями;
  • германофільстві.

Тим не менше, авторитет політика був надто великим. Він полюбляв ходити «в народ», і не лише для камер. Його доволі часто можна було зустріти на вулицях, на головній площі чи в магазині і поспілкуватись. А якщо політик не мав змоги відповісти на питання, він радив написати йому у Facebook – там він завжди спілкувався самостійно. Авторитетність політика робила його одним з найбільших ворогів для політичних опонентів за життя, а після смерті – змусила і їх також віддати Адамовичу належну шану.

Що було після вбивства?

Коли лікарі ще боролись за життя Павла Адамовича, президент Польщі Анджей Дуда запропонував провести марш проти ненависті та насильства. Однак незабаром виявилось, що «батьківська» партія Адамовича «Громадянська платформа» не братиме участі у марші. Її лідер Гжегож Щетина надіслав Анджею Дуді листа, в якому закликав поважати волю сім’ї Адамовичів та утриматись від будь-якої політичної діяльності. Неофіційно депутати від «Громадянської платформи» заявили, що такий марш був би лицемірством.

       

Поховання було організоване містом Гданськ, тому, за словами брата загиблого, не все було так, як того хотіла родина. На поховальній церемонії були присутні близько сотні найвпливовіших польських політиків, зокрема президент Анджей Дуда та прем’єр-міністр Матеуш Моравецький, а також президент Європейської ради Дональд Туск. Прості люди ж вшанували пам’ять загиблого мера Адамовича 50-тисячною ходою.

 

Які наслідки мало вбивство Павла Адамовича для Польщі?

          По-перше, загибель популярного мера дещо підірвала рейтинги правлячої партії «Право і Справедливість», оскільки чимало людей пов`язували смерть політика саме з культивуванням урядом анти-іммігрантської, націоналістичної і дещо вульгарно-радикальної риторики протягом останніх 3 років.

          По-друге, смерть Адамовича засвідчила, наскільки потужним може бути вплив медіа на психіку людей, коли занадто різкі меседжі накладаються на поляризовану суспільну атмосферу довкола, штовхаючи слабовольних людей на радикальні вчинки, такі як вбивство, самогубство або інші злочини.

          По-третє, опозиційна партія «Громадянська платформа» отримала черговий привід для критики влади через їхню націонал-популістську риторику, що, на їхню думку, призвела до загибелі політика. Це може зіграти свою роль на виборах цього року.

          Поряд із вбивством мера Гданська інші політичні скандали останніх місяців уже різко похитнули позицію польської правої коаліції. До них належать хабарництво затриманого голови Комісії з фінансового нагляду Марека Хжановського, оприлюднена «космічна» заробітна плата топ-менеджера Національного банку Мартини Войцехівської, а також представництво головою «ПіС» Ярославом Качинським інтересів комерційної компанії «Srebrna». Варто ще раз підкреслити визначну роль ЗМІ у скандалах: на чолі головних антагоністів медійного протистояння – видання «Gazeta Wyborcza» та агенція «TVP». Перше очолює ліво-ліберальну групу і сприяє опозиції. «TVP» стає на захист чинної влади. Скандали супроводжуються взаємними звинуваченнями обох політично-медійних груп і позовами до судів та прокуратури. До того ж, стало відомо, що дружина загиблого Павла Адамовича Магдалена може взяти участь у виборах від об’єднаної опозиції до Європарламенту цієї весни. Про це заявив журналіст Конрад Пясецький.

Згідно з останнім опитуванням «IPSOS», об'єднана «Європейська коаліція», яка наразі складається з опозиційних партій «Громадянська платформа», «Лівий демократичний союз» та «Зелених», уже на весняних виборах до Європарламенту майже наздоганяє праву коаліцію «Права і Справедливості». «ПіС» підтримають 33,9% виборців, а «Європейську коаліцію», якщо до неї приєднаються ще «Новочесна» та «Польська селянська партія» – 33,2%. Для порівняння: за даними Центру дослідження громадської думки у середині жовтня 2018 року «Право і справедливість» мала рейтинг по проходженню до Сейму 42%, «Громадянська платформа» – 21%, «Селянська партія» – 7%, «Лівий демократичний союз» – 5%.

Іван Дудник, стажер Українського Інституту Майбутнього